Шляхи розвитку глобальної урбанізації

Як вже було показано, урбанізація в другій половині XX в. стала одним з важливих всеохоплюючих, глобальних процесів соціально-економічного розвитку. А. Е. Слука небезпідставно назвав його «тихою революцією». Якщо так, то і питання про шляхи розвитку глобальної урбанізації в XXI в. не може не привертати особливої ??уваги.

Згідно всім наявними прогнозами, основні тенденції цього розвитку, принаймні в середньостроковій перспективі, повинні зберегтися. По-перше, вже в 2005 р. загальна чисельність міського населення Землі майже зрівнялася з чисельністю сільського населення. За розрахунками, в 2010 р. у містах будуть жити 52%, а в 2025 р. – 58% всіх мешканців нашої планети (за іншими даними – навіть 61%). По-друге, будуть продовжувати рости великі (понад 100 тис. жителів), великі (понад 500 тис.) міста і в ще більшій мірі міста-«мільйонери». Число агломерацій людністю понад 500 тис. чоловік кожна до 2010 р. зросте до 870, а людністю понад 1 млн осіб – до 475. По-третє, наскільки збільшиться і кількість суперміст з чисельністю жителів понад 10 млн осіб: у 2010 р. їх, мабуть, стане 22. Хоча при всьому цьому середньорічні темпи зростання міського населення вже почали знижуватися і в 2010 р. повинні скласти 2%.

Самі по собі ці загальносвітові показники становлять чималий інтерес. Але не менш важливо й те, як вони будуть розподілятися між країнами Півночі і Півдня. Всі фахівці сходяться на тому, що в країнах Півночі станеться відносна стабілізація урбанізаційних процесів при розвитку його переважно вглиб. А в країнах Півдня, на які вже тепер доводиться більше 9/10 щорічного світового приросту міського населення, триватиме чітко виражений «міський вибух». І що особливо важливо, в першу чергу він торкнеться крупногородского населення. У 2015 р. в країнах, що розвиваються буде вже 425 агломерацій-«мільйонерів» із загальним населенням в 1,3 млрд чоловік, тоді як в економічно розвинених – 138 агломерацію з 367 млн ??жителів. У 2015 р. з 22 надміста світу, за прогнозом ООН, у країнах Півдня знаходитимуться вже 17 (табл. 173).
Наявні прогнози і розрахунки дозволяють також припустити, як буде розвиватися світова урбанізація в регіональному розрізі (табл. 174).

При аналізі таблиці 174 потрібно звернути увагу на відмінності в рівнях і темпах урбанізації. За рівнем урбанізації, або показником урбанизированности, першість як було, так і залишиться за Європою, Північною і Латинською Америкою. Але середньорічні темпи приросту міського населення в цих трьох регіонах світу очікуються порівняно невисокими (у Європі всього 0,2%, в ??Америці 1-1,5), тоді як в Азії в 2010 р. вони складуть імовірно 2,4, а в Африці – 3,6%. В результаті Азія з її величезним населенням буде забезпечувати до 60% всього світового приросту міського населення, а Африка – 20%. Відповідно і три перших місця за чисельністю міських жителів в 2010 р. будуть займати Азія, Європа і Латинська Америка, а в 2025 р. – Азія, Африка, Європа або Латинська Америка. Уявити цей процес зростання на рівні субрегіонів країн, що розвиваються дозволяє малюнок 144. З нього випливає, що з них найбільший кількісний приріст городян станеться в АТР і в Південній Азії, хоча в Латинській Америці і в Африці на південь від Сахари він теж буде дуже великим.

Процес світової урбанізації завжди відрізнявся складністю і суперечливістю. З одного боку, міста надають значно кращі можливості для освіти, охорони здоров’я, творчої діяльності, підприємництва, ніж сільська місцевість. З іншого боку, з їх зростанням зазвичай пов’язане загострення багатьох соціальних, економічних, екологічних та інших проблем. Ось чому при оцінці наслідків «міського вибуху» у країнах треба брати до уваги всі «за» і «проти». Звичайно, міста і в країнах, що розвиваються сприяють зростанню доступу до освіти, охорони здоров’я, до таких елементарних послуг, як водопровід і каналізація. У містах більш низькі рівні захворюваності та і смертності, більш висока середня тривалість життя. Проте вже з середини 1980-х рр.. переваги життя в містах країн, що розвиваються, особливо великих, стали поступово скорочуватися. Так, рівні смертності в містах і сільській місцевості Тропічної Африки та Латинської Америки майже зрівнялися. Причину цього явища слід шукати в самому механізмі «міського вибуху» у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, який відбувається в умовах великого аграрного перенаселення.

Злидні сільських жителів призводить до масового «виштовхування» найбідніших верств населення, які спрямовуються в міста, насамперед у столиці і міста-«мільйонери». Саме цей тип внутрішньої міграції забезпечує там від 40 до 60% всього приросту міських жителів. Ринкова стихія як би «прибиває» ці хвилі зневірених людей до великих містах, посилюючи в них безробіття, голод, злидні, злочинність, наркоманію та інші соціальні лиха. До того ж і в нових умовах переселенці з сільської місцевості ще довго зберігають свій колишній уклад життя і психологію, та й рівень народжуваності серед них набагато вищий. Ось чому таке населення нерідко називають псевдогородскім, а таку урбанізацію – помилкової урбанізацією. У всякому разі, залежність між її рівнем і рівнем розвитку власне міських функцій проглядається вельми слабо.

Подібна «помилкова урбанізація» має і яскраво виражений просторовий аспект. Справа в тому, що виштовхує з сільської місцевості незаможне населення звичайно селиться на околицях міст, де виникають «пояса злиднів», позбавлені елементарних зручностей і медико-санітарних умов. Оскільки ж населення таких нетрів районів щорічно збільшується на 10-15%, і, отже, подвоюється за 7-10 років, вони розростаються на тілі міст, як ракові пухлини. І не випадково С. Б. Лавров і Г. В. Сдасюк у своїй широко відомій книзі назвали подібну урбанізацію трущобной. [83] Додамо, що, за наявними оцінками, близько 100 млн (!) Міських жителів у країнах, що розвиваються взагалі не мають даху над головою і в самому буквальному сенсі змушені жити на вулиці.

Основну їх масу становлять бродяги і безробітні без певних занять, які не мають ніяких джерел доходу, живуть випадковими заробітками і жебракують. Ось як описує подібну ситуацію відомий економіст-демограф Т. С. Покатаєва: «Серед них чимало сімейних, які разом зі своїми дітьми туляться під мостами, в парках, на узбіччях вулиць, в якому-небудь поглибленні в стіні, під деревом або під кущем і просто на тротуарах буквально під ногами перехожих. На вулицях деяких азіатських міст в будь-який час дня можна бачити людей, що сплять у найнесподіваніших місцях – на зовнішніх підвіконнях, на дахах, в під’їздах, підворіттях і просто на мостових. До ночі багато вулиць, у тому числі і в центральних районах, перетворюються на величезні нічліжки для тисяч бездомних. Деякі з них приходять до місця ночівлі з акуратно згорнутими циновкою і ковдрою. Найбільш зручні для ночівлі тихі вулиці населені до вечора настільки густо, що за ним важко пройти. [84]

У пресі нерідко зустрічаються повідомлення про скваттерство – самовільному захопленні бездомними житлових приміщень. Нині в багатьох великих містах країн від 1/5 до 4/5 населення живуть в таких нетрях і самовільно захоплених приміщеннях (рис. 145).
Перспективи ж ліквідації житлової кризи в містах країн, що розвиваються не можна назвати оптимістичними. Темпи зростання населення в них набагато перевищують можливості національних урядів та місцевих органів влади щодо створення відповідних побутових зручностей. Підраховано, що лише для того щоб підтримати нинішні житлові умови, країнам, що розвиваються необхідно було за останні 15 років XX в. на 2/3 розширити потенціал міської інфраструктури, послуг, житлового фонду та управління ними. Але здійснення робіт такого масштабу практично виявилося неможливим.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Аляска і Каліфорнія