✅Транспортна система Японії

Швидке зростання промисловості, поглиблення міжрайонного та міжнародного поділу праці, збільшення залежності від експорту та імпорту, зростання рухливості населення – все це висувало і висуває підвищені вимоги до транспортної системи Японії.

За характером транспортної системи вона нагадує країни Західної Європи, але по розмірах перевезень вантажів і пасажирів набагато перевершує будь-яку з них. У Японії добре розвинуті всі види транспорту, за винятком внутрішнього водного та трубопровідного.

У внутрішніх перевезеннях вантажів провідну роль відіграє каботажний флот, помітно зросла і значення автомобільного транспорту. А ось по залізницях вантажі майже зовсім не перевозять.

Змінилася і структура внутрішнього пасажиро-обороту, в якому на перше місце вийшов автомобільний, на другому залишився залізничний, а третє посів повітряний транспорт. Зовнішні вантажоперевезення забезпечуються майже виключно морським транспортом.

Характеристику транспортної системи Японії логічніше всього почати з залізничного транспорту. Перш за все тому, що саме залізниці раніше формують її кістяк. Головні магістралі проходять уздовж північного і особливо південного узбережжя о. Хонсю. Більш короткі поперечні дороги перетинають центральну частину гористого острова, пов’язуючи між собою берегові магістралі. Доповненням до цієї системи служать дороги на островах:

  • Хоккайдо.
  • Кюсю.
  • Сікоку.

З часом майже всі вони були продубльовані автомобільними магістралями.

Загальна довжина залізниць Японії за останні десятиліття помітно скоротилася, склавши в 2005 р. 20 тис. км (18-е місце в світі). По вантажообігу залізниць вона теж займає тільки 10-е місце. Але по їх пасажиро-обороту (380 млрд пас. км) Японія довгий час змагалася за перше місце з величезним Радянським Союзом і лише недавно поступилася лідерством Китаю та Індії – країнам з мільярдним населенням.

Не менш наочні і такі цифри: кожен японець за рік у середньому проїжджає по залізниці 1900 км, тоді як француз – 1235 км, німець – 1170, російська – 1060, а англієць – 670 км.

Залізниці Японії мають дуже високий технічний рівень. Всі основні магістралі електрифіковані. Широке поширення отримали монорейкові дороги, дороги для руху поїздів на магнітній підвісці. Завдяки цьому Японія разом з Францією займає лідируюче положення у світі з розвитку високошвидкісних залізниць, що забезпечують рух пасажирських поїздів зі швидкістю 200-300 км/год.

Експериментальний вагон на електромагніти-динамічної підвісці ще в 1979 р. подолав «бар’єр мрії» – швидкість 500 км/год. А в 1999 р. вже п’ятивагонні потяг з пасажирами, теж на магнітній підвісці, розвинув швидкість 552 км/год, а в 2008 р. – 581 км/год.

Успіхи Японії в галузі створення високошвидкісних залізниць наочніше можна продемонструвати на прикладі магістралі «Синкансен» («лінія нової колії»), яка була відкрита в 1964 р., напередодні Токійської олімпіади. Ця лінія з’єднала між собою «велику трійку» міських агломерацій Японії, тобто Токіо, Нагою і Осаку, що утворюють разом мегалополіс Токайдо.

Довжина магістралі «Синкансен» становила спочатку 515 км. По ній став курсувати біло-блакитний експрес «Хікарі» («світло»), вміщує від 1200 до 2000 пасажирів. Відстань між Токіо і Осакой він покриває за 2,5 ч. І це незважаючи на складну трасу з 300 мостами і 66 тунелями. У 1996 р. по цій магістралі став курсувати суперекспрес «Нодзомі» («надія»), швидкість якого досягає 300 км/год.

Для «Синкансен» характерна також виняткова густота руху, що досягає 285 потягів на добу. Підраховано, що за 35 років існування цієї лінії по ній було перевезено 3,5 млрд пасажирів, причому за весь цей час жоден з них не постраждав унаслідок яких-небудь подій на залізниці. А середнє запізнення за рік становить всього 0,4 хв, включаючи і затримки через таких причин, як тайфуни, землетруси, снігопади, лавини та інші стихійні лиха.

З плином часу, однак, поняття «Синкансен» вийшло далеко за межі мегалополіса Токайдо. Спочатку цю магістраль продовжили до м. Фукуока, розташованого на півночі о. Кюсю, при цьому її протяжність збільшилася до 1100 км. Потім була побудована ціла мережа високошвидкісних (до 270 км/год) залізничних магістралей, які пов’язали між собою різні частини о. Хонсю. До 2025 р. їх загальну довжину намічено довести до 14 тис. км.

Більш молодий автомобільний транспорт вже давно успішно конкурує з залізничним. По протяжності автодоріг Японія займає п’яте місце в світі, поступаючись тільки таким країнам-гігангам, як:

  • США.
  • Індія.
  • Бразилія.
  • Китай.

Зате за густотою автодорожньої мережі (3130 км на 1000 км2 території) вона поступається тільки Бельгії та Сінгапуру, а по вантажообігу автомобільних доріг і за розмірами автомобільного парку (75 млн машин) – тільки США. Великі, ефективні вантажні автомобілі взяли на себе перевезення генеральних вантажів, ставши основним конкурентом залізниць. А за розмірами пасажиро-обороту автомобільний транспорт Японії вже вдвічі випереджає залізничний.

Автомобільні траси зазвичай проходять паралельно залізницям, утворюючи так звані полимагистрали. Шосейні дороги (хайвеї) Японії забезпечують дворядне, а то й багаторядне рух в обох напрямках. Через кожні 15-20 км в найбільш мальовничих місцях на них розташовуються майданчики відпочинку – з кафе, їдальнями, телефонами міжміського та аварійного зв’язку, заправними станціями, кіосками сувенірів. А через кожні 40-60 км обладнані станції техобслуговування, що працюють цілодобово.

Виключно велика в Японії роль морського транспорту, який бере на себе каботажні і майже всі зовнішньоторговельні перевезення. Морський флот Японії займає друге місце після Панами за кількістю судів (більше 2,5 тис.). Правда, за його тоннажу країна тепер поступається дванадцяти іншим державам, але якщо врахувати японські судна, що плавають під «дешевими прапорами», то його тоннаж складе не 11, а майже 90 млн бр. – рег. т.

Дуже важливе місце в транспортній системі Японії займають її морські порти, що забезпечують як каботажні, так і міжнародні перевезення. Всього в країні налічується більше тисячі портів, 19 з них мають міжнародне значення, в тому числі 9 належать до категорії світових портів, тобто мають вантажообіг понад 50 млн т на рік. Вони утворюють три портові комплексу.

Головний з них – Кейхин, розташований на узбережжі Токійської затоки і включає в себе чотири найбільших порту. Центральне місце в цьому комплексі займає Токіо, де побудований великий контейнерний термінал і розташовані причали для генеральних вантажів. Більше 2/3 всього вантажообігу порту Токіо припадають на каботажні перевезення, але він бере участь і в міжнародних перевезеннях.

Токійський порт доступний для суден з осадкою до 12 м. Аванпортом Токіо служить Йокогама, розташована в 30 км від столиці і пов’язана з нею судноплавним каналом. В її вантажообігу переважають масові вантажі – нафта, залізна руда, хімічні продукти, продовольство, але важливе місце займають і готові вироби.

Минулого Йокогама була і головним пасажирським портом країни, але тепер ця її функція майже зовсім відмерла. Між Токіо і Йокогама розташований порт Кавасакі, до причалів якого примикають підприємства важкої промисловості, а на протилежному березі Токійської затоки – порт Тіба, що спеціалізується в основному на нафтовантажами.

Друге місце займає портовий комплекс ханшін, що знаходиться на березі протоки Акасі, який з’єднує Внутрішнє Японське море з Осакському затокою. У цей комплекс входять порти Осака і Кобе. Перший з них виконує приблизно такі ж функції, як порт Токіо, а другий-як порт Йокогама в комплексі Кейхин.

Велика частина території порту Кобе створена штучно, шляхом відсипання грунту, і глибина тут сягає 12-15 м. як і Йокогама, Кобе раніше був одним з головних в Азії центрів регулярного пасажирського судноплавства, але в наші дні основу його діяльності складають каботажні і міжнародні вантажні перевезення.

Третій портовий комплекс – Токай – склався на берегах затоки Ісе. У ньому виділяється Нагоя, причали якої мають глибину 5-15 м і пристосовані для прийому наливних, насипних і генеральних вантажів. А вивозять через цей порт автомобілі, мінеральні добрива, метали, різне обладнання.

За рівнем розвитку повітряного транспорту Японія також знаходиться на одному з перших місць у світі. За розмірами його пасажиро-обороту вона поступається, хоча і з великим відривом, тільки США. Повітряний транспорт забезпечує і внутрішні, і міжнародні перевезення. А найбільші в країні аеропорти знаходяться в Токіо (Ханеда, Наріта) і в Осаці.

У Японії, як гористій країні, особливо актуальна проблема подолання різного роду природних перешкод. Досить сказати, що на її залізницях налічується 3,5 тис. тунелів загальною довжиною 1500 км. З десяти найдовших залізничних тунелів світу половина знаходиться в Японії. Чи не найбільшу складність для цієї країни-архіпелагу являє забезпечення надійних морських і сухопутних зв’язків між чотирма головними її островами.

Для цієї мети дуже широко використовується Внутрішнє Японське море (Сето), простягають на 450 км і є однією з найжвавіших судноплавних акваторій Світового океану. Крім того, острови з’єднані один з одним мостами і транспортними тунелями.

Ще в 1942 р. був відкритий підводний тунель «Канмон» під вузьким Сімоносекскому протокою, що розділяє острови Хонсю і Кюсю. Цей тунель триярусний і пристосований для залізничного, автомобільного та пішохідного руху. У повоєнний час, коли пропускна здатність його стала недостатньою, був побудований другий тунель – «Сінканмон» – довжиною майже 19 км.

Наприкінці 1980-х рр.. було завершено спорудження системи мостів Сето – Охасі, що з’єднала острова Хонсю і Сікоку. Рух по ним відбувається на двох рівнях:

  • нижньому (залізничне);
  • верхньому (автомобільне).

Це найбільші двоярусні мости в світі.

Але, природно, ще більш складною справою було з’єднання островів Хонсю і Хоккайдо, поділюваних протокою Цугару, який простягається майже на 100 км при найменшій ширині близько 20 км. Протягом тривалого часу залізничні та автомобільні перевезення через протоку Цугару обслуговувало спеціальне судно-пором.

Однак в 1954 р. воно перевернулося, і при цьому загинуло більше тисячі пасажирів. Тоді й виникла ідея спорудження тунелю «Сейкан». Будівництво його тривало більше 20 років. Після початку світової енергетичної кризи виникали навіть сумніви в його рентабельності і пропонувалися інші варіанти його використання: для прокладки ліній електропередачі, для влаштування туристичних атракціонів, гігантського підземного нафтосховища і навіть… плантації для вирощування печериць.

Але в 1980-х рр.. він все ж був добудований. Найдовший у світі тунель «Сейкан» має довжину 54 км, з яких 23 км проходять на глибині 100 м під водою. Завдяки цьому тунелю швидкий поїзд тепер проходить від Токіо до Саппоро не за 16, а за 6 годин.

Посилання на основну публікацію