Сільське господарство та навколишнє середовище

Сільське господарство – один з важливих факторів впливу людської діяльності на навколишнє середовище, причому набагато більш ранній, ніж промисловість. Тому проблеми раціонального господарського природокористування в ньому теж мають велике теоретичне і практичне значення.
У найбільшій мірі це відноситься до рослинництва і пов’язано з його хімізацією, тобто із застосуванням мінеральних добрив і отрутохімікатів.
Широке застосування мінеральних добрив – один з підвалин «зеленої революції» і в розвинених, і в країнах, що розвиваються. За їх допомогою відбувається заповнення щорічно виносяться з грунту поживних речовин, забезпечується підвищення врожайності і відповідно валових зборів. (Підраховано, що для отримання врожаю пшениці в 30 ц / га потрібно внести 110 кг азотних, 70 кг калійних і 40 кг фосфорних добрив на гектар, а для отримання врожаю картоплі в 300 ц / га – 150, 270 і 60 кг тих же добрив .) Саме з цієї причини світове виробництво мінеральних добрив безперервно зростала протягом останніх десятиліть, досягнувши в 1990-х рр.. 140-150 млн т. Приблизно таким же було і їх споживання.

Однак поряд з позитивними результатами застосування мінеральних (хімічних) добрив треба враховувати і негативні. Дослідження показали, що азотні добрива небезпечні через велику рухливості нітратного азоту та накопичення нітратів і нітритів у культурних рослинах, з якими вони потрапляють в організм людини. З фосфорними добривами у грунт, рослини, а потім і в їжу потрапляють кадмій, свинець та інші метали. Застосування калійних добрив може призвести до порушення балансу поживних речовин у грунті. Доведено, що хімізація рослинництва не тільки забезпечує прибавку врожаю, але і викликає негативні наслідки, у тому числі виникнення у людей різних хронічних захворювань – онкологічних, нейротоксичних, алергічних та ін
Ситуація ускладнюється ще й тим, що, згідно з розрахунками, не менше третини потрапляють на поля добрив змивається талими і дощовими водами у водойми і водотоки, де вони викликають процеси евтрофікації, тобто перезбагачення їх поживними речовинами, які асимілюються водними рослинами, погіршуючи якість водного середовища.

При гнитті таких рослин, особливо водоростей, вода втрачає кисень і насичується сірководнем. Оскільки разом зі стоком річок добрива виносяться і в моря, евтрофікація загрожує і їм, викликаючи в них бурхливе зростання мікроскопічних водоростей. Зазвичай щільний килим таких водоростей утворюється в гирлах і естуаріях рік, але він може переноситися і на інші ділянки морських акваторій, утворюючи «червоні», «жовті», «зелені» припливи. Такі припливи останнім час з’являлися біля берегів багатьох країн Європи, Америки, Азії, опиняючись згубними для мешканців прибережних вод. Як найбільш яскравих прикладів такого роду часто наводять факти цвітіння водоростей у водах Балтійського моря, в Чесапікській і Мексиканській затоках, де в результаті стоку добрив відбулася масова загибель риб і креветок: водорості просто позбавили їх розчиненого у воді кисню.

Потрібно мати на увазі й те, що, як було встановлено, у міру збільшення внесення добрив на гектар ріллі врожайність спочатку дійсно росте дуже швидко, але після досягнення певної межі цей ріст припиняється, так як рослини не засвоюють надлишків поживних речовин. У той же час зростання застосування добрив виявляється прямо пропорційним масштабам забруднення навколишнього середовища, особливо грунтів і водного басейну. Саме тому в 1990-х рр.. і виробництво, і споживання мінеральних добрив у світі стали поступово зменшуватися.

Ще більш негативні наслідки для навколишнього середовища приносило і продовжує приносити масове застосування отрутохімікатів – хімічних речовин, що використовуються для боротьби з небажаними в господарському, медичному або інших відносинах організмами. Їх називають також пестицидами (від лат. Pestus – зараза і tide-вбивати). Як показала світова практика, пестициди дійсно допомагають боротьбі з шкідниками, сприяють підвищенню врожайності і, більше того, діючи на переносників хвороб, привели до різкого скорочення захворюваності людей малярією, енцефалітом та іншими небезпечними хворобами. Саме тому світове виробництво пестицидів ще на початку 90-х рр.. XX в. перевищила 2 млн т, тобто 400-500 г на кожного жителя Землі, або 300 г на кожен гектар ріллі. Але за цими усередненими цифрами, природно, ховаються великі відмінності від місця до місця. Наприклад, в США в кінці 1990-х рр.. застосування пестицидів з розрахунку на 1 га становило 2-3 кг, у Німеччині – 4, у Франції – 6, у Бельгії – 12, а в Японії – навіть близько 50 кг. На думку деяких фахівців, у разі успішної боротьби з комахами і хворобами, які вражають зернові культури у поле, щорічна світова прибавка врожаю могла б сягнути 200 млн т, тобто кількість, якого вистачило б для харчування сотень мільйонів людей.

Однак негативні наслідки застосування пестицидів також виявилися повною мірою. За даними ВООЗ, щорічно внаслідок дії пестицидів у світі відбувається від 500 тис. до 2 млн нещасних випадків, з яких від 10 до 40 тис. – зі смертельним результатом. У першу чергу це відноситься до країнам, де пестицидами найчастіше користуються малоосвічені або зовсім не грамотні селяни і сільськогосподарські робітники, що не мають уявлення про їх небезпеку і про способи їх застосування.

У зв’язку з цим варто навести міркування відомого російського еколога академіка А. В. Яблокова і шведського еколога Р. Едберга про так званих факторах ризику. Справді, виявляється, що ризик бути вбитим блискавкою нікчемний – 1 випадок на 2 млн осіб на рік. Ризик загинути від укусу змії в Індії – 1 випадок на 500 тис. чоловік. Ризик загинути в авіаційній катастрофі вже значно більше – 1 на 100 тис. авіапасажирів. Ризик загинути від аварії на виробництві – 1 на 30 тис. Ризик загинути в автомобільній катастрофі – 1 на 5-10 тис. А ось ризик загинути від отруєння пестицидами в районах з інтенсивним їх використанням – більш ніж 1 на 1 тис. чоловік. [63 ]

Настільки негативні для навколишнього середовища наслідки застосування пестицидів пояснюються тим, що багато з них мають дуже високою токсичністю і біологічною активністю, і до того ж номенклатура їх надзвичайно велика: вона включає в себе тисячі найменувань. Для більшості з них характерна підвищена стійкість до впливів зовнішнього середовища, здатність зберігатися в грунті багато років і навіть десятиліття. Ця особливість сприяла тому, що завдяки кругообігу води і циркуляції атмосфери отрутохімікати нині опинилися розсіяними, по суті, по всій планеті, включаючи навіть Антарктиду.
Отрутохімікати особливо небезпечні в силу свого непрямого впливу на живі організми, які не є безпосередніми об’єктами їх застосування. Вони мають здатність поступово накопичуватися в таких організмах у міру просування по харчового ланцюга, викликати небажані побічні ефекти і навіть генетичні порушення і тим самим у цілому досить негативно впливати на їх ріст і розвиток, на життєздатність і плодючість потомства. Зрозуміло, до числа цих живих організмів у першу чергу відноситься сама людина, що отримує мікродози різних отрутохімікатів з рослинною і тваринною їжею.

Особливо небезпечні отрутохімікати, одержувані на основі хлорорганічних сполук, насамперед найпоширеніший з них – ДДТ. Цей препарат був отриманий в 40-х рр.. XX в. для боротьби з комахами-шкідниками і незабаром став дуже популярним. Була створена потужна промисловість з його виробництва, і почалася, за образним висловом новосибірського економіста і еколога П. Г. Олдак, хімічна війна людини з шкідливими комахами, яка триває вже кілька десятиліть. Однак П. Г. Олдак вважає, що перший тур цієї війни людина програла, і в наші дні становище набагато гірше того, яке було в 30-і і 40-і рр.. XX в. [64]
Можливо, цей висновок занадто категоричний. І проте не можна закривати очі на те, що ДДТ вбиває не тільки шкідливих, а й багатьох корисних комах, в тому числі і таких, які є природними ворогами шкідників. У результаті на полях стали з’являтися нові шкідники, а багато старі види поступово набули імунітет до хімікатів, використовуваних людьми. Збільшення ж їх дозування в 2-3 і навіть в 10 разів також мало тільки негативний ефект.

Так, застосування ДДТ призвело до катастрофічного скорочення популяції білоголового орлана в США, беркута в Шотландії, в багатьох річках США і Канади загинули лосось і форель, в деяких країнах Європи – зайці. ДДТ був виявлений навіть у тканинах гренландських китів, тюленів Арктики, пінгвінів Антарктики.
З усього сказаного напрошується висновок про те, що масове і безконтрольне застосування добрив і отрутохімікатів призводить до серйозного порушення екологічної рівноваги. Ось чому в більшості розвинених країн ДДТ і близько 500 інших отрутохімікатів вже заборонені для вживання. На зміну хімізації приходить «біологічне» землеробство, що застосовує механічні та біологічні способи боротьби з шкідниками та виробляє набагато корисніші, «чисті» продукти харчування; до того ж попит на них швидко зростає.

Вже досить давно в рамках ООН було розпочато здійснення спеціальної комплексної програми по боротьбі з шкідниками сільського господарства. Вона передбачає вивчення екологічного спектра рослинництва та ентомології і допускає застосування пестицидів тільки у виняткових випадках. У 1980 – 1990-х рр.. ця програма була досить успішно апробована в ряді країн Південної та Південно-Східної Азії.
У країнах Європи та Північної Америки також здійснюються заходи щодо зменшення тих забруднень середовища, джерелами яких служить тваринництво. У цьому відношенні особливо небезпечними великі тваринницькі комплекси. Один такий комплекс, призначений для відгодівлі 10 тис. голів худоби, дає стільки ж стічних вод, скільки місто з населенням в 100 тис. чоловік. Підраховано, що в США ще недавно забруднення річок рідким гноєм з таких комплексів перевищувало забруднення побутовими стічними водами. А в колишньому СРСР 3,2 тис. подібних комплексів за своїм забруднюючими впливу були порівнянні з побутовими скидами 150 млн городян.

Коли Росія входила до складу Радянського Союзу, рівень хімізації її сільського господарства (як і всієї країни) був дуже високим. Тільки з 1960 по 1985 р. відбулося десятикратне збільшення застосування хімікатів у сільському господарстві, хоча врожайність зернових при цьому підвищилася всього в 1,5 рази, залишаючись до того ж нижче середньосвітовий. У країні використовували 125 різних видів пестицидів, а їх загальне виробництво становило понад 1/10 від світового. Хоча застосування ДДТ було заборонено ще в 1970-х рр.., Фактично його продовжували застосовувати і пізніше. У 1990-і рр.. використання мінеральних добрив і пестицидів в Росії помітно зменшилася. Але не можна не враховувати і того, що забруднення грунтів залишковою кількістю пестицидів в багатьох районах країни ще зберігається.

Посилання на основну публікацію