Шляхи розвитку світової енергетики

Оволодіння джерелами енергії завжди було способом виживання людства. І нині її споживання залишається одним з найважливіших не тільки економічних, а й соціальних показників, в чому зумовлюють рівень життя людей. Ось чому іноді говорять навіть, що енергетика управляє світом.
Сучасна енергетика – це комплексна галузь господарства, що включає в себе всі паливні галузі та електроенергетику. Вона охоплює діяльність з видобутку, переробки і транспортування первинних енергетичних ресурсів (ПЕР), виробленні та передачі електроенергії. Тісно взаємопов’язані один з одним всі ці підгалузі утворюють єдиний паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), який відіграє особливу роль в економіці будь-якої країни, оскільки без нього фактично неможливо нормальне функціонування ні однієї з ланок господарства. Та й сам ПЕК відноситься до однієї з найбільш капіталомістких сфер виробництва.

Статистика свідчить про те, що протягом XX в. для динаміки споживання первинних енергоресурсів був характерний постійний, хоча і не завжди рівномірне зростання. Користуючись малюнком 64, неважко розрахувати, що за XX сторіччя загальне споживання ПЕР у світі збільшилася в 17-18 разів, досягнувши в 2000 р. 12,2 млрд т умовного палива. [49] З того ж малюнка випливає, що за перші 50 років воно зросло на 3,2 млрд тут, а за друге п’ятдесятиріччя – на 8,3 млрд тут. У межах другого п’ятдесятиріччя приріст також був неоднаковим: у 1950-1960 рр.. відбулося збільшення споживання первинних енергоресурсів на 0,8 млрд тут, в 1960-1970 рр.. – На 1,9 млрд, в 1970-1980 рр.. – На 2,4 млрд, в 1980-1990 рр.. – На 1,8 млрд, в 1990-2000 рр.. – На 1,4 млрд тут. У цих коливаннях немає нічого незвичайного, оскільки обсяг споживання ПЕР визначається темпами світового економічного розвитку і відповідно зміною попиту та пропозиції, цінами на енергоносії, та й деякими іншими факторами.

Географічна картина світу Посібник для вузів Кн. I: Загальна характеристика світу. Глобальні проблеми людства
Рис. 64. Зростання світового споживання первинних енергоресурсів в XX в. і початку XXI в., млрд тонн умовного палива
Аналіз показує, що до середини 1970-х рр.. розвиток світової енергетики не зустрічало на своєму шляху особливих труднощів. Середньорічні темпи приросту енергоспоживання весь час зростали, досягнувши в 1950-1970 рр.. майже 5%, що в 2,5 рази перевищувало темпи приросту населення світу і отже забезпечувало досить швидке нарощування душового споживання ПЕР. Така динаміка пояснювалася насамперед швидким збільшенням видобутку нафти, яку потім транспортували в самі різні частини світу – під контролем найбільших нафтових ТНК, що володіли її видобутком, переробкою та доставкою до споживача. Величезне стимулюючий вплив на ці процеси надавало і те, що ціни на нафту були дуже низькими: на початку 1970-х рр.. 1 т нафти коштувала всього 15-20 дол
Однак у середині 1970-х рр.. у розвитку світової енергетики відбулися дуже великі зміни: настав енергетичний (насамперед нафтової) криза, що означав кінець тривалої епохи дешевого палива. Серед причин його виникнення можна назвати погіршення гірничо-геологічних умов видобутку палива, особливо нафти, у зв’язку з переміщенням її в райони з екстремальними природними умовами (Північ, Сахара), на континентальний шельф, а також з підвищенням вимог до охорони навколишнього середовища. З іншого боку, ця криза стала наслідком різкого загострення протиріч у світовій капіталістичній системі господарства, боротьби країн, що розвиваються за свої нафтові ресурси. У наприкінці 1973 р. арабські країни використовували ціну на нафту в якості свого роду політичної зброї проти країн Заходу, які підтримали Ізраїль в арабо-ізраїльському військовому конфлікті, підвищивши цю ціну до 250-300 дол за тонну. В результаті економіка західних країн, орієнтована на дешеву нафту, пережила справжній шок, у відповідь на який їм довелося приймати ряд екстрених заходів.
Слідом за екстреними заходами США, Японія, країни Західної Європи почали розробляти нові національні енергетичні програми, спрямовані на зменшення залежності від імпорту нафти і на загальне скорочення її частки в паливно-енергетичних балансах, на більш повне використання власних енергоресурсів. Але все ж головна ставка була зроблена на економію палива, на енергозбереження, яке стало розглядатися в якості свого роду додатковий енергоресурс. Ця стратегія дала позитивні результати. Загальна енергоємність економіки країн Заходу стала досить швидко зменшуватися, а темпи приросту ВВП почали все більше перевищувати темпи зростання енергоспоживання. В результаті і ціни на нафту значно знизилися: вже наприкінці 1980-х рр.. тонна нафти коштувала 100-120 дол

Проте в 1980-і рр.. загальні темпи зростання енергоспоживання в світі сповільнилися. Це уповільнення продовжувалося і в 1990-х рр.., Коли, крім політики енергозбереження та підвищення ефективності використання енергоносіїв, стали діяти і такі фактори, як паливно-енергетичний дефіцит в країнах Центрально-Східної Європи, що наступив після розпаду Ради Економічної Взаємодопомоги, а також кризові явища в паливно-енергетичному комплексі країн СНД після розпаду СРСР. Щоб наочніше уявити собі масштаби сталася переоцінки цінностей, досить згадати, що прогнози розвитку світової енергетики, составлявшиеся до енергетичної кризи середини 1970-х рр.., Передбачали досягнення в 2000 р. рівня споживання первинних енергоресурсів в обсязі 20-25 млрд тут.
Нова енергетична політика призвела і до певних змін у структурі світового енергоспоживання. Добре відомо, що протягом XX в. для неї була характерна зміна двох послідовних етапів – вугільного та нафтогазового. Вугільний етап тривав приблизно до середини XX в. (в 1900 р. частка вугілля становила майже 95%, в ??1913 р. – 80, в 1950 р. – 60%). Потім почався нафтогазовий етап, пов’язаний з більшою ефективністю, кращої транспортабельністю нафти і газу, а також з відкриттям нових найбагатших нафтогазоносних басейнів. Частка нафти і газу в світовому енергоспоживанні досягла свого максимуму в 1973 р.
Після того як вибухнула світова енергетична криза, стали говорити і писати про новий, перехідному, етапі у розвитку енергоспоживання, головною метою якого вважали якомога швидший перехід від використання органічного палива, особливо нафти, до використання відновлюваних, альтернативних джерел енергії, до атомної енергетиці. Однак після подолання енергетичної кризи і нового здешевлення нафти заговорили, навпаки, про інерційність структури світового енергоспоживання і необхідності збереження її відносної стабільності. Всі дані свідчать про те, що в останні десятиліття XX в. для неї дійсно була характерна відносна стабільність, хоча при цьому частка нафти все ж стала зменшуватися, а частка природного газу – зростати (табл. 78).

Що стосується перспектив розвитку світової енергетики на початку XXI в., То відповідні прогнози робляться у великій кількості – як окремими фірмами та фахівцями, так і Світовим енергетичним радою (МЕМ), Міжнародним енергетичним агентством (МЕА) та іншими найавторитетнішими організаціями. Зазвичай такі прогнози складають у двох варіантах з урахуванням, по-перше, можливостей більш швидкого або більш повільного економічного зростання, по-друге, ступенем охоплення країн світу політикою енергозбереження. Незважаючи на те що прогнози іноді досить сильно різняться, можна припустити досягнення в 2015 р. світового енергоспоживання в обсязі приблизно 18 млрд тут. У структурі цього споживання частка вугілля і нафти імовірно залишиться відносно стабільною, а частка природного газу зросте. Згідно з деякими прогнозами, частки вугілля, нафти і природного газу в 2020 р. складуть відповідно 20%, 37% і 29%. Всі ці розрахунки і прогнози виходять з завдання забезпечити надійність, економічну прийнятність та екологічну безпеку світового енергозабезпечення. Вони враховують також необхідність забезпечення належної якості життя (виходять з того, що на початку XXI в. Це якість все більше буде визначатися не стільки енергоємністю виробництва, скільки ефективністю використання ПЕР для отримання необхідних людям продуктів та збереження середовища їх проживання).

Посилання на основну публікацію