✅Релігійне життя на Харківщині

У XX ст. на теренах Російської імперії відбувались події, які змінювали сучасний світ. Ці зміни торкались усіх боків життя суспільства. Суттєво зачепили вони і духовну сферу, яка протягом тисячоліть була пов’язана з релігією, а останню тисячу років на теренах України — з християнством та, насамперед, православ’ям. Людина завжди звертається до Бога під час випробувань, під час труднощів. Духовність та її складова – релігія, були та залишаються умовами існування суспіпьства і людини.

Для Харківщини XX ст. — це не тільки період розквіту, будівництва, а й час випробувань, у яких наші земляки проявляли мужність, твердість, відданість ідеалам та вірі.

Історія зберегла правду про періоди занепаду та зростання релігійного життя, релігійної духовності.

  • Перший період (з початку XX ст. до початку Першої світової війни та Великої Жовтневої революції) —- це період нормального розвитку релігійного середовища як частки духовності народу;
  • Другий період (20-40-ті pp.) — це час атеїстичного переслідування релігійних організацій та спроби знищення релігійної духовності у суспільстві;
  • Третій період (кінець 40-х —- 50-ті pp.) — прояви релігійної духовності, яка збереглася під час випробувань;
  • Четвертий період (60-70-ті pp.) — період оновленого тиску на релігійні організації;
  • П’ятий період (кінець 80-х pp. до сучасності) характеризується відновленням легального релігійного життя, відродженням та становленням релігійної сфери в незалежній Україні.

Історія нашого Слобожанського краю невідривна від історії релігійної Харківщини, яка була започаткована православною традицією Слобожанщини. Ця традиція почалася з часів заселення Дикого поля наприкінці XVI — на початку XVII ст. Перші поселення обов’язково мали укріплення та православні церкви.

Із середини XVII ст. почалося активне заселення території Харківської області. Воно йшло по двох напрямках: від Бєлгородської захисної лінії воєводи, служиві люди, православні монахи приходили для будівництва укріплених поселень, а з заходу православні люди, священики та монахи тікали від унії та католицьких переслідувань.

Спочатку церкви та монастирі Слобідської України входили до складу Патріаршої області, потім до Бєлгородської митрополії, а 16 жовтня 1799 р. була утворена Слобідсько-Українська єпархія. Вона нараховувала 673 православні церкви. До Слобідсько-Української єпархії із центром у Харкові, крім приходів сучасної Харківської області, входили м. Охтирка, м. Старобєльск тощо.

Це цікаво

До Слобідсько-Української єпархії входив Святогірсько-Успенський монастир, зараз — Святогірсько-Успенська лавра.

На початку XX ст. в Харківській губернії було понад 810 православних церков, понад 730 церковно-приходських шкіл, де навчалися майже 20 000 учнів. У церквах служили майже 900 священиків, з яких 18 мали вищу академічну освіту, 18 були магістрами, а 10 — кандидатами богослов’я.

У Харківській губернії тоді проживали представники різних конфесій. Відповідно до перепису 1897 р.:

  • православних було 2 452 282;
  • старообрядців — 7036;
  • римо-католиків — 8505;
  • протестантів — 8583;
  • магометан — 1362;
  • іудеїв — 13 919,
  • інших — 621 особа.

Не дивно, що у Харкові, крім православних церков, діяли 17 синагог, 2 мечеті, караїмська кінаса, рнмо-католицький костел, лютеранська кірха, протестантські молитовні будинки, старообрядчеська церква. Разом з православною традицією на Слобожанщині з часу її формування та початку розвитку існувала традиція релігійної толерантності.

Церковна архітектури на початку XX століття. Історія, культура, духовність народу завжди зберігається в історичних пам’ятках, традиціях, свідомості. Найстаріші кам’яні споруди, що збереглися в Харківський області, — це Свято-Преображенський собор в Ізюмі (1681 р.) та Свято-Покровський собор у Харкові (1691 р).

Свято-Преображен ський собор є найстарішою існуючою пам’яткою архітектури Харківської обпасті. У травні 1709 р. тут молився Петро !, рухаючись шпяхом э Таганрогу до Полтави під час Шведської війни. На пам’ять він подарував собору Євангеліє в срібному окладі. У 1825 p. у соборі молився імператор Олександр І.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. було споруджено такі православні храми:

  • Свято-Озерянську церкву у Покровсько му монастирі (1886 p.);
  • Миколаївську церкву на Миколаївській площі (нині пл. Конституції, 1896 p.), яку було зруйновано у 1930 р.;
  • Свято-Озерянську церкву (Холодна гора, 1901 p.);
  • Свято-Олександро-Невський храм (Салтівське шосе, 1907 p.);
  • Серафимівську церкву в ім’я Казанської Божої Матері (вул. Ленінградська, 1912 p.);
  • церкву Трьох Святителів (вул. 1-ї Кінної Армії, 101, 1915 р.).

В області були збудовані:

  • храм Святого Архістратига Міхаїла (с. Лізогубівка, Харківській район, 1904 p.);
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці (сел. Ков’яги, Валківський район, 1904 p.).

Все це — пам’ятка дерев’яної архітектури тощо.

У Харкові будувалися не тільки православні релігійні спору ди. Так, у 1830 р. німцями-лютеранами був побудований храм Вознесіння Господня. У 1912—1913 pp. його замінили новою, на 1000 осіб, кірхою, яку, на жаль, було знесено в 50-х pp.

У 1892 р. була зведена нова будівля костьолу на честь Успіння Пречистої Діви Марії (вул. Гоголя). У 1905 р. на вул. Ярославській побудували мусульманську соборну мечеть (будівля не збереглася).

На вул. Пушкінській у 1913 р. була зведена Харківська хоралі, на синагога. На перетині Подільського провулку (нині вул. Гамарника) та Кузнечної вулиці звели караїмську синагогу — кенафу.

1917 р. в Харківській області діяло понад 1100 релігійних споруд, у тому числі 1063 православні храми.

Релігійне життя на Харківщині в 1920—1940-х рр.

Це треба знати

Після революції 1917 р, радянською владою було прийнято низку декретів і постанов, спрямованих на обмеження прав церкви. Найважливіший з них — декрет від 23 січня 1918 р. про відокремлення церкви від держави, який був ратифікований Україною піспя встановлення більшовицької влади на її території.

Через проведення войовничо-атеїстичної попітики радянська влада проголосила духовенство і релігійні організації своїми ворогами. Проти Православної церкви та представників інших конфесій було розпочато справжній терор.

Влада більшовиків, побоюючись загрози впливу релігійних організацій на народні маси, направила зусилля на боротьбу з релігійними організаціями та віруючими по трьох напрямках:

  1. по-перше, вилучення церковних цінностей та релігійних споруд (споруди або знищувапись, або використовувались у господарчих цілях);
  2. по-друге, переслідування священства та мирян;
  3. по-третє, розколи та загострення внутрішніх протиріч у релігійних організаціях.

Так, вилучення цінностей та руйнування релігійних споруд тривало з 20-х до середини 30-х pp. Наприклад: у межах допомоги голода-ючим вилучення коштовностей в Харківській єпархіі тривало з квітня 1922 р. до березня 1923 р, У 21 церкві Банківського уєзду було вилучено 15 пудів 27 фунтів срібла, у церквах Ізюмського уєзду —12 пудів 37 фунтів срібпа тощо.

Владними органами було вжито всіх можливих заходів щодо знищення церкви як суспільного інституту. У релігійних організацій вилучали земельні угіддя, відбирали приміщення. У 20-ті pp. були закриті православні храми в Харківській губернії, серед яких Петропавлівська церква, Троїцька церква, Трьохсвятительська у Харкові, церква Різдва Богородиці в с. Каплунівка (Крас-нокутський район) тощо. Були закриті Харківська хоральна синагога, мусульманська мечеть та інші релігійні споруди.

Відновлення релігійного життя в роки Великої Вітчизняної війни. Стан релігійного життя у післявоєнний період. Під час Великої Вітчизняної війни влада не чинила тиск на релігійні організації. Виявилося, що період боротьби з церквами не лишив людей потреби віри в Бога.

Станом на 1 травня 1944 р, в Харківській єпархії діяло 103 церкви та релігійних приміщень, у 1945-му — 202. Під час війни віруючими та духовенством було зібрано до фонду оборони продуктами, речами, грошима — 10 млн 131 тис. крб. У 1944 р. Верховний Головнокомандувач навіть висловив подяку віруючим та священству Харківської єпархії. Віруючі та духовенство робили все для перемоги, для визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників.

Але вже з 1945 р. влада, налякана поверненням народу до віри, посилює «увагу» до релігійних організацій. У 1951 р. у Харківський області налічувалось 165 православних храмів та молитовних приміщень, а у 1962 р. залишилась 81 церква.

У 80-ті pp. в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, діяльність віруючих знаходилась під пильним наглядом влади. Досить жорстко контролювалась кількість релігійних організацій. Це стосувалось всіх конфесій.

Але потяг людини до віри неможливо було стримати. У цей час зростає різноманіття конфесій і на Харківській землі. Поруч з конфесіями, яки діяли іце під час Російської імперії (православні, іудеї, римо-католіки, мусульмані, лютеранські та баптиські громади, караїми), у цей період з’являються нові релігійні течії: п’ятидесятники, адвентисти сьомого дня тощо.

Жорсткий контроль з боку влади за діяльністю Православної церкви привів до того, що люди шукали собі шлях до Бога в угрупуваннях, які діяли неофіційно, уникаючи спілкування з владою. Влада вимушена була визнавати окремі з них. Так, у 1975 р. була зареєстрована протестанська церква п’ятидесятників. Уже у 1980 p. у Харкові на кошти віруючих збудовано молитовний будинок громади п’ятидесятників (вул. Скобєлєвська).

Продовжує діяти центральна громада бап-тиської церкви на вул. Ярославській. Мусульманській громаді повертають приміщення релігійної школи, що було розташоване на той же вулиці. Справжнє відновлення релігійного життя на Харківщині починається наприкінці 80-х pp.

Релігійне життя в незалежній Україні. З 1988 p., коли поступово почали скасовуватися обмеження на створення релігійних організацій, і до 2000 р. їхня кількість в Харківській області зросла майже в 4 рази і перевищила 600. Утворюються різні релігійні центри (у «доперебудовчі » часи легально діяли лише Харківська єпархія Російської православної церкви та об’єднання євангельських християн-баптистів).

В області створено перші духовні навчальні заклади (до 1988 р. в Україні існувала тільки православна Одеська духовна семінарія). Починають видаватися періодичні релігійні видання (до 90-х pp. легально виходив лише один «Православний вісник»).

Це треба знати

Найбільш бурхливо розширення релігійного життя здійснюється після створення незалежної України. Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України (ст. 35) гарантує громадянам свободу совісті І віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви.

Ці положення законодавства перетворилися на реалії. В Україні станом на 1 січня 2010 р. діяло близько 34 тис, релігійних організацій, які входили до 74 конфесій, течій і напрямів.

Після легалізації Української греко-католицької церкви, відродження Української автокефальної православної церкви, створення управлінських структур і духовних центрів Римо-католицької церкви, адвентистів сьомого дня, п’ятидесятників, свідків Єгови тощо виникають відповідні релігійні громади на Харківщині й остаточно формується релігійне середовище.

На початок 2010 p. у регіоні діють понад 750 релігійних організацій 54 конфесій та напрямків. Багатоконфесійність релігійного середовища визначається тим, що в області функціонують 9 духовних управлінь:

  • Української православної церкви (УПЦ);
  • Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП);
  • Української автокефальної православної церкви (УАПЦ);
  • Євангельських християн-баптистів (ЄХБ);
  • Християн віри євангельської (ХВЄ);
  • Об’єднання хасидів ХаБаД Любавич іудейських релігійних громад та організацій Харківського регіону;
  • Української християнської євангельської церкви;
  • Римсько-католицької церкви (РКЦ);
  • Об’єднаної церкви християн віри євангельської;
  • 7 монастирів та 7 місій різних конфесій;
  • Міжконфесійне Східне регіональне Біблійне товариство;
  • 8 духовних навчальних закладів.

Розподіл релігійних організацій між обласним центром ти сільськими районами регіону виглядає так: 28,8 % приходиться на Харків, 71,2 % релігійних організацій знаходиться у 27 ра йонах області. Повністю покриває мережу сільських районів області Харківська єпархія УПЦ. Громади ЄХБ не представлені в 4 сільських районах та Чугуєві, Свідків Єгови — у 11, ХВЄ і Адвентистів сьомого дня.

Це цікаво

І Дані соціологічного опитування щодо самовизначення населення стосовно віри і релігії свідчать про те, що в середньому 64-68 % населення визнає себе віруючими (на Заході України — 87 %, на Сході та Півдні —47-52 %),

Відповідно до експертних оцінок, Харківська область залишається православною: 90-93 % віруючих відносять себе до православної традиції. Але кількість віруючих, що регулярно відвідує церкву, і тих, хто відносить себе до певної конфесії, суттєво різняться. По стійно беруть участь у релігійних заходах до 25 % віруючих.

Релігійне життя Харківщини сьогодні. Сучасне суспільство знаходиться в розвитку, тому змінюється і релігійне життя. Ви никають нові релігійні організації, змінюється іх вплив на людей. На початку XXI ст, в Харківській області діють громади трьох Православних церков.

Це Українська православна церква, яка підпорядкована Московському патріахату (УПЦ МП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), яка відновила своє існування в країні в 1989 p., і Українська православна церква Київського патріархату (УАПЦ КП), яка була вперше утворена в 1992 р. УПЦ МП налічує в Харківській області понад 280 громад та визнана світовим православ’ям, тому в релігійному середовищі визначається як канонічна церква. УАПЦ налічує 7 громад, а УПЦ КП — 4 громади.

Спостерігається різноманіття протестанських релігійних організацій: євангельські хр ист и я не-баптисти, християнє віри євангельської (п’ятидесятники), адвентисти сьомого дня, Українська лютеранська церква та Німецька лютеранська церква, Армія спасіння, методисти, тощо.

Діють новітні релігійні організації — Свідки Єгови, Церква Христа, мормони, кришнаїти тощо. В області діють два напрямки іудаїзму: ортодоксальні іудейські громади тй громади прогресивного іудаїзму. П’ять мусульманських громад підпорядковуються різним релігійним центрам. В області є громади Української греко-католицької церкви, яка виникла та діє в західних областях України, також діють громади Римо-католицької церкви.

Усе це різноманіття релігійних напрямків вільно існує, що повністю відповідає Конституції Украіни. Держава гарантує релігійним організаціям вільний розвиток, якщо релігійні організації виконоють вимоги українського законодавства.

При релігійних організаціях діють недільні школи, благодійні організації, видаються періодичні видання, духовні навчальні заходи. У Харківську область приїздять закордонні місіонери, а представники релігійних організацій нашої області їздять у різні країни світу:

  • Австралію;
  • Індію;
  • США;
  • Країни Північної Америки;
  • Країни Європи.

Останнім часом відновлюється традиція заснування загальноосвітніх шкіл під патронатом релігійних організацій. В області працюють такі школи за допомогою громад:

  • Української православної церкви Московського патріархату;
  • Громад Євангельських християн баптистів;
  • Іудейської релігійної громади ХаБаД Любавич.

При церквах працюють недільні школи.

Увішли в наше життя фестивалі духовного співу, міжконфесіо-пальний день Біблії, виставки мистецства та православні ярмарки. У більшості релігійних громад діють хори духовного співу. Стали традиційними Різдвяні мистецькі вечори, які проводить Харківська єпархія Української православної церкви (МП) з благословення митрополита Никодима, найстарішого православного ієрарха в Україні.

Церковна архітектура. За роки незалежності України релігійним організаціям в нашій області були повернуті практично всі релігійні споруди, що збереглися (майже 70). Це:

  • Храм та приміщення Покровського монастиря (Харків);
  • Успенський собор (Харків);
  • Пантеліймонівська та Олександро-Невська церкви (Харків);
  • Дмитрівська та Іоано-Богословська церкви (Харків);
  • православні храми в селах Краснокутськ, Ізюмському, Куп’янському, Зміївському районах тощо;
  • Було повернуто Хоральну та Чеботарську синагоги іудейським громадам, а громаді караїмів — кенасу.

Населені пункти області прикрасились новими культовими спорудами. У Харкові першим новим православним храмом стан храм-пам’ятка на честь 2000-ліття Різдва Христового — Свято Сергіївський храм (проспект Леніна). На Салтівці збудовані православні храми: Святого Володимира — в пам’ять про наших земляків, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, Свя того Георгія — на честь воїнів-інтернаціоналістів, Миколаївськії церква на селищі Жуковського. На проспекті Косіора піднялася велична будівля храму Свяіценномученика Олександра.

Це треба знати

Майбутній архієпископ Олександр (Петров-ський) здобув світську освіту, закінчивши юридичний факультет. Жив з матір’ю, яку дуже любив. По смерті її він прийняв чернечий постриг Служив священиком у Козельщанському монастирі Полтавської єпархії. У 1937 р. очолив Харківську єпархію.

Владика Олександр постійно проводив служби й своїм архіпастирським словом зігрівав і зміцнював дух парафіян. 28 липня 1938 р. архієпископа Опександра заарештували за підозрою в контрреволюційній пропаганді й агітації. 17 червня 1939 р. військовий трибунал Харківського військового округу засудив владику Олександра до 10 років тюремного ув’язнення. 24 травня 1940 р. 89-літнього священнослужителя не стало.

У 1993 р. архієпископа Олександпа було реабілітовано. І у тому ж році він був причислений до ліку місточтимих святих Украінською православною церквою Московського патріархату.

У наш час мощі свяіценномученика Олександра перенесли до кафедрального Благовіщенського собору, де встановили на особливому місці поряд з мощами Святителя Афанасія Цареградського й Лубенського, Чудотворця й Святителя Мелегія, архієпископа Харківського й Охтирського для молитовного поклоніння правослввного народу.

Збудовані нові православні храми у районних центрах області: у Краснограді, Балаклеї, Близнюках; побудовано духовний комплекс Свято-Миколаївського храму в с. Чернещина Борів-рького району і православний храм у с. Червоний Донець. Завершується будівництво величнішого храму на честь ікони Нанайської Божої Матері у Лозовій.

Це цікаво

У Харківській області в храмах Української православної церкви Московського патріархату є три чудотворні ікони: це — ікона Пісчан-ської Божої Матері у Воскресенському соборі м. Ізюма, Чудотворна ікона Спаса Нерукотворного у Борисо-Глібському жіночому монастирі (с. Водяне), Чудотворна ікона Озерянської Божої Матері, яка вважається покровителькою Слобожанщини; знаходиться в Озерянсько-му храмі у Покровському чоловічому монастирі; на її честь названа і Озерянська церква на Холодній горі.

Посилання на основну публікацію