Розвиток неаграрних видів господарської діяльності в давнину

Паралельно з розвитком виробляє сільського господарства (про це ми писали в статті “Становлення аграрного господарства у первісних людей”) йшло становлення і такого виду господарської діяльності, як ремесло (яке пізніше поступово трансформувалося спочатку в мануфактуру, а потім і в промисловість). Виробляє господарство зажадало виробництва сільськогосподарських знарядь, ємностей для зберігання продуктів, нового одягу (у зв’язку із зміною клімату і іншим характером праці хлібороба). Зміна побуту привело до розширення виробництва тканин, посуду (у першу чергу глиняної). Новий спосіб життя був неможливий і без нових жител: людина навчилася будувати глинобитні, дерев’яні та кам’яні будинки. Не обійшлося і без вдосконалення зброї. Розвиток ремесла було немислимо без металів. Епоху становлення людства («дитинства») називають кам’яним століттям. На зміну йому прийшов металевий століття.

Початок використання металів

Завдяки археологічним знахідкам ми знаємо, що вже в VI-V тисячолітті до н. е.. на території Єгипту, Месопотамії та Середньої Азії використовувалися в побуті дрібні вироби з золота, самородної міді та метеоритного заліза (див. статтю “Залізо, сталь та інші метали”). Однак застосування металів було досить рідкісним випадком, т. к. людина витягував лише самородний метал і обробляв його тільки холодним способом.

Виплавка металу з руди (а це була мідь) почалася в IV тисячолітті до н. е.. на великій території Південно-Західної Азії та сучасної Індії. Пізніше вона поширилася на Кавказ, до Південної Європи, Єгипет. Цікаво, що сучасна назва держави Кіпр безпосередньо пов’язано з древньою видобутком міді (латинською cuprum). В Америці початок використання міді відноситься до набагато більш пізнього періоду – до I тисячоліття до н. е.. (Виникло на території сучасної Колумбії).
Через приблизно тисячу років людина відкрила для себе олово і навчився робити з нього досить міцні сплави з міддю – отримував бронзу. Бронза зіграла виняткову роль в історії людства, а вчені особливо виділяють т. н. бронзовий вік. Аж до середньовічного періоду з бронзи виготовляли зброю, інше військове спорядження, посуд, прикраси.

До II тисячоліття до н. е.. відноситься відкриття людиною ще одного металу – заліза. У цей час у Єгипті та Месопотамії виплавляли метал із залізної руди. Спочатку виплавка заліза була домашнім заняттям і плавка велася у звичайній глиняній пічної посуді. Пізніше стали використовувати спеціальні глиняні горни. Настав залізний вік, який в принципі триває до нашого часу. На рубежі минулого і нашої ери видобуток і виробництво металів і торгівля ними досягла великих масштабів. На малюнку 16 показано особливості поширення металів та металургії в Євразії.

Виплавка металів і особливо виготовлення знарядь праці ставало все більш складним справою, що вимагала особливих навичок і часу для роботи. У цих умовах ремесло не могло більш залишатися побічним заняттям селянина. Так поступово сформувалася особлива група ремісників, а разом з ними і специфічний вид господарської діяльності людини – ремесло, і здійснився перехід від сільських промислів до ремісничого виробництва.

Поступово сформувалися основні напрямки в розвитку ремесел.
1. Виготовлення тканин. Вже до XV в. склалися крупні центри і райони текстильного ремесла і оформилася їх виробнича спеціалізація. Основне місце у виробництві тканин займала вироблення сукна і виготовлення вовняних тканин. Розвиток саме цього виду текстильного виробництва пояснюється наявністю сировини (яке давало вівчарство) і потребами населення – все-таки це Європа з її тривалим холодним періодом року.

2. Виплавка та обробка металів. З металу виготовлялися різні знаряддя праці, прикраси, але, мабуть, найбільше – зброю. Нескінченні війни вимагали все більше «знарядь смерті», а для їх виготовлення потрібно було все більше і більше металу. Важливим технічним нововведенням, перетворивши металургійне виробництво, стало створення доменних печей, які замінили допотопні горни і лиття. Це була епоха Відродження, коли з металу виготовлялися різні скульптури, декоративні решітки та інше. Змінилася і сама організація виробництва – стали створюватися цехи, ремісники працювали на замовлення, а не на свого поміщика (як це було раніше).

До XV в. відноситься період розквіту ремесел, які отримали дуже широке поширення в Європі. Склалися і головні райони ремісничого виробництва. В XI-XV вв. лідерами були багаті міські республіки Північної Італії – Венеція, Флоренція, Генуя. Венеція була величезним на ті часи містом, налічували близько 200 тис. жителів. Великі міста були і в Азії і в Америці. Так, в Теночтитлане, який був зруйнований пізніше іспанцями, налічувалося близько 300 тис. жителів. На його місці знаходиться сучасне місто Мехіко. У містах великий розвиток отримало виробництво вовняних і шовкових тканин, зброї. Тоді ж склалося всесвітньо відоме виробництво венеціанського скла, а також різних виробів з бурштину (намиста, чотки та ін.)

Велике виробництво вовняних тканин склалося в південній частині Нідерландів, яка нині є територією Бельгії. Французьке місто Ліон став центром випуску шовкових тканин, сировина для якого поставляло виникло в долині річки Рони шовківництво.

Видобуток заліза і виплавка чавуну були дуже широко поширені в Європі. Великими масштабами виробництва олова виділялася Англія, міді – Німеччина та Іспанія, срібла – Німеччина та Чехія. Найбільшим центром виробництва різних виробів з металів став німецький місто Нюрнберг.
У XV – початку XVI в. з’явилися перші мануфактури (від латинських слів manys – рука і factura – виготовлення), засновані на поділі праці та старої ремісничій техніці. Вони тільки наприкінці XVI в. витіснили ремісниче виробництво (яке іноді називають «домашньою промисловістю»).
Мануфактури виникли на базі найважливіших районів текстильного ремесла в Європі – в Нідерландах і Північній Італії. Принципово новим у їх роботі було: 1) найману працю; 2) використання поділу праці: технологічне (за операціями) і територіальне. Шерсть, як правило, купували в Англії. Далі в мануфактурних майстерень послідовно здійснювалися три найважливіші операції – очищення, миття і чесання. Після цього в роботу включалися надомники, які займалися прядінням, ткацтвом і обробкою тканин. Готові тканини в основному вивозилися за кордон.

Розвитку мануфактурного текстильного виробництва в Нідерландах сприяло їх надзвичайно вигідне географічне положення: шерсть отримували з розташованої неподалік Англії, вся територія країни пронизана судноплавними річками, а весь західний фланг – це морське узбережжя. Одним з головних позитивних елементів географічного положення було сусідство з дуже великими і відомими ярмарками у французькій Шампані.

Мануфактура отримала розвиток і в гірничій справі (на території Німеччини, Чехії, Швеції та інших країн), суднобудуванні, книгодрукуванні, виробництві паперу.
У XVII в. в Нідерландах мануфактурне виробництво досягло найбільшого розвитку. Нідерланди стали європейським і світовим економічним лідером. Крім вже згадуваних виробництв, виникли і харчові на базі дешевої сировини зі своїх колоній. У цей період Нідерланди мали 8/4 торгових суден Європи, їх капітал перевищував суму капіталів, які могли розраховувати всі інші країни Європи, Амстердам був головним торговельно-фінансовим центром Європи. До кінця XVII в. лідерство поступово переходить до Англії. В інших європейських країнах мануфактура стала розвиватися набагато пізніше. Так, наприклад, в Німеччині вона виникла тільки в кінці XVIII ст.

Розвиток ремесла і мануфактури викликало до життя та інші види господарської діяльності людини, в т. ч. таку важливу, як торгівля. У результаті відділення землеробства від тваринництва і зародження ремесла склалися передумови товарного виробництва, тобто виготовлення різних виробів для обміну. Поступово сформувався регулярний обмін, і потім і торгівля. З’явилася особлива група населення в особі торговців – посередників, і сформувалася товарно-грошова система господарства.
Ремісники в ранньому середньовіччі самі продавали свою продукцію. Натуральний характер господарства перешкоджав розвитку внутрішньої торгівлі. Головною була зовнішня торгівля. На розвиток був також пов’язане з великими складнощами: I) погані дороги і 2) численні податки на дорогах. Феодали були зацікавлені у збереженні поганих шляхів. Тоді виникла відома приказка: «Що з воза впало, те пропало», т. к. феодали просто привласнювали вантажі. Не менш були зацікавлені і ковалі, що мали в цьому випадку завжди стабільні заробітки. Довга дорога і численні поломки давали можливість місцевому населенню продавати продовольство проїжджаючим. Можна сказати, що доріг-то в цей час практично не було – були лише напрямки!

Податки намагалися стягувати всі кому не лінь. Адже це була епоха існування дрібних феодальних держав. Так, в XIV н. на Рейні існувало більше 60 застав, на кожній з яких природно стягувалася подати!

І в цих умовах вигідно було торгувати тільки дорогими і псуються товарами: 1) призначеними для простого населення – хліб, сіль, шкіра, хутро, льон, пенька, віск; 2) для феодалів і багатих городян – золоті та срібні вироби, килими, шовкові тканини, прянощі і, звичайно, зброю.
Для багатьох європейців товари в основному надходили зі Сходу – з Китаю, Індії, з островів сучасної Індонезії. Маршрути перевезень були дуже складними. На Сході продукцію закуповували арабські купці, які перевозили її в Константинополь (сучасний Стамбул), міста Сирії та Єгипту. Там товари потрапляли зазвичай в руки венеціанських і генуезьких купців, які й доставляли заморську продукцію до Європи. У зворотному напрямку товарів йшло набагато менше – вовняні тканини, полотно.
У XIV-XV ст. швидко розвивалася торгівля в Північній Європі, особливо в рамках Ганзейського союзу, головні центри якого знаходилися в Новгороді, Бергені, Брюгге, Лондоні (а всього в його склад входило до 100 міст).

Таким чином, до XV в. склалися два основних торгових потоку на півдні і півночі Європи, зв’язок між якими здійснювалася по річках і через гірські альпійські перевали. Саме тоді виявилися величезні переваги географічного положення території сучасної Швейцарії.
Широке поширення в ту пору набула така форма торгівлі, як ярмарки, які зазвичай проводились у дні великих релігійних свят. Наприклад, ярмарки в Шампані в XII-XIII ст.

ПОДІЛИТИСЯ: