Соціально-економічний розвиток Харківщини

Склад і станова структура населення Харківщини. Природні умови сприяли подальшому розвитку Харківщини та міста Харкова. Про це свідчать як територіальне розширення міста в усіх напрямках, так і збільшення чисельності його населення, якому все більш притаманним ставало суто міське господарство.

З XVIII ст. на Харківщині спостерігалося поступове зростання чисельності населення. Воно відбувалося як шляхом природного приросту, так і за рахунок переселенців з Курської, Орловської, Полтавської, Калузької, Московської, Катеринославської, Воронезької, Київської, Тульської, Чернігівської, Могилівської губерній. Прибували також вихідці з Кавказу, Туреччини, Європи.

Наплив жителів до міста Харкова відбувався з двох причин: через відкриття в 1805 р. вищого навчального закладу — Харківського університету, а також —- розвиток торгівлі і промисловості.

Подальшому зростанню чисельності населення в Харкові сприяли загальнодержавні реформи 1860-х pp. Зі скасуванням кріпацтва та розвитком капіталізму в Росії багато людей спрямувало від сіл до міста в пошуках заробітку.

У становому відношенні характерною рисою Харківщини було кількісне переважання сільського населення.

Після селян найчисленнішу станову групу населення міста становило міщанство.

Дворян навіть у XIX ст. було небагато.

Духовенство також не було помітною за чисельністю групою.

Але до середини XIX ст. змінився соціальний склад населення міста Харкова. Зросла кількість ремісників і купців. З часом збільшувалась чисельність і значущість купецького стану в житті та розвитку міста.

Після реформи 1861 р. знедолене селянство покидало села та прямувало до міста на заробітки, поповнюючи армію пролетаріату. Поява промислових підприємств мала істотний вплив на збільшення кількості населення й зростання міста Харкова.

Особливість розвитку регіону у XVIU ст. Головним промислом населення Харківщини у XVIII ст. залишалося землеробство.

Основною системою обробки землі стало трипілля, з’явилися вдосконалені системи землеробства. Прикладом такої системи є багатопілля з посівами трав і раціональними сівозмінами різних культур. У цей період набагато ширше, ніж раніше, практикувалося удобрювання земель, які використовували під пшеницю та технічні культури. Деякі великі поміщики з метою підвищення прибутковості своїх господарств почали запрошувати з-за кордону фахівців-фермерів, виписувати сільськогосподарські машини, добрива, нові сорти насіння, худобу.

У цілому землеробство мало переважно зерновий характер. Вирощували жито, овес, гречку, просо. Усе більші посівні площі починає займати пшениця. Збільшувалися також посіви технічних культур, особливо коноплі, тютюну, хмелю. Саме в цей період з’являються нові, ще зовсім незнайомі для Харківщини культури: картопля, соняшник, цукровий буряк. До речі, посіви соняшника спочатку мали декоративне значення, вони прикрашали маєтки поміщиків.

У самому місті харків’яни мали сади та городи. У садах зростали яблуні, вишні, сливи, груші, виноград, плодові кущі терну, барбарису, смородини, аґрусу, малини. На городах вирощували огірки, редьку, буряк, моркву, капусту, ріпу, часник, горох, салат, селеру, картоплю, кавуни, дині, гарбузи.

Одним із найважливіших занять, як і раніше, було скотарство. Харків’яни розводили коней, корів, овець, свиней, кіз, ку рей, гусей, качок.

Частина продукції скотарства задовольняла потреби місцевого населення в продуктах харчування, а частина продавалася в інші райони держави. Худобу відправляли в Москву, Петербург, масло — у Запорізьку Січ.

У зв’язку з розвитком землеробства велике значення в економічному житті мав млинарний промисел. Зерно необхідно було молоти, тому на річках виникали нові млини.

Одним із найважливіших промислів було виноробство, продукція якого йшла частково на місцевий ринок, частково відправлялася в Росію. Пільги на цей промисел затверджувалися всіма жалуваними грамотами. Виноробство належало до національних українських промислів.

У XVIII ст. в Харкові та на Харківщині набули широкого розвитку ремесла. Ремісники в місті Харкові селилися на певних вулицях, про що свідчать їх назви, що збереглися до наших днів, — Римарська, Ковальська, Чоботарська, Коцарська.

Виникнення заводів і фабрик. На початку XIX ст. широкого розвитку набуло дрібне виробництво ремісничо-кустарного типу: шкіряне, шевське, ковальське, столярне, слюсарне, пошиття кожухів, жупанів.

У той же час у Харкові виникали невеликі заводи і фабрики. Па початку століття вже існувало 40 таких заводів і одна фабрика. Це були миловарні, броварні (пивоварні), свічкові, цегляні заводи, кахельний і шкіряний заводи, байкова фабрика.

Із часом зростала кількість невеликих заводів і фабрик, виникали нові підприємства: мідноплавильний завод купця Рижова, молотобійні заводи, меблева фабрика, що виготовляла меблі на замовлення. У 1830-х pp. створено чавуноливарний завод Федотова, капелюшну та сірникову фабрики, фарбувальні фабрики, де фарбували сукні, шовкові й вовняні тканини, екіпажні фабрики, що виготовляли й ремонтували екіпажі, карети, коляски, брички, дрожки, санки.

Відкривалися також підприємства з виробництва харчових продуктів: маслоробний завод, пряникова та кондитерська фабрики. До 1876 р. налічувалося вже 128 фабрик і заводів.

Кількість робітників на підприємствах становила від 4 до 80 осіб. Найбільшими були хутрові виробництва, де працювало близько 400 осіб.

Реформи, наявність дешевої робочої сили сприяли піднесенню та швидкому розвитку фабрично-заводської промисловості. Після скасування кріпосного права розвиток капіталізму прискорився. Харків став великим промисловим центром машинобудування й металообробки. Цьому в значній мірі сприяло зручне географічне розташування міста, близькість Донбасу » Криворіжжя — потужних вугільних і металургійних баз.

Народжувалися й зростали великі заводи та фабрики. Місто облюбували численні іноземні підприємці, які утворили акціонерні товариства, компанії. Відкривалися представництва мануфактур, банки, кредити о-фінансові установи. Дедалі більшого значення у виробництві набуває вільнонаймана праця й машинна техніка.

“У 50-70-х pp. XIX ст. в Захарківському районі з’явилися нові підприємства, засновані іноземцями: механічний завод Едель берга, чавуноливарний завод Вестберга, завод із виробництва бо рошна Ф. М. Власовського (нині комбінат хлібопродуктів № 1), кондитерські фабрики, горілчані заводи, заводи мінеральних вод.

Будівництво залізниці, її значення для розвитку регіону.

Переломний етап у розвитку Харкова настав з відкриттям залізничного руху. Колії проклали біля підніжжя Холодної гори через незабудовану низинну територію, так звану Архієрейську леваду, де й була розташована станція.

Спочатку залізниця складалася з одної дільниці — від Харкова до Курська. Потім відкрили дільниці від Харкова до Лозової, до Микитівни й далі на південь. У 1874 р. колія доходить уже до Сімферополя, а в наступному році — до Севастополя.

Незабаром відбулося відкриття нових залізничних ліній: Харково-Миколаївської та Балашово-Харківської, або Південпо-Східної. З 1895 р. до Курсько-Харково-Азовської лінії приєдналися Лозово-Севастопольська та Джанкой-Феодосійська.

23 грудня 1889 р. міська казна придбала залізницю. Із цього часу її очолював начальник. Він керував діяльністю всіх служб. До складу управління входили: бухгалтерія, матеріальна служба, комерційне відділення, служба руху, телеграфна частина, служба шляхів і будинків, служба пересувного складу й тяги, лікарська служба.

Наприкінці XIX ст. Харків перетворився в один з найбільших та найважливіших залізничних вузлів Росії. Відкриття залізничного сполучення мало великий вплив на економічний розвиток Харкова. Воно активізувало зростання товарообігу та промислового виробництва в місті — відкрило шлях до загальнодержавного й зовнішнього ринку. Завдяки залізниці посилилися зв’язки з найважливішими культурними центрами держави.

Розвиток торгівлі. У XVIII ст. торгівля в Слобідській Україні значно розширилася, оскільки зменшилася небезпека військових зіткнень з татарами. Найбільшим торговельним центром став Харків. У Харкові на той час установилося два види торгівлі — ярмаркова та постійна.

Харківські ярмарки належали до числа найбільших ярмарків Росії. У місті проводили чотири ярмарки: Хрещенський, Успенський, Троїцький, Покровський.

Це цікаво

Хрещенський ярмарок починався 6 січня і тривав 20 днів, Троїцький проходив після свята Трійці протягом 15 днів, Успенський ярмарок, присвячений дню Успіння Богородиці, починався 15 серпня й тривав 20 днів, Покровський ярмарок присвячувався народженню Богородиці, починався 8 вересня й тривав 17 днів.

На ярмарок приїздили купці з російських міст, України, бували поляки, кримські татари. Торгівлю вели на ярмаркових площах. Торгували міддю, залізом, чавуном, посудом, продуктами харчування, худобою, шкірою, хутром, килимами, вовною, воском, льоном.

З другої чверті XIX ст. було створено єдину систему ярмарків. До системи входило 11 ярмарків: чотири харківських, а також ярмарки в Полтаві, Ромнах, Сумах, Курській, Чернігівській, Херсонській губерніях. Першорядними в цій системі стали зимовий Хрещенський ярмарок у Харкові та літній Іллінський ярмарок у Полтавській губернії. На цілий рік розтягувався цикл української ярмаркової торгівлі. Ці ярмарки відвідували, як правило, одні й ті самі торговці, які переїжджали з одного ярмарку на інший.

Крім ярмарків, у Харкові існували базари-торжки. Вони проводилися по понеділках та п’ятницях.

Розвивалася постійна торгівля. Зростала кількість крамниць, торговельних рядів, з’явився купецький двір. У місцях постійної торгівлі продавали продукти харчування, галантерею, вовну, папір, тканини, одяг. У першій половині століття цей вид торгівлі був ще в прямій залежності від ярмаркової торгівлі. Ярмаркова торгівля все більше й більше закріплювалася за містом також під час ярмаркових перерв, перетворюючись таким чином у постійну торгівлю. Цьому також сприяло зростання чисельності міського населення, розширення його побутових та культурних потреб.

На кінець XIX ст. з розвитком промисловості, утворенням залізничного вузла місто Харків стає вже великим промисловим центром України і всієї Росії.

Посилання на основну публікацію