Шляхи вирішення глобальної продовольчої проблеми

З часу виникнення глобальної продовольчої проблеми ведуться дискусії про шляхи її вирішення. Незважаючи на деякі різночитання, в найзагальнішому плані можна, очевидно, говорити про два головних таких шляхах – екстенсивному й інтенсивному.
Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні орних, пасовищних і рибопромислових угідь. Згадаймо, що оброблювані землі (рілля, сади і плантації) в наші дні займають 1450 млн га, або всього 11% території населеної суші. Відповідні показники для луків і пасовищ – 3400 млн га і 26%. Мимоволі напрошується думка про те, що люди використовували ще не всі можливі резерви розширення рільничих і тваринницьких культурних ландшафтів.

У принципі це, звичайно, так. Однак у науковій літературі можна зустріти чимало оцінок, що свідчать про те, що самі природні фактори досить сильно обмежують можливості такого розширення. Досить послатися на грунтову карту світу, складену вченими багатьох країн під егідою ФАО, на міжнародний дослідницький проект «Агрокліматичні зони», в рамках якого зібрана і узагальнена величезна інформація. У результаті було встановлено, що на територіях, що займають в цілому 78% всієї площі суші (без Антарктиди), для розвитку землеробства існують ті чи інші природні обмеження (табл. 176). Та й з решти 22% земель 13 відрізняються низькою, 6 – середнього і лише 3% – високою продуктивністю.

Аналогічні підрахунки виробляли і вітчизняні вчені. Так, за Б. Г. Розанова, до непродуктивних землям, на яких взагалі не може проводитися біологічна продукція (льодовики, мляві пустелі, річки, озера, міста, антропогенний бедленд та ін), відносяться 54 млн км2, або більше 36% всієї площі суші. На частку продуктивних, але не орно-придатних земель (тундра, лісотундра, болота, посушливі і напівпустельні пасовища, гірські ліси та ін) припадає 70 млн км2, або 47% всієї площі суші. В результаті орно-придатні землі займають території в 25 млн км2, що становлять близько 17% площі суші.

Проте складалися і продовжують складатися численні розрахунки, що стосуються резервних сільськогосподарських, і перш за все орних земель. За деякими оцінками, гранична площа економічно вигідних для експлуатації земель становить 1,5 млрд га. Це означає, що весь доступний фонд орно-придатних земель людство фактично вже використовувало. За іншими оцінками, найбільш поширеним в 1970-і рр.., Такий фонд значно більше, потенційно дорівнює 2,5 млрд га, і отже, люди можуть розорати в майбутньому ще більше 1 млрд га. Наприкінці 1980-х рр.. з’явилися оцінки, згідно з якими площа земель, потенційно придатних для розвитку землеробства, перевищує 3 млрд га. Це означає, що в резерві є ще більш 1,5 млрд га земель. Нарешті, публікувалися деякі розрахунки ФАО, згідно з якими площа потенційно придатних для обробки земель становить 3,4 млрд га. Можна додати, що більшість вітчизняних географів сходиться на тому, що реальний світовий резерв орно-придатних земель складає близько 1 млрд га.

Як би не різнилися між собою ці розрахунки, їх автори чітко усвідомлюють, що лише відносно малу частину резервних площ можна ввести в господарський оборот при порівняно невеликих витратах. Культивація же інших резервних земель, незручних за рельєфом або положенню, посушливих, заболочених або засолених і т. д., може бути здійснена тільки при дуже великих капіталовкладень. До того ж треба враховувати і те, що частина знову освоюваних земель повинна буде компенсувати ті втрати земельного фонду планети, які пов’язані з його деградацією внаслідок розвитку опустелювання, ерозії, розширення несільськогосподарських територій.
У цьому світлі великий інтерес представляє розподіл потенційно придатних для сільського господарства земель між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються. За деякими сучасними оцінками, співвідношення між ними за цим показником становить приблизно 30:70, що з загальнолюдських позицій, напевно, не дуже вигідно. Справа в тому, що для розширення орних площ по порівняно помірною ціною і з використанням наявних техніки і технологій більш підходять землі в районах з помірним кліматом. Що ж до резервних земель в країнах, що розвиваються, то вони знаходяться або в зоні вологих тропічних лісів, або в зоні саван, або в ще більш екстремальних посушливих районах, де необхідні не тільки особливо великі капіталовкладення, а й додаткове рішення деяких агрокліматичних проблем. До того ж загальна деградація земель у цій групі країн прийняла особливо страхітливі масштаби.

Наступний щабель географічної диференціації у вивченні цієї проблеми – розгляд її в розрізі крупних регіонів. Скористаємося для цієї мети даними, наведеними в таблиці 177.

Аналіз таблиці 177 показує, що основні площі резервних для освоєння земель знаходяться в Південній Америці та в Африці.
У Південній Америці поки освоєна тільки 1/3 орно-придатних земель, а довести цю частку можна до 2/3, в першу чергу завдяки Бразилії. Однак освоєння таких земель буде пов’язане з дуже великими труднощами – як природними (72% їх розташовано у вологих тропіках, 24 – в субтропіках і лише 4% – в помірному поясі), так і соціально-економічними (латифундизм).

ПОДІЛИТИСЯ: