США – країна іммігрантів

США нерідко називають країною імміграції, і це дійсно так. З одного боку, швидке розширення території США, її заселення та освоєння створювали постійну додаткову потребу у прийомі все нових і нових людських контингентів. З іншого боку, соціально-економічна обстановка (аграрне перенаселення, національне і релігійне гноблення, спалахи голоду, політичні переслідування) в інших частинах світу-і особливо в Європі – створювали умови для задоволення таких потреб і перерозподілу трудових ресурсів за допомогою міграції. Зростанню міжконтинентальних міграцій за океан сприяло скасування феодальних обмежень, що зробила людей юридично вільними. Йому сприяв також прогрес у сфері морського судноплавства, а потім і авіатранспорту. Оскільки облік імміграції в США ведеться з 1820 р., можна визначити і загальні її розміри за останні 180 років – приблизно 60 млн чоловік! Але до цього числа слід додати і тих, хто прибув сюди в XVII-XVIII ст.

Природно, що масштаби і характер імміграції в США протягом такого тривалого часу неодноразово змінювалися. Тому правомірно говорити про декілька послідовних її етапах.

Початковий етап імміграції охоплює період від появи перших переселенців колоній до утворення США в 1786 р. і далі до 1820 р. На цьому етапі основну масу іммігрантів складали вихідці з Британських островів – англійці, шотландці та ірландці. І. А. Вітвер??, детально аналізуючи цей процес, виділяє в ньому дві різні соціальні струменя: північну, в якій переважали селяни, ремісники та інші демократичні елементи, і південну, основу якої складали багаті землевласники, що були за своїми політичним поглядам роялістами – прихильниками короля . Колоністи-південці привозили з собою і так званих сервентов – бідняків, які були зобов’язані відпрацювати на своїх господарів певний термін як відшкодування витрат на переїзд і побутове облаштування. А коли цієї робочої сили стало не вистачати, почалося завезення на плантації негрів-рабів.

Першу партію чорних невільників голландці доставили в Джеймстаун ще в 1619 р. Потім поступово склався також охарактеризований І. А. Вітвером «трикутник» англійської работоргівлі з вершинами в Ліверпулі, на Гвінейській березі Африки і в Вест-Індії (Ямайка). «Подібними ж операціями, – пише І. А. Вітвер??, – як ми знаємо, займалися і купці Нової Англії. З Бостона вони прямували до Гвінейської березі, звідти до Вест-Індії або в північноамериканські рабовласницькі колонії ». [82] Вже на початку XVIII в. на півдні було більше 10 тис. негрів; в середині цього ж століття – більше 100 тис., в 1790 р. – 600 тис., в 1810 р. – 1 млн, в 1830 р. – 2,2 млн, в 1860 р. – 4,5 млн (відповідно від 15 до 25% всього населення країни). Так в населенні США виник абсолютно новий етнічний елемент.

До другого етапу імміграції можна віднести всю іншу частину XIX в. і початок XX в. Протягом більшої частини XIX в. її кількісні показники трималися на рівні 1-3 млн осіб на рік, але на рубежі XIX і XX ст. вони різко зросли: тільки в 1900-1914 рр.. в США прибутку 13400000 чоловік. У результаті справа доходила до того, що в окремі періоди часу на частку іммігрантів припадало від 20 до 40% загального приросту населення.

Географічна структура імміграції на цьому етапі була досить стабільною: 80-85% всіх мігрантів прибували в США з Європи. Проте участь у цьому процесі її окремих субрегіонів поступово змінювалося. Ще В. І. Ленін виділив у ньому періоди «старої» і «нової імміграції».

Період «старої імміграції» охоплював всю першу половину XIX в. і початок його другої половини – приблизно до 80-х рр.. Спочатку для нього було характерне переважання англійської та шотландської імміграції, але з 40-х рр.. різко зросла імміграція з Німеччини та Ірландії. В Ірландії вона була викликана в першу чергу «картопляним голодом», а в Німеччині була пов’язана з економічним становищем тоді ще надзвичайно політично роздробленої країни; основний потік німецьких емігрантів йшов через порти Бремена і Гамбурга. Збільшилися і потоки мігрантів з Скандинавських країн, особливо зі Швеції.

Період «нової імміграції» відрізнявся тим, що тепер на перше місце серед країн – постачальників мігрантів в США вийшли країни Східної та Південної Європи: Італія, Австро-Угорщина, Росія. У 1891-1920 рр.. з них виїхало до США в три рази більше людей, ніж з країн – джерел «старої імміграції». Особливо велика була імміграція з Італії. Імміграція з Росії також набула масового характеру, досягнувши піку в 1900-1910 рр.. Можна помітити, що основна частина російських іммігрантів в США припадала на поляків, євреїв, литовців, тоді як власне російська імміграція була не настільки велика.

Крім Європи, на другому етапі іммігранти в США прибували також з інших країн Америки, в основному із сусідніх Канади та Мексики. Що ж до припливу мігрантів з країн Азії, то він був порівняно невеликий.

Третій етап імміграції можна назвати міжвоєнний. У період між Першою і Другою світовими війнами імміграція в США різко скоротилася, що пояснюється як станом світової економіки та економіки самих США, так і введенням в цій країні в 1924 р. імміграційних квот, обмежували приплив іммігрантів, в першу чергу з бідніших країн Східної та Південної Європи.
У цей період, поряд з трудовою імміграцією, велике значення набула й політична. Одним з яскравих її прикладів може служити так звана перша хвиля російської імміграції, що складалася з тих, хто змушений був залишити Росію після 1917 р. У складі цієї хвилі виявилися представники не лише царської родини, вищого дворянства, генералітету та офіцерства царської армії, Тимчасового уряду і деяких політичних партій, а й науково-технічної думки (І. І. Сікорський, П. А. Сорокін), особливо люди творчих професій (С. В. Рахманінов, М. А. Чехов, І. Ф. Стравінський, В. А.Горовіц).

Мабуть, до третього етапу, хоча і з деякою мірою умовності, можна віднести і 1940-і рр.., Що увібрали в себе період Другої світової війни та повоєнної відбудови. У це десятиліття, поряд з традиційною трудової імміграцією, чималий розмах в США знову набула і імміграція з політичних причин. До неї можна віднести так званих переміщених осіб – людей, які були вивезені німецькими фашистами з окупованих країн, а також частина військовополонених, які не побажали повернутися на батьківщину. Значну частину серед переміщених осіб склали вихідці з СРСР. Це були не тільки прямі або непрямі фашистські пособники, а й люди, «віднесені вітром» Другої світової війни за межі країни і не побажали повернутися назад через побоювання сталінських репресій. Саме вони сформували другу хвилю російської імміграції в США. Насамперед політичними мотивами пояснюється і досить значна імміграція в цю країну зі Східної Європи, Куби, В’єтнаму.

Четвертий етап імміграції охоплює другу половину XX в. Головні його особливості можна охарактеризувати наступним чином.
По-перше, незважаючи на введення в середині 1960-х рр.. антиімміграційного законодавства, абсолютна кількість іммігрантів весь час продовжувало зростати. Так, протягом 1970-х рр.. імміграція в США становила 350-400 тис. осіб на рік, досягнувши за десятиліття 4,5 млн чоловік.

У 1980-х рр.. до країни прибули вже 6 млн легальних мігрантів, а в одному 1990 імміграція виросла до 700 тис. чоловік. Всього ж з початку 1970-х рр.. до 1990 р. США прийняли 12-13 млн легальних мігрантів. Відповідно збільшувалася і їх частка в загальному прирості населення: у 1960-х рр.. вона становила 11%, в ??1970-х – 33, а в 1980-х рр.. – 39%.
По-друге, весь час збільшувалася і чисельність, і частка нелегальних іммігрантів. У 1960-1980-х рр.. в країну щорічно прибували від 200 тис. до 500 тис. «нелегалів», головним чином з Мексики.

У 1986 р. конгрес США прийняв спеціальний закон про контроль за нелегальною імміграцією, який передбачав цивільні та кримінальні заходи покарання роботодавців, що наймають нелегальних мігрантів, – від великих грошових штрафів до тюремного ув’язнення. Була також посилена прикордонна охорона. Однак приплив «нелегалів» після цього скоротився не настільки вже значно. У першу чергу це відноситься до сезонних сільськогосподарським робітникам і домашній прислузі.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Офіційна ідеологія Данії