Республіка Корея

У другій половині XX в. Республіка Корея (або Південна Корея) чи не в найбільшій мірі стала уособленням динамічного соціально-економічного розвитку НІК Азії. Завдяки цьому їй вдалося буквально на очах одного покоління зробити перехід від відсталості до прогресу.

У 1945 р. в результаті поразки Японії в Другій світовій війні США ввели свої війська в південну, а Радянський Союз – в північну частину Кореї. Так Корея виявилася розділеною на Північну і Південну, розвиток яких далі пішло зовсім різними шляхами. У 1950-1953 рр.. між Північною і Південною Кореєю йшла війна, яка фактично закінчився не світом, а перемир’ям і встановленням розділової (демаркаційної) лінії між ними по 38-й паралелі. Під час цієї війни економіка обох частин Кореї зазнала дуже великих втрат. Південна Корея в той час була досить відсталою, переважно аграрною країною. У структурі її ВВП на сільське господарство припадало 68%, тоді як на промисловість тільки 15%. ВВП з розрахунку на душу населення не досягав і 100 дол Переважна більшість населення було безграмотне. Природний приріст його складав 3% на рік. Безробіття і неповна зайнятість були постійним явищем. Торговий баланс зводився з дефіцитом.

Розвиток Південної Кореї після Корейської війни включає в себе кілька послідовних етапів.
На першому етапі, ще в другій половині 1950-х рр.., Перш ніж приступити до більш радикальних перетворень, в країні були здійснені важливі підготовчі заходи. До них слід віднести аграрну реформу, яка передала землю у приватну власність тим, хто її обробляє. А також ліквідацію неписьменності. При цьому були використані національні традиції: згідно з вченням Конфуція, корейці завжди з великою повагою ставилися до знань і боготворили вчителя. Вже до початку 1960-х рр.. кожен кореєць міг писати, читати і рахувати.

Менше успіхів було в економіці. На цьому етапі в ній переважала імпортозаміщуюча модель розвитку, орієнтована на забезпечення внутрішнього ринку. Але в цілому вона себе не виправдала. Внутрішній ринок виявився занадто вузьким. До того ж для розвитку власного виробництва доводилося збільшувати ввезення устаткування, яке країна не виробляла. У результаті імпорт став набагато перевищувати експорт, що теж було невигідно. Країні довелося б ще важче, якби не дуже велика допомога, отримана тоді від США, які завжди прагнули протиставити Південну Корею соціалістичної Північній Кореї.

На другому етапі, в 1960-х рр.., Південна Корея стала здійснювати політику індустріалізації, причому за класичною схемою, тобто починаючи її з легкої промисловості. При цьому акцент був зроблений на традиційні для країни галузі – текстильну (бавовняні тканини, трикотаж), взуттєву, а також деревообробну. Розвивалися і не менш традиційні галузі харчової промисловості – борошномельна, цукрова. Орієнтація на ці трудомісткі виробництва переслідувала також мета якось зайняти була в надлишку дешеву робочу силу, до того ж весь час поповнюється завдяки високому природному приросту населення.

Але головне нововведення полягала навіть не в цьому, а в переході від імпортозамінної до експортоорієнтованої моделі розвитку економіки, що багато в чому було пов’язано з усе ще низькою купівельною спроможністю населення і недоліком валютних коштів. Вже до кінця 1960-х рр.. експорт товарів збільшився в кілька разів, хоча сальдо торгового балансу країни залишалося ще негативним.

На третьому етапі, який охопив в основному 1970-і рр.., Південна Корея перейшла до наступної стадії індустріалізації, що передбачала першочерговий розвиток важкої промисловості, в першу чергу металургійної, машинобудівної, хімічної. За короткий час була створена велика чорна металургія, що дозволила значно збільшити виробництво чавуну, сталі і прокату. За розмірами виплавки сталі країна вийшла на друге місце в Азії після Японії, причому з самого початку ця галузь була орієнтована на найбільш прогресивні технології (електросталеплавильні печі, кисневі конвертери). Були побудовані великі металургійні комбінати в Пхохані і Кваньяне. Зросло також виробництво в кольоровій металургії (мідь, цинк, свинець, алюміній).

На основі металургії стали створювати і власне машинобудування. У цій галузі на перший план висунулися верстатобудування, що обслуговувало потреби індустріалізації і пов’язане таким чином з розширенням внутрішнього ринку, і суднобудування, орієнтоване в основному на експорт. За 1980-і рр.. тоннаж спускаються на воду суден зріс більш ніж у п’ять разів. Було освоєно виробництво супертанкерів, а потім і балкерів, контейнеровозів, танкерів-метановози. Отримала розвиток також побутова електроніка. Стали прискорено розвиватися основна хімія (мінеральні добрива) і нафтохімія (пластмаси, хімічні волокна). Була укріплена енергетична база, передусім завдяки створенню атомної енергетики; перша АЕС стала до ладу в 1978 р.

Перехід до переважного розвитку важкої промисловості не означав відмови від її експортної орієнтації. Навпаки, в деяких галузях експортне навіть збільшилася. Наприклад, наприкінці 1980-х рр.. 9/10 всіх спускаються на воду морських суден призначалися для продажу за кордон. У товарній структурі експорту Південної Кореї продукція важкої промисловості вже майже наздогнала вироби легкої: на першому місці був ще текстиль, але далі йшли метали, електроніка, транспортні засоби. Це означало скорочення частки трудомістких і збільшення частки капіталомістких галузей. А сальдо торгового балансу стало вже позитивним. До цього можна додати, що головними покупцями корейських товарів виявилися США, Японія, країни Західної Європи. У корейському ж імпорті перше місце займала Японія. Одночасно зросла залежність країни від імпорту нафти з країн Близького Сходу.
На четвертому етапі, в 1980-егг., Індустріалізація тривала. При цьому особливо багато уваги приділяли атомній енергетиці, автомобілебудуванню, суднобудуванню (яке за рівнем розвитку міцно зайняло друге місце в світі після японського). Але все ж головне напрямок економічної політики складалося вже не в цьому, а в переході до ще більш високої стадії індустріалізації, пов’язаної з переважним розвитком більш наукоємних і високотехнологічних галузей.

Така модифікація південнокорейської економічної моделі в свою чергу стимулювала інвестиції в сферу НДДКР, які досягли 2% ВВП, що відповідало рівню багатьох провідних західних країн. Одночасно всіляко заохочувався імпорт передових іноземних технологій, який почали здійснювати ще на самому початку індустріалізації. Були створені виробничі та технологічні парки, де розроблялися новітні технології.

Найбільш яскравий приклад такого роду являють собою електронна промисловість. Спочатку було освоєно виробництво лампових приймачів, транзисторів, діодів, чорно-білих телевізорів, потім – магнітофонів, кольорових телевізорів, комп’ютерів, мікросхем, далі – відеомагнітофонів, лазерних відеопрогравачів, мікрохвильових печей і, нарешті, персональних ЕОМ. За загальним обсягом виробництва та експорту електронної продукції Республіка Корея до початку 1990-х рр.. вийшла на шосте місце в світі. У 1992 р. в країні було вироблено 2,5 млн чорно-білих і 15,5 млн кольорових телевізорів, 10 млн відеомагнітофонів та 2,6 млн персональних ЕОМ. А з експорту кольорових телевізорів і відеомагнітофонів вона поступалася лише Японії.

Відповідні зміни відбулися і в зовнішній торгівлі країни. До 1990 р. частка Південної Кореї в світовому експорті збільшилася до 2%. У товарній структурі експорту продукція важкої промисловості вже більш ніж удвічі перевершувала частку виробів легкої. Південна Корея увійшла до числа світових лідерів або впритул наблизилася до них з експорту морських суден, стали, автомобілів, побутової електроніки та деяких інших товарів. Вростання її в міжнародне географічне розподіл праці сприяла і проведена в 1980-х рр.. лібералізація зовнішньої торгівлі. Головні торгові партнери Південної Кореї – Японія, США і Китай (з Сянганом).

ПОДІЛИТИСЯ: