Токіо – найбільше місто світу

Один з японських прем’єр-міністрів якось сказав, що Японія «стала складатися з двох країн – столиці з околицями і решти держави». І дійсно, роль Токіо в Японії можна порівняти хіба що з роллю Парижа у Франції. Це головний політичний та адміністративно-управлінський центр країни. Це найбільший згусток найрізноманітніших промислових виробництв, один з найбільших в країні портових комплексів. Це разом з Лондоном і Нью-Йорком найбільший міжнародний фінансовий центр. Це провідний центр наукових досліджень, який забезпечує 1/2 таких досліджень в Японії, головний центр підготовки кадрів із 100 вузами. Тут зосереджено 9/10 всіх японських засобів масової інформації. Нарешті, це місто, що вражає уяву і багатьма іншими цифрами: у ньому 120 тис. контор великих, середніх і дрібних
компаній, 300 готелів, 200 тис. ресторанів і кафе, близько тисячі таксомоторних парків. Усім цим і пояснюється відома японська приказка: «Японія починається з Токіо».

Історія Токіо сходить до середини XV в. Початок місту поклав побудований в 1437 р. замок Едо, що в перекладі означає «вхід в затоку». Дійсно, він розташовувався в південній частині найбільшою в країні рівнини Канто, на березі морської затоки. У 1590 р. Едо заволодів великий феодал Іеясу Токугава, засновник династії сьогунів Токугава, які правили з 1603 по 1867 р. Протягом усього цього періоду Едо був їх резиденцією, тоді як офіційною столицею країни вважався Кіото, де знаходився імператор.
Після ліквідації сьогунату в результаті буржуазної революції Мейдзі, в 1869 р. в Едо з Кіото була перенесена резиденція імператора Японії, а сам це місто було перейменовано в Токіо (у перекладі його назва означає «східна столиця»). З цього часу він починає швидко рости; вже в 1880 р. населення Токіо перевищила 1 млн осіб. Місто стало забудовуватися не тільки легкими дерев’яними житловими будинками, а й великими кам’яними громадськими будівлями.

Таке зростання тривав і в першій половині XX в. У 1910 р. населення Токіо склало 2,8 млн осіб, в 1920 р. – 3,7 млн??, в 1930 р. – 5,4 млн, в 1940 р. – 7,4 млн осіб. Однак протягом цього періоду нормальний розвиток міста двічі різко порушувалось. Перший раз це сталося у вересні 1923 р., коли сильний землетрус і що почалися після нього пожежі забрали більше 100 тис. життів і залишили без даху 3,5 млн чоловік. Другий катаклізм був пов’язаний з нальотами американської авіації в 1945 р., коли загинуло 250 тис. осіб і близько 900 тис. будинків були перетворені на руїни.

Що стосується сучасної столиці Японії, то в книгах і статтях можна зустріти сильно розходяться дані про населення Токіо. Це пояснюється тим, що Токіо існує в трьох різних кордонах – власне міста, Великого Токіо і Токійської агломерації.
Власне місто Токіо з особливо щільною забудовою займає 577 км2, що значно менше площі Москви. Саме на цій території живуть 8,5 млн. осіб. У зв’язку з відтоком жителів з ??центральних частин міста протягом 1980-х рр.. ця цифра виявлялася досить стабільною. Але потрібно пам’ятати, що й вона відповідає всьому населенню Австрії і перевищує чисельність жителів у Швейцарії. Власне місто Токіо підрозділяється на 23 адміністративних району (ку). У його межах знаходяться головні визначні пам’ятки столиці – імператорський палац, будівлю парламенту, головний вокзал Синдзюку, театр Кабукі, хмарочоси, численні маленькі парки. Вже в 1991 р. в районі Синдзюку завершилося спорудження нового адміністративного центру, що включає в себе два хмарочоси і будівлю конгресів. Через надзвичайну скупченості забудови і дорожнечі землі столиця Японії вже давно веде наступ на мілководний Токійський затока (рис. 112), причому на відвойованих у моря землях розташовуються насамперед портові споруди, промислові підприємства, складські приміщення.

Великий Токіо займає територію власне міста і Токійської префектури, або Столичного округу. Його площа – 2,1 тис. км2, а населення в середині 90-х рр.. становило 12 млн осіб. На території Столичного округу, що примикає до Токіо з західного боку, знаходяться 26 невеликих міст, населення яких тісно пов’язане зі столицею маятниковими міграціями.
Нарешті, Токійська агломерація, крім Токіо і Токійської префектури, охоплює три сусідні префектури з 87 містами (Йокогама, Кавасакі, Тіба і т. д.). Називають її зазвичай агломерацією Кейхин: від Токіо в цій назві узятий ієрогліф кей («столиця»), а від Йокогами – ієрогліф хін («берег»). Населення Токійської агломерації в 2005 р., за оцінками, досягло 36800000 чоловік. Це означає, що в межах агломерації Токіо займає перше місце серед всіх надміста світу (табл. 66 в книзі I). Згідно з прогнозом, це лідерство Токіо збереже і в перспективі найближчих десятиліть.

Додамо, що останнім часом стали виділяти також метрополитенский ареал Токіо – територію міського проживання в радіусі 50 км від вокзалу Синдзюку. У межах його знаходяться 150 населених пунктів, а населення ще в наші дні сягає 40 млн чоловік, тобто становило майже 1/3 загального населення країни.

Для планування і забудови Токіо завжди була характерна надзвичайна хаотичність.
З самого початку такої хаотичністю відрізнялася забудова Едо. До того ж на відміну від Петербурга, побудованого за всіма правилами «міський науки», і від Лондона, який після грандіозної пожежі 1666 був забудований за єдиним планом, місто Едо, не менше англійської столиці постраждалий під час пожежі 1657 р., був відновлений в основному в колишньому вигляді. У центрі його знаходилася резиденція сьогунів будинку Токугава.

Після революції Мейдзі забудова Токіо продовжувала залишатися дуже хаотичною. Він представляв собою як би скупчення міст і селищ, що поступово поглинала зростаючої столицею, але продовжували жити і своїм життям. «Можна назвати його зборами декількох десятків міст: у кожному районі є свій центр, своя торгова вулиця», – написав у своїх «Японських нотатках» Ілля Еренбург.

І надалі Токіо продовжував залишатися – за висловом одного японського спеціаліста – «містом-амебою». Проте починаючи з 1960-х рр.. він поступово став перетворюватися на сучасне місто. Важливою віхою на цьому шляху послужила Токійська олімпіада 1964 р., під час підготовки до якої були побудовані не тільки спортивні споруди, але і багато інших будівель, дороги-естакади, або хайвеї, що спочивають на опорах 10-метрової висоти. У місті з’явилася телевізійна вежа висотою 333 м, а потім стали будуватися і сучасні хмарочоси по 50-60 поверхів. Однак з ними як і раніше сусідять не тільки звичайна міська среднеетажние забудова, а й цілі масиви традиційних одно-двоповерхових дерев’яних будинків. Токіо зростає не тільки вгору, але і вниз. Під його вулицями і будинками тепер розташовується фактично ще одне місто з підземними магазинами, ресторанами, спортивними залами, складами, гаражами, які з’єднуються один з одним. Не дивно, що орієнтуватися у Великому Токіо надзвичайно важко. І городян, і приїжджих у цьому відношенні дуже виручають токійські таксисти, які, за даними опитувань, займають перше місце в світі за якістю, швидкості й чіткості обслуговування. Звичайно, можна користуватися і густою мережею метрополітену, але поїзди та станції метро майже завжди вкрай перевантажені. Не слід забувати і про те, що в центральну частину Токіо з сусідніх префектур щодня приїжджають на роботу 6-7 млн ??чоловік.

Ось чому у всій літературі про Токіо це місто звичайно характеризують як справжнє осереддя контрастів. «Токіо, величезний і загадковий, нагадує якусь фантастичну істоту. Пліч-о-пліч співіснують в ньому дві полярні протилежності: і те, що іменується урбаністичним раєм, і те, що називається міським пеклом ». Так написано в перекладеної з японської на російську мову книзі «Токіо через 20 років». Урбаністичний рай – це насамперед ультрасучасні хмарочоси, де розміщуються установи та офіси. Міський пекло – це вузькі міські вулиці, забиті автомобілями, яких тут 5-6 млн, тіснота забудови, майже повна відсутність зелені, крайня недостатність каналізаційної мережі. Що стосується 200 км хайвея, то замислювалося це будівництво, що забезпечує дворядне рух в кожному напрямку, без всяких світлофорів, очевидно, як один із символів урбаністичного раю. Але в умовах, коли цим хайвей щодня користуються близько 1 млн автомобілістів, багатокілометрові пробки перетворюють його скоріше в урбаністичний пекло.

Великі контрасти існують і між окремими мікрорайонами міста. Тут чітко виділяються адміністративний центр з імператорським палацом і будівлями парламенту та міністерств, торговий центр навколо всесвітньо відомої вулиці Гінза (рис. 113). Пам’ятками Токіо вважаються також найбільший у світі рибний ринок Цукідзі, куди треба приїжджати в 5:00 ранку, щоб встигнути до відкриття аукціонів; торговий район Акихабара, спеціалізований на електроніці (у кожному маленькому магазині тут вам запропонують десятки моделей телевізорів, відеомагнітофонів, мобільних телефонів); район Харідзюку, самий американізований в столиці, де зазвичай проводить час молодь, що орієнтується на західний спосіб життя.

Ось чому проекти докорінної реконструкції Токіо і його агломерації існують вже давно. Серед них – проект створення навколо столиці 60-80 міст-супутників. І проект розосередження столичних функцій по всій території мегалополіса Токайдо – від Токіо до Осаки. І кілька проектів, які передбачають осушення частині Токійської затоки.

Так, архітектор Кисо Курокава запропонував створити в акваторії цієї затоки насипний острів площею 30 тис. га з населенням в 5 млн осіб. Центральна його частина повинна бути оперезана двома концентрической форми каналами, по берегах яких піднімуться висотні будівлі, а по їх дахах будуть прокладені автостради. Є також проекти спорудження в Токійській затоці чотирьох островів для розміщення на них міжнародного аеропорту, готелів, рекреаційних зон, створення тут плавучого острова. Фактично вже здійснюється проект, згідно з яким на раніше намитих ділянках в Токійській затоці, які звільняються від портових та інших будівель, і на знову осушуваних ділянках створюється новий район Токіо, який, за задумом, має стати еталоном сучасного міжнародного ділового, фінансового та інформаційного центру. Все будівництво розділене на чотири самостійних району зі своєю спеціалізацією, які будуть з’єднані один з одним трьома 80-метровими алеями автомобільного і прогулянкового шосе. Деякі з вже зведених будівель можна віднести до абсолютно унікальним. Так, у Книзі рекордів Гіннесса можна прочитати про спорудження в Токіо з самоформірующегося бетону будівлі-піраміди заввишки 2004 м. Цей ультранебоскреб має розвантажити перенаселений місто. За проектом він вміщує в себе 1 млн осіб, займаючи при цьому площу всього 2800 м2. При його експлуатації будуть використовуватися сонячна енергія та енергія вітру, а жителі пересуватимуться по будівлі в циркулюючих будках. У Книгу рекордів Гіннесса потрапила і винайдена тут будівельна технологія «Тіап», що передбачає автоматичне зведення висотних будівель. Сутність її полягає в тому, що будинок зводиться відразу цілими поверхами.

Втім, поряд з проектами реконструкції Токіо існують і проекти перенесення столиці в інше місто. У всякому разі, в початку 1993 р. парламент країни прийняв саме таке рішення, відвівши на його реалізацію трирічний термін. Важко, однак, повірити, що справа дійде до практичного здійснення цього проекту.

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.