Транспорт Китаю

У країні з такою великою територією, з таким величезним населенням і з такою різноманітністю природних і соціально-економічних умов, як у Китаї, роль транспортних зв’язків особливо значна.
Проте при своїй освіті в 1949 р. Китайська Народна Республіка отримала у спадок від старого Китаю слаборозвинуту транспортну систему. Загальна протяжність транспортної мережі становила всього 177 тис. км. У країні не було ні одного трубопроводу, жодної лінії повітряних сполучень. Транспортна мережа відрізнялася малою пропускною здатністю і крайньої технічної відсталістю, транспортний парк був застарілим. Все це не могло не гальмувати розвиток економіки, внутрирайонного, міжрайонного, та й міжнародного поділу праці. До того ж між рівнями розвитку транспорту в приморських і глибинних районах існував дуже великий розрив.

За півстоліття з невеликим існування КНР в галузі транспорту відбулися радикальні зміни. Пріоритетна увага держави до цієї галузі призвело до того, що кількісні показники, що характеризують більшість її підгалузей і тим самим як би визначають масштаби транспортної системи країни, зросли в багато разів (табл. 39, 40).

До наведених у таблицях 39 і 40 відомостями можна додати і дані про пасажирські перевезення. Так, пасажиро-оборот залізниць уже досяг 600 млрд пасажиро-км. Повітряний транспорт щороку перевозить 120-130 млн пасажирів. Правда, ще відстають автомобільні пасажироперевезення, але і в цій сфері перелом вже почався. Побічно про це можна судити з виробництва автомобілів, яке в 1993 р. вийшло на рівень 1 млн, в 2000 р. – 2 млн, в 2002 р. – 3 млн, в 2003 р. – 4 млн, в 2004 р. – 5 млн і в 2006 р. – 7 млн.

В результаті Китай зайняв багато важливі позиції у світовому транспорті. У нього позаконкурентних перше місце за пасажиро-обороту і друге – за вантажообігом залізниць, третій по протяжності залізниць і четверте – за протяжністю автомобільних доріг і перевезенням авіапасажирів. По тоннажу морського флоту він займає 8-е місце, але разом з Сянганом – 3-е (див. табл. 149 в книзі 1).

Необхідно, однак, брати до уваги, що – як і можна було очікувати – за питомими показниками транспорту (тобто обчисленим з розрахунку на одиницю площі або одного жителя) Китай в більшості випадків ще дуже сильно відстає від багатьох країн світу. Наприклад, це відноситься до густоті мережі залізниць і автомобільних доріг на 1000 км7 території, до рівня автомобілізації (у 2007 р. 20 автомобілів на 1000 жителів; найближчим часом прогнозується швидке зростання цього показника). Настільки ж суперечливо виглядає і оцінка технічного рівня китайського транспорту. З одного боку, він значно підвищився. Наприклад, протяжність електрифікованих залізниць вже склала 19 тис. км. Почалося будівництво швидкісних автомобільних доріг. З іншого боку, велика технічна відсталість ще зберігається – у вигляді паровозній тяги і одноколійних шляхів на залізницях, недостатньої якості автомобільних доріг та ін У сільських районах досі значну частину перевезень і вантажів, і пасажирів бере на себе традиційний гужовий транспорт.

Помітні зміни відбулися і в структурі транспорту Китаю. Частка залізничного транспорту та у вантажообігу, і в пасажиро-обороті зменшилася. Хоча він як і раніше обслуговує перевезення таких масових вантажів, як вугілля, руди, будівельні матеріали, на далекі і середні відстані, а також перевозить понад 1/3 всіх пасажирів. Автомобільний транспорт поступово завойовує все більш важливі позиції в пасажироперевезеннях, але вже бере на себе і значну частину вантажообігу. Внутрішній водний транспорт, як і залізничний, обслуговує головним чином перевезення масових вантажів. Морський ж транспорт забезпечує в першу чергу зовнішньоторговельні зв’язки країни. У складі морського флоту переважають різні типи суховантажних суден, тоді як на частку танкерів припадає лише 15% тоннажу – значно менше, ніж у світовому флоті. Основна функція повітряного транспорту, як і в інших країнах, полягає в перевезенні пасажирів на середні і тим більш далекі відстані.

Географія транспортної системи Китаю також має свої особливості. Основний її каркас утворюють магістралі меридионального і широтного напрямків, які можна назвати транскітайскімі.

Залізничні та автомобільні магістралі меридіонального напрямку пов’язують Північно-Схід та Північ як один з одним, так і з Півднем. Найважливіші з них – залізничні магістралі Пекін – Гуанчжоу (довжина 2313 км, поїздка займає 33 ч), Пекін – Чунцин (2552 км, 40 ч), Пекін – Куньмін (3179 км, 59 год) і, звичайно, Пекін – Шанхай (1462 км, 17 год).

Додамо, що в 1993-1996 рр.. була споруджена ще одна сучасна залізнична магістраль, яка пов’язала Пекін з Сянганом (рис. 105). Довжина її – 2400 км, а з відгалуженнями на Тяньцзінь і Ухань – 2550 км. Магістраль проходить східніше старої залізниці Пекін – Гуанчжоу, перетинаючи на своєму шляху дев’ять провінцій. Для переходу через водні перешкоди на її трасі довелося побудувати більше 1100 мостів, в тому числі і через Янцзи (довжина 7,6 км) і Хуанхе, багато тунелів. Розрахункова пропускна здатність цієї магістралі оцінюється в 50-70 млн т на рік.

Певну роль у перевезеннях по цьому напрямку досі грає Великий канал, що простягнувся майже на 1,8 тис. км від Пекіна до Ханчжоу. З півночі на південь по цьому каналу, доступному для суден тоннажем до 1000 т, надходять вугілля, метали, бавовну, а з півдня на північ перевозять головним чином сільськогосподарські вантажі.

У широтному напрямку також проходять кілька транскітайскіх залізничних і автомобільних магістралей, що зв’язують Пекін і морські порти (Шанхай, Тяньцзінь) з центральними і західними районами країни. У 1960-х рр.. одна з широтних залізничних ліній була продовжена від Ланьчжоу на р. Хуанхе до Урумчі на крайньому північному Заході, а потім і далі – до кордону з СРСР (нині – з Казахстаном). Зберігає своє значення і традиційний водний шлях по Янцзи, який після спорудження ГЕС Санься зможе пропускати судна тоннажем в 10 тис. т від Шанхая до Чунцина. Свою кілька відокремлену транспортну підсистему утворюють магістралі Північно-Сходу.

Однак дуже великі відмінності в забезпеченості транспортною інфраструктурою між східними і західними районами ще залишаються. Найбільш високий рівень транспортної забезпеченості на Північно-Сході та Півночі Китаю, де добре розвинена мережа сухопутних доріг, знаходяться такі великі транспортні вузли, як Пекін, Шеньян, Харбін, такі морські порти, як Далянь, Тяньцзінь. У Східному Китаї переважають ті ж види транспорту з додаванням річкового, а роль важливих транспортних вузлів виконують Шанхай і Нанкін.

У Південному Китаї як вузол сухопутних, річкових шляхів і морський порт виділяються Гуанчжоу і Сянган, порт якого з вантажообігу майже вдвічі поступається Шанхаю.

У центральних і тим більше в західних районах країни рівень розвитку транспорту набагато більш низький. Тому в 10-й п’ятирічці на них було звернуто особливу увагу; Лхаса (Тибет) вперше отримала зв’язок з основною залізничною мережею. Був також розроблений проект будівництва автострад, що включає 7 автострад, що розходяться променями від Пекіна, 9 автострад між західними і східними і 18 автострад між північними і південними районами країни. Загальна довжина цієї мережі – 85 тис. км.

ПОДІЛИТИСЯ: