Соціально-класовий склад населення Китаю

При вивченні соціальної структури населення Китаю необхідно враховувати, що суспільство цієї країни поки що перебуває в перехідному стані. В кінці 1970-х при Ден Сяопіна в державі почалася реалізація цілого комплексу реформ, останній етап яких припадав на 1990-ті роки. Ці перетворення привели до оформлення досить розвинутого ринку, появи різних форм власності і деякого зниження ідеологічного гніту в суспільному житті.

Суспільство змінювалося слідом за економікою. Поява підприємств капіталістичного зразка призвело до виникнення класів бізнесменів і найманих робітників. А ослаблення цензури викликало зростання числа інтелігенції. Ще одним важливим наслідком реформ стала соціальна мобільність. Відкрилися стали активно користуватися жителі сільської місцевості, які при Мао Цзедуна були прив’язані до своїх рідних селах.

Однак реформи, які йшли врозріз із звичним для Китаю укладом життя, породили ряд серйозних проблем, які до сих пір залишаються невирішеними. У країні продовжують функціонувати суперечать один одному командно-адміністративна та ринкова економіки. Китайці втратили ряд колишніх моральних цінностей, підсилилося майнове розшарування. У зв’язку з виникненням у населення права на підприємницьку діяльність і оформленням нових виробничих областей, в суспільстві стали утворюватися нові групи. У цих з’явилися в пореформений період соціальних шарів поки ще не до кінця сформувалися почуття власної ідентичності, певний суспільний статус і міцне самосвідомість.

Основні категорії китайського суспільства

До числа основних класів китайського суспільства відносять такі:

  • Чиновники. З часів Мао Цзедуна і донині кадрові працівники займають важливе місце в соціальній структурі Китаю. Державний бюрократичний апарат величезний і неповороткий, але при цьому кількість держслужбовців збільшується щороку.
  • Великі бізнесмени. Вельми прикметним є той факт, що переважна більшість великих підприємців Китаю вийшли не з дрібного і середнього бізнесу, а з чиновництва.
  • Військові. Китай володіє найбільшою армією в світі (в даний момент на дійсній службі знаходяться майже 2,5 млн осіб). Військова справа в Китаї вважається дуже престижним.
  • Наймані робітники, зайняті на державних підприємствах і в сфері великого бізнесу. Число людей, що належать до цього класу, значно збільшилася в пореформений період після виникнення нових приватних підприємств.
  • Представники малого і середнього бізнесу. Ринкові реформи 1990-х років дозволили безлічі китайців зайнятися приватним підприємництвом. В основному, дрібні підприємства виникають в сільській місцевості, або пов’язані з перевезенням готових товарів.
  • Селянство. Вважається найменш соціально захищеною категорією населення. Втім, становище селянина може бути різним, залежно від провінції, де він проживає, і деяких інших чинників.
  • Інтелігенція. При Мао інтелектуальна праця був зневажаємо. Особливо яскраво це відношення проявилося в епоху «культурної революції», коли по всій країні прокотилася хвиля репресій, спрямованих, в тому числі, і проти інтелігенції. Однак після реформ Ден Сяопіна цей клас почав відроджуватися.

Соціальна стратифікація в китайському селі

На сьогоднішній день Китай залишається переважно сільськогосподарською країною. Рівень урбанізації в Піднебесній становить менше 45%. Тому на селі з’явилася своя складна суспільна структура, якій слід приділити особливу увагу. Сьогодні в китайському селі проживають такі групи населення:

  • селяни-хлібороби (понад 60% від усіх жителів села);
  • сезонні робітники;
  • керуючі сільськими колективними підприємствами;
  • індивідуальні підприємці;
  • сільські чиновники;
  • працівники, які не задіяні безпосередньо у виробництві сільськогосподарської продукції (лікарі, вчителі, техніки, будівельники);
  • домогосподарки.

У порівнянні з дореформений періодом нинішнє становище жителів села значно покращився. Про це говорять такі показники як: зростання тривалості життя, розмах будівництва, придбання новітньої сільськогосподарської техніки. Це пов’язано, по-перше, з відкрилася для сільських жителів можливістю перебиратися в міста і заробляти там, забезпечуючи грошима, що залишилися в селах сім’ї. По-друге, з розпадом народних комун, які гальмували розвиток приватної ініціативи. А, по-третє, з поширенням такої виробничої організації як сімейний підряд.

До 1970-х років планова економіка Китаю не дозволяла селянству займатися будь-якою комерційною діяльністю. Але в ході реформ був розроблений проект, який дозволив кожному селянському двору стати самостійною робочою одиницею. За лічені роки в статус сімейних підрядів перейшли 90% господарств. За перетвореннями відразу пішов підйом виробництва і зростання добробуту сільського населення. Економічні успіхи одночасно позначали підвищення престижу селянської праці і ускладнення соціальної структури сільського суспільства. Сімейні загони, що діють як окремі підприємства, стали залучати до праці найманих робітників. Згодом в селі почали виникати більш масштабні колективні підприємства. Для правильного функціонування таких складних організацій, безумовно, був потрібний клас менеджерів, а також прошарок висококваліфікованих фахівців у технічній, ветеринарної та аграрної областях. І протягом 1990-2000-х років ці класи поступово оформилися.

Останні 40 років китайське суспільство переживає трансформацію. Очевидно, цей процес буде тривати ще деякий час і призведе до глибоких структурних змін.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Німеччина в 16-17 століттях