Температура повітря в низьких і високих широтах

 Однією з відмінних особливостей низьких широт є відсутність істотних сезонних коливань температури. Середня річна температура в екваторіальній зоні дорівнює 25,4°, причому середні температури січня і липня однакові і складають 25,3°, а різниця температур між холодним і теплим місяцями дорівнює лише 0,6°. Із зростанням широти річний хід температури збільшується.

В екваторіальній зоні річна амплітуда температури незначна не тільки в середньому широтному вираженні. Наприклад, в пункті Манаос (Південна Америка), що знаходиться приблизно в 350 км на південь від екватора різниця між температурами найтеплішого місяця (вересня) і самого холодного (січня) становить всього 2,2°.

У Колоні (Панама), розташованому в 1000 км на північ від екватора, річна амплітуда температури не перевищує 0,6°. В порту Дарвін (Австралія), розташованому в 1400 км на південь від екватора, середня температура теплих місяців (жовтня та листопада) дорівнює 29,0°, а найбільш холодного місяця (липня) 23,0°. Різниця складає вже 6,0°.

В Гонолулу (Гавайські острови), розташованому в тропічній зоні Тихого океану, середня температура січня дорівнює 21°, а липня 23°. За період систематичних спостережень температура повітря тут не опускалася нижче 11° і не піднімалася вище 32°.

На Філіппінських островах при середній річній температурі, що досягає майже 27°, різниця температур січня та травня коливається в межах 2-4°. Однак у горах на висоті 1,5 км середня температура самого жаркого місяця — травня становить лише 19°. Такі ж температури спостерігаються і в країнах, розташованих між екватором і тропіками на Американському материку. Так, на території Сальвадору середня річна температура досягає 23-24° с, а різниця температур найхолоднішого і найтеплішого місяців не перевищує 3°.

Майже на широті Філіппін і Сальвадора, в південно-західній частині Аравійського півострова, середня річна температура значно вище. Наприклад, в пункті Ходейда, розташованому на березі Червоного моря, середня річна температура повітря становить 32,5°, причому середня температура лютого досягає 28°, а в серпні 37°.

Тут високі температури повітря — результат сильного нагрівання суші і малої кількості опадів. Досить сказати, що в прибережній зоні Червоного моря річна сума опадів не перевищує 100 мм. Однак тут же, недалеко від узбережжя, на гірському плато висотою понад 2000 м температура значно нижча, а річна сума опадів перевищує 1000 мм Наприклад, у Сані (Ємен) середня температура лютого дорівнює лише 12°, а 25 серпня°.

Приблизно такими ж особливостями розподілу температури характеризується Еритрея, розташована на західному узбережжі Червоного моря. На самому узбережжі клімат жаркий і сухий. Так, в Массауа середня температура липня 35,0°, січня 26,0°. Опади зазвичай випадають взимку, і то в невеликій кількості — до 200-250 мм в рік. У внутрішніх гірських районах Еритреї клімат більш вологий і прохолодний. За даними спостережень, в Аді-Вугри, що знаходиться на висоті 2022 м, у літні місяці температура повітря не перевищує 21,5°. В гірській частині країни річна сума опадів місцями досягає 500-1000 мм, причому вони випадають переважно в літні місяці.

Відомості про метеорологічному режимі і атмосферних процесах у високих широтах північної та південної півкуль отримані в останні 20-30 років. Цінні результати досліджень Центральної Арктики дали експедиції на дрейфуючій наукової станції «Північний полюс» (1937-1938) і на криголамному пароплаві «Георгій Сєдов» (1937-1940). Дані спостережень, одержані під час цих експедицій, допомогли уточнити уявлення про режим льодів, про метеорологічні процеси, магнітних явищах. Вони допомогли вирішити багато питань, пов’язаних з розробкою методів прогнозу льодових умов в Арктиці. Дані спостережень дрейфуючій станції «Північний полюс» показали, що припущення про високому атмосферному тиску з відносно спокійною антициклонічною погодою і постійними низькими температурами в Центральній Арктиці не узгоджується з дійсністю. Було встановлено, що циклони є частими гостями в Арктиці і несуть з собою похмуру зі снігопадами погоду, хуртовини і бурі, які супроводжуються короткочасними потепліннями.

Змінилися також уявлення про циркуляції атмосфери в Арктиці, На підставі спостережень встановлено, що в Центральну Арктику нерідко втручаються маси теплого повітря не тільки з Атлантики, але і з Тихого океану, через Чукотку та Аляску. Аерологічні спостереження показали, що теплі маси повітря навіть в умовах полярної ночі охолоджуються досить повільно, поширюючись над приземным шаром холодного повітря.

З часу дрейфу станції «Північний полюс-1» в 1937— 1938 рр. було організовано до 20 дрейфуючих гідрометеорологічних станцій. Спостерігачі та наукові працівники на цих станціях зібрали і збирають цінні відомості про особливості метеорологічних процесів і про режим льодів Центральної Арктики.

У 50-х роках XX століття було виявлено, що зимові потепління в Арктиці характерні не тільки для тропосфери. Дослідженнями встановлено, що в стратосфері щорічно відбувається значне підвищення температури. В окремих випадках протягом 4-6 діб в умовах полярної ночі температура повітря підвищується на 30-50° і більше.

Відкриття зроблені не тільки в області метеорології, але і в морській гідрології, магнитологии, гідробіології та ін.

Робота дослідників Арктики протікає в дуже важких умовах. Сильні морози чергуються з короткочасними потепліннями, що супроводжуються снігопадами і завірюхами, бурхливим таненням льодів і їх торошенням.

Дослідження, проведені в період. Міжнародного геофізичного року і Міжнародного геофізичного співробітництва (1957-1959), дали людству незрівнянно більше наукових матеріалів, ніж дослідження протягом багатьох десятків років після відкриття Антарктиди.

Великий багатонаціональний колектив наукових станцій, розташованих в Антарктиді, в умовах самого суворого клімату світу продовжує вести дослідження геофізичних процесів і явищ. Вивчаються погода і клімат, циркуляція атмосфери, полярні сяйва. Радіозонди, радиопилоты та метеорологічні ракети зондують тропосферу і стратосферу. Гляціологи пронизують двох-, трикілометрову товщу крижаного панцира материка, а геодезисти визначають висоту її над рівнем моря. Досліджується режим морських течій, життя мешканців океану та ін.

Розташований у високих широтах південної півкулі, шостий континент покритий вічними льодами, середня товщина яких дорівнює 2000 м, а місцями перевищує 3000 м.

Розрахунки балансу покриває Антарктиду льоду, зроблені в останні роки, показали, що на шостому континенті в середньому за рік випадає близько 130 мм опадів, що еквівалентно 1830 км3 води на площі 14,1 млн. км2. Щорічний витрата льоду при відкол айсбергів становить лише 730 км3.

Якби розтанув весь лід, що покриває Антарктиду, згідно з розрахунками рівень Світового океану підвищився б на 50 м і вода затопила б багато прибережні ділянки суші з найбільшими, портами. Однак ці дані потребують ще уточнення.

Найнижчі на земній кулі температури повітря зареєстровані на високому крижаному плато Антарктиди. У внутрішній частині Антарктиди на висоті близько 3000 м над рівнем моря середня річна температура дорівнює -36,5°. Це найнижча середня річна температура повітря на Землі. Взимку нерідко температура повітря знижується до -70°, -80°, а іноді і нижче. Так, наприклад, 10 серпня 1958 р. на станції «Радянська» була зареєстрована температура — 86,7°; 25 серпня на станції «Схід» температура знизилася до -87,4°; на станції «Південний полюс» перед сходом сонця була зареєстрована найнижча тут температура -74,4°. На станції «Восток» 24 серпня 1960 р. була зафіксована найнижча на земній кулі температура -88,3°. Більш низька температура -88,3°) на станції «Схід», що знаходиться приблизно на 78° ю. ш., порівняно зі станцією «Південний полюс» (-74,4°) пояснюється тим, що станція «Восток» розташована на плато. Тут у безвітряну погоду відбувається сильне вихолодження повітря в умовах полярної ночі, а станція «Південний полюс» знаходиться порівняно ближче до району часто виникають циклонів в районі моря Росса.

Дуже низькі температури в Центральній Антарктиді спостерігаються і в літні місяці.

В Арктиці у всі місяці середня температура повітря вище, ніж в Антарктиці. Взимку в районі полюса вона вище на 7-8°, на широті 80°— на 13°, а на широті 70°— 10°. Влітку ці різниці ще більше. Це пояснюється відмінністю в характері циркуляції атмосфери та океанічних течій в Арктиці і Антарктиці. Завдяки існуючому розташування материків і океанів у північній півкулі західний перенос в тропосфері дуже часто порушується посиленим междуширотным обміном великого масштабу. Саме внаслідок междуширотного обміну температура в Арктиці влітку нерідко підвищується до 5-10°, а в окремих випадках до 20° і вище. Взимку спостерігаються відлиги. Відсутність в центрі Арктики суші сприяє розвитку океанічних течій, завдяки яким багато крижані масиви, перебуваючи в безперервному русі, дрейфують у бік Гренландського моря і виносяться в північну частину Атлантичного океану.

У південній півкулі материки Африка й Австралія своїми південними краями не виходять за широту 40° і загострена частина Південної Америки через широту 55°. Крім того, в центрі Антарктики знаходиться величезний материк з потужним крижаним панциром. Тому междуширотный обмін повітря в Антарктиці розвинений слабкіше, ніж в Арктиці.

Як видно з наведених вище карт (рис. 16 і 18), ізотерми взимку і влітку оперізують південне півкуля майже вздовж паралелей.

Посилання на основну публікацію