Система охоронюваних територій в США

Вивчення особливо охоронюваних природних територій (ООПТ) США становить особливий інтерес з багатьох причин.
По-перше, тому, що ця система з самого початку перебувала під особливим «піклуванням» держави і пройшла вже більш ніж столітній шлях розвитку. За цей час конгресом США було прийнято багато законів, спеціально відносяться до ООПТ. По-друге, тому, що за основними кількісними показниками ООПТ США набагато випереджають всі інші країни світу. Загальне число різного роду охоронюваних природних територій тут становить 1,5 тис., вони займають площу понад 1,2 млн км2, що відповідає 13% усієї території країни. У 1950-х рр.. їх щорічно відвідували приблизно 50 млн осіб, в 1990-х рр.. – Вже від 250 млн до 300 млн, а на рубежі XX і XXI ст. це кількість перевалила за 300 млн. По-третє, тому, що жодна інша країна світу не володіє такою різноманітністю офіційно виділених типів охоронюваних територій: їх тут понад 20. По-четверте, тому, що основна частина ООПТ утворює єдину систему, яка управляється федеральної Службою національних парків, підвідомчій міністерству внутрішніх справ. Всього під управлінням цієї Служби знаходиться більше 380 об’єктів охорони, іншими – навіть більш численними – управляють влади окремих штатів. Не дивно, що американці вважають таку систему предметом своєї національної гордості.

До порівняно недавнього часу в США було прийнято підрозділ всіх типів охоронюваних природних територій на три великі групи: природну, історичну та рекреаційну. Потім воно стало виходити з ужитку – з тієї простої причини, що багато, якщо не більшість, ООПТ фактично виконують всі ці три функції, так що чітко розмежувати їх практично неможливо. Однак як самого генералізованого підходу до систематизації таке тричленне підрозділ залишається привабливим, тому ми їм і скористаємося.
Основу природного групи ООПТ утворюють власне національні парки, число яких постійно зростає і до початку XXI в. досягло вже 54. Головне призначення національних парків полягає в збереженні природних природних ландшафтів, що, на думку американських фахівців, зовсім не виключає їх використання для цілей рекреації та туризму. Загалом таке трактування поняття про національний парк не розходиться з визначенням, запропонованим Міжнародним союзом охорони природи (МСОП), в якому йдеться про три найважливіші функції національних парків: 1) збереження біологічного різноманіття; 2) підтримці екологічного балансу і високої якості навколишнього середовища і 3) розвиток туризму та рекреації.

Проте в реальній дійсності таке суміщення функцій охорони природи і стимулювання масового туризму створює для системи національних парків США чимало проблем. Адже наплив туристів і рекреантів викликає необхідність будівництва доріг, створення в безпосередній близькості від парків населених пунктів і розвитку комерційної діяльності, споруди гірськолижних трас тощо Потрібно враховувати і те, що на території парків здійснюється заготівля деревини, іноді будуються греблі, видобуваються корисні копалини, ведеться полювання. Все це не може не створювати додаткове навантаження на неї. Ось чому американці з задоволенням сприйняли прийнятий наприкінці терміну президентства Клінтона закон про заборону на будівництво в національних парках.

Розміщення національних парків США показано на малюнку 200. Неважко помітити, що на основній території країни переважна більшість таких парків зосереджено на Заході, в Гірських і Тихоокеанських штатах. Найбільш відомі серед них – Єллоустонський, Йосемітський, Глейшер, Секвойя, Гранд-Каньйон, Гранд-Титон.

У Каліфорнії, в горах Сьєрра-Невада, знаходяться два широко відомих національних парку – Іосемітского і Секвойя.
Перший з них, що отримав статус національного парку ще в 1890 р., особливо славиться своїми водоспадами. Тут знаходиться найвищий водоспад Північної Америки Йосеміт-Фол, що падає з висоти 727 м у вигляді каскаду водоспадів. У всьому світі він поступається тільки каскад водоспадів Анхель у Венесуелі і Тугела в ПАР. Тут збереглися також гаї секвої. Гігантська вічнозелена секвойя росте також у парку Секвойя. Це дерево досягає висоти 100 м при товщині 8-9 м. Підраховано, що з однієї такої секвої можна було б побудувати 25 будинків у чотири поверхи.
Кілька національних парків знаходиться на плато Колорадо, причому майже всі вони розташовуються за течією однойменної річки.

Найвідоміший з них – Великий Каньйон (Гранд-Каньйон) Колорадо в штаті Арізона, де національний парк був створений ще в 1919 р. Цей парк займає близько 500 тис. га і простягається уздовж середньої течії р.. Колорадо на 320 км. Тут річка врізається в товщу плато на 1700-1800 м при ширині на рівні його поверхні від 8 до 23 км, а біля урізу води – від 1 км до 120 м. При цьому оголюються горизонтально залягають породи (від найдавніших, докембрійських, до зовсім молодих), що мають різну будову і різне забарвлення. Парк Великий Каньйон щорічно відвідують 3-4 млн чоловік. До їхніх послуг не тільки спостережні пункти для огляду каньйону, пішохідні екскурсії, а й невеликі літаки і вертольоти, які вчиняють до 50 тис. вильотів на рік.

Далі на схід ланцюжком витягнулися парки, пов’язані з системою Скелястих гір. Знайомство з ними краще всього почати з Іеллоустонского – першого національного парку не тільки в США, але і в світі.
Відкриття пам’яток цього парку відноситься тільки до 60-их рр.. XIX в., Але вже в 1872 р. конгресом США був прийнятий закон, що оголошує його територію «особливо охороняється, вилученої з господарської діяльності і призначеної для блага і задоволення всього народу». Нині цей парк, розташований в основному в північно-західній частині штату Вайомінг на висоті 2300 м над рівнем моря, займає майже 900 тис. га. Щорічно його відвідують більше 3 млн чоловік. До числа головних природних визначних пам’яток цього парку відносяться (рис. 201) оз. Йеллоустон, найбільше високогірне озеро Північної Америки, яка з нього р. Йеллоустон, що утворює мальовничий каньйон і ланцюжок водоспадів, знаменита Долина гейзерів, серед яких найбільшою популярністю користується гейзер Олд-Файтфул (Старий служака), що працює кожні 65 хвилин, травертинові тераси в районі Мамонтових гарячих джерел. Під охороною тут знаходяться хвойні ліси, популяції благородного американського оленя – вапити, білого пелікана, стада лосів, бізонів.

На південь від Йеллоустонського розташований національний парк Гранд-Тітон. Крім того, в північній частині Скелястих гір, біля кордону з Канадою, знаходиться національний парк Глейшер, а в їх серединної частини – парк Роки-Маунтін з мальовничим льодовиковим рельєфом (тут розташований відомий курортний комплекс Колорадо-Спрінгс).

На східній околиці Скелястих гір, на їх стику з Великими рівнинами, також розташовано кілька відомих національних парків. У північній частині, в штаті Південна Дакота, це національний парк Бедленд, назва якого стало географічним терміном. Бедленд (поганими землями) називають місцевості з сільнорасчлененним і важкопрохідним рельєфом, зазвичай утворюються там, де пласти стійких порід чергуються з товщами, податливими до розмиву. У південній частині, в штаті Нью-Мексико, знаходяться широко відомий національний парк в районі карлсбадской карстових печер, а ще південніше – парк Біг-Бенд, що представляє собою куточок колишнього, «дикого», Техасу.

У східній частині США національних парків значно менше. Це парки Акейдія на крайній півночі, в Новій Англії, Еверглейдс на крайньому півдні, у Флориді, де мешкають рожеві фламінго і зберігається незаймана природа субтропіків, Шенадоа, знаменита Мамонтова печера – найдовша в світі (протяжність всіх її ходів, розташованих на п’яти рівнях, досягає 560 км). Але найпопулярніший з парків Сходу, безумовно, Грейт-Смокі-Маунтинс, розташований в самому серці Аппалачів, на кордоні штатів Теннессі та Північна Кароліна. Він був утворений в 1920-х рр.. А в наші дні його щорічно відвідують до 7 млн осіб. Позначається розташування цього парку в декількох годинах їзди на автомобілі від деяких середньоатлантичних і Південних штатів.
Національні парки на Алясці стали виникати порівняно недавно, але до початку 1990-х рр.. їх було вже 8, а до 2000 р. – 15. Як правило, вони відрізняються дуже великими розмірами: наприклад, парк Деналі займає територію близько 23 тис. км2. Два національних парку розташовані на Гавайських о-вах. Головний з них – Гавайський вулканічний парк, на території якого знаходяться активні вулкани Кілауеа і Мауна-Лоа.

ПОДІЛИТИСЯ: