Рурська область ФРН – старопромисловий район у розвитку

Рурської області ще недавно називали індустріальним серцем Німеччини. Та й у наші дні, незважаючи на зменшення її ролі, ця область, що займає 6,5 тис. км2 (1,8% території країни), з населенням понад 6 млн людина дає більше 1/10 всього промислового виробництва ФРН. Тут сформувався складний комплекс промислових виробництв, що включає вугільну, металургійну, хімічну промисловість, важке (у тому числі військове) машинобудування, енергетику та підприємства багатьох суміжних галузей. Словом, Рурська область-один з найбільш типових старопромислових районів Європи. Проблеми, що виникають у зв’язку з її розвитком, характерні для більшості районів цього типу.

У першій половині XIX в. назву «Рур» у світовій політичній та економічній літературі ще майже не зустрічалося. Хоча видобуток вугілля в південній частині басейну, прилеглої до р. Рур, вже почалася, в 1850 р. вона склала тільки 2 млн т. Перша доменна піч, що працює на коксі, була задута тут в 1849 р., майже на півстоліття пізніше, ніж у Верхній Сілезії. І не дивно, що ще в 1820 р. в Дуйсбурзі та Ессені було всього приблизно по 5000, в Дортмунді – 4000, а в Бохумі – 2000 жителів.

Перелом у розвитку Рура настав у середині XIX в. Він був викликаний створенням загальнонаціонального ринку, а потім і політичним об’єднанням Німеччини, бурхливим будівництвом залізниць, зародженням військової промисловості. Перемога над Францією у франко-пруській війні, захоплення Ельзасу та Лотарингії з її залізорудним басейном, отримання 5-мільярдної контрибуції створили ще більш сприятливі умови для розвитку Рура. Тут швидко росли видобуток вугілля, виплавка чавуну і сталі. Видатне місце в економіці області придбали також хімічна промисловість і машинобудування, особливо військове. Заводи Круппа, засновані ще на початку століття в Ессені, стали найбільшим у світі

підприємством військової промисловості. Крупп, Тіссен, Стиннес, Кірдорф та інші Рурського магнати поступово стали грати керівну роль у всій економічного і політичного життя Німеччини. Це їх становище ще більше зміцнилося під час Першої світової війни, коли заводи Рура постачали німецьку армію усіма видами зброї. 42-дюймові мортири Круппа («товста Берта») обстрілювали бельгійські та французькі фортеці. Його ж наддалекобійні гармати «Колоссаль» стріляли по Парижу з відстані в 120 км.

Поразка Німеччини у Першій світовій війні, повернення Лотарингії Франції, окупація Рурської області франко-бельгійської армією – все це призвело до тимчасового занепаду економіки Рура. Але потім видобуток вугілля, виплавка чавуну і сталі знову почали рости (табл. 20), Лотарингська руда була замінена шведської та іспанської, та й Рурського магнати зуміли відновити свої позиції. Наприкінці 1930-х рр.. на заводах Круппа працювали 120 тис. осіб. Виникли Сталевий трест, Хімічний трест, в яких Рурського промисловці грали або провідну, або значну роль. Добре відома також підтримка, надана ними німецькому фашизму.

У перші роки після Другої світової війни Рур знову став одним з головних «локомотивів» відновлення економіки Німеччини. Тут влаштувалися штаб-квартири таких найбільших сталевих концернів, як «Крупп», «Тіссен», «Хеш», «Маннесманн», «Клекнер». Рурська область давала 60% всієї виплавки сталі в країні і 80% загальнонімецької видобутку кам’яного вугілля.

У результаті протягом першого десятиліття після Другої світової війни Рурської області вдалося відновити свій колишній економічну могутність, засноване на вугіллі. Було побудовано 50 нових шахт, і до 1960 видобуток кам’яного вугілля досягла рекордного рівня.
Проте потім Рурська область, як і багато інших старопромислові райони Європи, вступила в смугу структурної кризи. Він ще більше посилився завдяки тому, що країна стала орієнтуватися на імпортну дешеву нафту, яка почала надходити в Рур по нафтопроводах від морських портів Роттердам і Вільгельмсхафен. Коли ж у середині 1970-х рр.. нафту сильно подорожчала, вихід з енергетичної кризи в ФРН стали шукати не стільки у відродженні вуглевидобутку, скільки в розвитку атомної енергетики, в імпорті голландського і радянського природного газу та американського вугілля. У результаті число вугільних шахт стало швидко зменшуватися: наприкінці 1950-х рр.. їх налічувалося 140, але вже наприкінці 1960-х рр.. – 56, в 1985 р. – 25, а в 1997 р. – 17. Різко скоротилася чисельність зайнятих у вугільній промисловості – з майже 500 тис. в 1957 р. до 315 тис. в 1960 р. і 80 тис. в 1997 г . Не дивно, що видобуток кам’яного вугілля в 1960-2000 рр.. також скоротилася в чотири рази (табл. 20). Структурний криза торкнулася й іншу провідну галузь промисловості Рура – чорну металургію; з численних комбінатів повного циклу тут залишилося тільки чотири.

Однак і федеральна влада ФРН у своїй державній регіональній політиці, і уряд землі Північний Рейн-Вестфалія, до складу якої входить Рурська область, і правління монополій, і громадськість взяли систему заходів, щоб вивести Рур зі стану депресії і кризи.
Таку політику зазвичай називають політикою реструктуризації. До числа головних передбачаються нею заходів відносяться: 1) корінна перебудова, модернізація старих галузей, в першу чергу вугільної та металургійної; 2) впровадження в структуру виробництва підприємств нових і новітніх галузей; 3) зміцнення освітньої бази; 4) зміцнення наукової бази; 5) поліпшення якості навколишнього середовища.

При здійсненні першого з цих напрямків особливо багато уваги було приділено вугільної промисловості. У 1968 р. у ФРН було прийнято федеральний закон про реструктуризацію та оздоровленні цієї галузі, а ще через рік вся вугільна промисловість Рура була об’єднана в один великий концерн – «Рурколе» («Рурський вугілля»). Була введена система компенсацій (так звані вугільні пфеніги), стимулировавшая покупку рурського вугілля замість дешевшого імпортного; вона діяла до 1995 р. Закриття дрібних і нерентабельних шахт призвело до укрупнення вуглевидобувних підприємств.

Завдяки цьому вдалося подолати колишню техніко-економічну відсталість галузі. Так, середньодобове навантаження на одну шахту виросла до 11-12 тис. т, а змінна продуктивність праці одного шахтаря – до 5-б т товарного вугілля; до речі, це найвищий показник у Західній Європі. Можна додати, що до 2005 р. було намічено залишити в експлуатації лише 10-11 шахт, видобуток кам’яного вугілля скоротити до 30 млн т, а чисельність зайнятих – до 3б тис. чоловік. У 2008 р. тут залишилося вже тільки 8 діючих шахт. Але за рішенням уряду країни до 2012 р. і вони повинні бути закриті.

Багато чого було зроблено і для здійснення другого із зазначених вище напрямків. Прикладами «ін’єкції» нових галузей в цей старопромисловий район можуть служити створення автомобільного заводу концерну «Опель» в Бохумі, підприємств концерну «Сіменс». На випуск сучасних машин і устаткування, транспортних засобів були перепрофільовані багато підприємств «брудних» виробництв.
Те ж можна сказати про третьому і четвертому напрямках. До середини 1960-х рр.. у всій Рурської області не було жодного університету, а тепер їх уже декілька. Першим в 1965 р. був відкритий Рурський університет у Бохумі (з набором всього 200 студентів), що послужило важливим імпульсом для структурних змін в економіці та підвищення загального іміджу Рурської області; нині в ньому навчається 40 тис. студентів, зайнято більше 400 професорів і 4000 інших співробітників. У 1968 р. був створений університет в Дортмунді, де займаються виробничою программістікой. Потім з’явилися університети в Ессені, Дуйсбурзі. До початку XXI в. в Рурської області було вже 150 тис. студентів, тобто в два рази більше, ніж шахтарів. Впровадженню університетських наукових розробок у практику сприяють і створені тут технопарки, пов’язані з мікроелектронікою, комп’ютерами, засобами автоматизації та контролю, телекомунікаціями (Дортмунд, Ессен, Хаген, Дуйсбург, Оберхаузен).

П’ятий напрям заслуговує особливої ??уваги. Ось як описує екологічну ситуацію в Рурської області наприкінці 1950-х рр.. відомий географ-германовед С. Н. Раковський: «До межі забруднені річки, грунту, повітря, весь рік, цілодобово – гаряче повітря у відкритих коксових батарей і у металургійних цехів, пари градирень теплових електростанцій, і над усім цим – нестихаючий виробничий шум ». Але ще в 1960-і рр.. канцлер ФРН Віллі Брандт висунув гасло «Повернути Руру блакитне небо!». З тих пір тут були проведені великі роботи, спрямовані на охорону повітряного басейну від забруднення, і тепер рівень забруднення повітря в більшості міст Рура не вище, ніж у Берліні, Франкфурті або Мюнхені. Для поліпшення водопостачання тут були споруджені греблі і водосховища. Майже всі стічні води тепер піддаються біологічному очищенню. (Цьому сприяло й те, що заводи землі Північний Рейн-Вестфалія освоїли випуск найдосконалішого природоохоронного устаткування, яке широко використовується і на місці.) А показник лісистості Рурської області зріс до 35%, або в два рази. У тому числі було облесени більше 250 шахтних териконів.

У зв’язку з такою радикальною структурною перебудовою сильно змінився і вигляд провідних вугільно-металургійних концернів. Концерн «Рурколе» тепер не тільки контролює видобуток вугілля, виробництво коксу і брикетів, але і володіє пакетами акцій багатьох компаній, пов’язаних з виробництвом електроенергії, хімікатів, будматеріалів, гірського устаткування і навіть електроніки, а також займається рекультивацією гірських розробок, будівництвом доріг і др .

Більш того, цей концерн, видобувний вугілля в США, Венесуелі (для подальшого імпорту в ФРН), по суті, перетворився на транснаціональну корпорацію. А концерн «Тіссен», як і раніше очолює групу металургійних компаній ФРН, тепер виробляє не тільки чавун і сталь, а й різноманітну продукцію важкого і транспортного машинобудування.

Ось чому в наші дні Рур вже не можна віднести до категорії депресивних районів. Це старопромисловий район, який пережив свого роду «реанімацію» і тепер знаходиться в стадії «одужання». На думку німецьких фахівців, перспективи його подальшого розвитку будуть пов’язані з трьома наступними галузями: по-перше, з сучасною чорною металургією, орієнтованої на випуск спецсталей та інших аналогічних видів виробів, по-друге, з модернізованою хімічною промисловістю і, по-третє, з машинобудуванням, включаючи автомобілебудування, приладобудування, електротехніку, електроніку і т. п. Але ще важливіше відзначити те, що нині в промисловості Рура зайнята вже тільки 1/3 всієї робочої сили, тоді як домінують по зайнятості галузі невиробничої сфери.
Всі ці загальні риси реструктуризації знаходять відображення і у внутрішніх розбіжностях, що сформувалися в межах Рурської області. Їх можна розглядати за двома напрямками: з півночі на південь і зі сходу на захід.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Бджільництво в США