Стан навколишнього середовища в Індії

Стан навколишнього середовища в Індії залежить від багатьох факторів. Але до числа головних з них слід, мабуть, віднести три фактори.
По-перше, це тривалість та інтенсивність сільськогосподарського використання території.
Археологічні та історичні дані дозволяють виділити п’ять етапів у використанні території цієї країни: найдавніший землеробський (третє-другий тисячоліття до нашої ери), скотоводческий (перше тисячоліття до нашої ери), богарного землеробства (III століття до н. Е.. – XIV ст.) , примітивного богарного і зрошуваного землеробства (XIV-XX ст.) і більш інтенсивного зрошуваного землеробства (з середини XX в.). У результаті природа Індії зазнала дуже сильною «переробці», і нині більш ніж для 60% її території характерні сильно змінені антропогенні ландшафти. Це насамперед зрошувані райони Пенджабу і Гангській низовини, ландшафти річкових долин і дельт, приморські алювіальні рівнини, пенепленізірованние рівнини Деканського плоскогір’я, оазиси пустелі Тар.
По-друге, це демографічний вибух другої половини XX в., Який ще більше збільшив навантаження на територію. Середня щільність населення в країні вже перевищила 330 осіб на 1 км2. Необхідність забезпечити швидко зростаюче населення, вже перевалило за мільярдний рівень, їжею, дровами, іншими джерелами існування мала прямим наслідком деградацію багатьох природних ландшафтів.

По-третє, це прискорився процес індустріалізації країни, до самого недавнього часу заснований головним чином на «брудних» виробництвах важкої промисловості і певною мірою пов’язаний з екологічним імперіалізмом, тобто з політикою перенесення таких виробництв з високорозвинених країн у що розвиваються. Становище ускладнюється ще й тим, що для Індії вельми характерна підвищена територіальна концентрація промислового виробництва.
У результаті загальний річний екологічний збиток ще на початку 1990-х рр.. оцінювався в 10 млрд дол (до того ж за явно заниженими розрахунками), а небажані зміни навколишнього середовища торкнулися фактично всі компоненти географічної оболонки.

Чи не найбільшою мірою така деградація торкнулася земельних ресурсів, що зазнають ерозії, опустелювання. Ерозія в першу чергу охопила сильно розорані і Обезлесеніе Гангській низовина і плоскогір’я Декан. Індійські вчені-аграрники, зібравши дані спеціальних дослідницьких станцій, підрахували, що щорічно в результаті процесів водної та вітрової ерозії країна втрачає 6 млрд т грунту. При цьому деякі ділянки стають повністю непридатними для землеробства, перетворюючись на «бедленди». До цього потрібно додати вторинне засолення і заболочування грунтів – головним чином в Пенджабі, штатах Уттар-Прадеш, Західна Бенгалія та інших районах поширення іригації, різко збільшене в другій половині XX в. забруднення грунтів пестицидами. За деякими оцінками, ерозія і засолення грунтів нині поширені майже на 1/2 території країни.

На заході Індії, в Раджастхане, більшу загрозу представляє собою опустелювання. У третьому-другому тисячоліттях до нашої ери це був один з важливих осередків древньої цивілізації. Але потім піски поглинули міста, засипали караванні шляху, про що свідчать розкопки міста Мохенджо-Даро (тепер перебуває в Пакистані). І нині близько 1/3 території цього штату займають рухливі піски пустелі Тар. Просування їх на схід представляє собою велику загрозу і для сусідніх штатів.

Нарешті, потрібно враховувати і те, що Індія має найбільше в світі поголів’я великої рогатої худоби (285 млн голів), тоді як частка пасовищних угідь у структурі земельного фонду становить всього 4%. Це теж збільшує навантаження на землю.
У результаті перерахованих негативних впливів з 300 млн га земельного фонду Індії процесами деградації в тій чи іншій мірі охоплені вже 80-90 млн, а за іншими оцінками – навіть 150 млн га. Відповідно питома землезабезпеченість в країні скоротилася з 0,85 га на людину на початку 1950-х рр.. до 0,30 га в середині 1990-х. А питома забезпеченість орними землями складає всього 0,17 га і весь час зменшується.

Дуже сильно порушений також рослинний покрив Індії. Хоча лісистість у країні становить 20%, в ??значній мірі це вже не первинні, а вторинні ліси, чагарники, антропогенне савана. Останнім часом особливо велику тривогу викликає знищення незайманих лісів в передгір’ях Гімалаїв. В основі такого збезлісення лежать дві головні причини. Перша з них – нагальна необхідність розширення посівних площ в умовах фактично повсюдного малоземелля (не кажучи вже про широке застосування в минулому в передгірних районах хижацької підсічно-вогневої системи землеробства). Друга – триваюче масове використання деревини як палива. Ще на початку 1980-х рр.. частка дров у структурі паливо-споживання Індії досягала 1/3.

У результаті площа лісів в Індії щорічно скорочується на 1,5 млн га. Але і це не може забезпечити потреби країни в деревині. Через низьку продуктивності лісів щорічна заготівля деревини складає приблизно 40 млн м3, тобто з розрахунку на душу населення всього 0,04 м3 дров’яної і ділової деревини (у США тільки ділової деревини на кожного жителя припадає 1,86 м3, або в 46 разів більше). Індійський уряд оцінювало потреби країни в деревині к2000 р. в 290млнм3, що в сім разів більше того обсягу лісозаготівель, який може бути забезпечений завдяки очікуваному приросту лісових ресурсів. Отже, вирубка лісів, завдає великої екологічної шкоди, мабуть, буде продовжуватися. Тут доречно навести розрахунки індійських учених, згідно з якими – з урахуванням грунтозахисної ролі лісового покриву – лісу в Індії повинні займати не 1/5, а 1/3 всієї території. Одним з наслідків зведення лісів стало зменшення біорізноманіття. За наявними оцінками, зникнення загрожує більше ніж 500 видам ссавців, 700 видів риб, 1000 видів птахів та ін

Хоча водні ресурси Індії в даний час оцінюють як більш-менш достатні, в перспективі країна майже неминуче зіткнеться і з їх дефіцитом, тому що рівень водозабору з розрахунку на душу населення (більше 600 м3 на рік), особливо з урахуванням потреб штучного зрошення, тут вельми високий і тому що забруднення вод весь час зростає, досягаючи 80%. Джерелом 9/10 таких забруднень служать промислово-побутові стоки міст, які зазвичай скидають у річки без жодної очистки. [69] Решта припадає на стоки з сільськогосподарських угідь, які в результаті «зеленої революції» стали набагато більш насиченими різного роду хімікатами. Не дивно, що за обсягом викидів у поверхневі водотоки органічних речовин Індія займає третє місце в світі після Китаю і США. А відбір води з водоносних горизонтів у два з гаком рази перевищує її накопичення. Через це майже повсюдно рівні водоносних горизонтів з прісною водою знижуються на 1-3 м щорічно.

Останнім часом помітно зросла також забруднення атмосфери. Ще кілька десятиліть тому його основними джерелами були домашні вогнища (мангали), де в якості палива зазвичай використовувався кізяк, і плавильні. Але тепер їх місце зайняли великі «брудні» виробництва – ТЕС, підприємства чорної і кольорової металургії, нафтохімії. Вважається, наприклад, що дихати повітрям Мумбаї – це те ж саме, що викурювати десять сигарет на день. Зростаючі викиди сірки та азоту вже призводять до виникнення кислотних дощів, що впливають на посіви, води і споруди. Очевидна небезпека, яка загрожує знаменитої гробниці Тадж-Махал в зв’язку з викидами сусідніх нафтопереробних заводів.

Показовими є і такі дані: за викидами вуглецю в атмосферу (230млнт/год) Індія займає шосте місце у світі. А в структурі її забруднень 35% припадають на промисловість та енергетику і більше 40% – на автомобільний транспорт. При цьому потрібно враховувати, що ТЕС Індії часто використовують високозольне вугілля, а автомобілі – низькоякісний етилований бензин.
У результаті, за даними ВООЗ, забруднення повітря в шести найбільших містах країни більш ніж втричі перевищує допустимі норми. Використання твердого палива в будинках призводить до передчасної смерті близько 500 тис. жінок і дітей до 5 років щорічно.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Еквадор