Релігії Японії

Точних статистичних відомостей про кількість віруючих в Японії не існує. В одних джерелах можна прочитати про те, що взагалі більшість японців відносять себе до атеїстів. Згідно з іншими, виходить, навпаки, що чисельність віруючих навіть перевищує загальне населення цієї країни. Такі різночитання в першу чергу пояснюються поліконфесійність, яка означає: громадяни Японії сповідують не одну, а дві або навіть три релігії одночасно. [55] При цьому тут немає ніякого релігійного фанатизму, та й самі релігійні погляди японців часто носять характер своєрідної філософії.

Історія релігійних поглядів в Японії охоплює фактично весь тривалий період її існування. Деякі автори поділяють ці погляди на власне японські і запозичені в інших народів, з чим цілком можна погодитися. Були періоди, коли і ті й інші цілком мирно співіснували, але іноді відносини між ними досить сильно загострювалися.

Найдавніша з японських релігій називається синто. Вона зародилася ще до нашої ери на основі традиційної японської міфології, головними дійовими особами якої були численні боги – ками; [56] їх місцем проживання вважалася священна гора Фудзі. На перших порах велику роль в синто грали елементи фетишизму, анімізму, тотемізму, магії, шаманства. Та й пізніше вона формувалася як політеїстична релігія, що представляє собою своєрідну мозаїку, що складається з різних вірувань, культів, ритуалів і етичних норм, які буквально пронизували всю повсякденне життя людей.

Проте серед всіх синтоїстських культів здавна виділилися два головних. По-перше, це культ природи, виховує шанобливе ставлення, навіть глибоку повагу до неї. Кожен природний об’єкт персоніфікувався як священний, а всі природні явища зв’язувалися з діяльністю різних богів (камі). Саме релігія сінто виховала в японцях чуйне ставлення до природи як до свого роду живій істоті, вміння милуватися нею, насолоджуватися близькістю до неї. По-друге, це культ предків, в якому відбилося переконання в тому, що присутність померлих продовжує відчуватися і в реальному повсякденному житті японців.
Незважаючи на огром пантеону синтоїстських богів, головним божеством завжди вважалася і продовжує вважатися сонячна богиня Аматерасу. Не дивно, що, коли в Японії стала виникати державність, перший (міфічний) предок японських імператорів – Дзімму – був оголошений прямим нащадком богині Аматерасу. [57] Пізніше вже цілком реальні японські імператори (мікадо) також вважалися її нащадками.

Однак релігія сінто перебувала ще в стадії формування, коли до Японії з Китаю (через Корею) в IV-VI ст. почали проникати конфуціанство і буддизм. Успіх конфуціанства в чому був пов’язаний з тим, що японці тоді ще не мали своєї писемності, і їм довелося використовувати китайські ієрогліфи. Це не могло не сприяти поширенню конфуціанства, яке до того ж по загальному духу цілком поєднувалося з ідеями синтоїзму. А ось буддизм (у формі махаяни) незабаром став головним конкурентом синто. Вийшло так, що серед простих людей як і раніше переважала тяга до синтоїзму, а японська знати стала все більш схилятися до буддизму, і в результаті в VII ст. саме він був оголошений державною релігією, хоча фактично став такою тільки в IX-XI ст. У результаті сталося як би злиття двох релігій: майже всі синтоїстські храми почали відправляти змішаний синто-буддійський культ. Значення буддизму ще більше зросла, коли в Японії встановилася фактична військово-феодальна диктатура – сьогунат, а влада імператора стала суто номінальною.

Особливе значення для Японії мало поширення в XII-XIII ст. вчення однієї з буддійських шкіл, яке отримало назву дзен-буддизму. [58] Основа його полягає в можливості осягнення людиною своєї сутності за допомогою медитації (зосередження, роздуми). Послідовники дзен вважають, що риси Будди є в кожній людині, і він весь час повинен самовдосконалюватися, причому і фізично, і духовно. При цьому істини дзен передаються не через тексти, а безпосередньо від вчителя до учня. Дзен-буддизм справив величезний вплив на всю культуру середньовічної Японії, особливо в епоху розквіту стану самураїв. З ним досі пов’язані обряд медитації в буддійських монастирях, багато ритуалів повсякденного життя, широка популярність ікебани (мистецтва складання букетів), каліграфії, театру, поезії, так званої чайної церемонії, створення японських садів (ландшафтних парків).

Так тривало до буржуазної революції Мейдзі (1868 р.), коли сьогунат був скасований і вся влада в країні знову опинилася в руках імператора. Після цього синто була оголошена єдиної державної релігією, а буддизм став піддаватися гонінням. За допомогою синто імператорська влада знову намагалася відродити ідею свого божественного походження і всесилля. У 30-х рр.. XX в., Коли в країні запанував мілітаристський курс, сінто широко використовували для виправдання агресивної політики Японії. І тільки після поразки у Другій світовій війні, на початку 1946 р., імператор Хірохіто офіційно відрікся від свого божественного походження і перестав бути для своїх підданих живим богом. За конституцією 1947 р. він залишився лише «символом єдності нації». Однак, незважаючи на це, всі офіційні державні церемонії в країні як і раніше проводяться за обрядами синтоїзму. Але і буддизм зберіг своє значення.

Так в Японії історично склався культ двох релігій, доповнений деякими елементами конфуціанства. [59] За висловом одного з японських філософів, «синто – це коріння і стовбур, конфуціанство – листя та гілки, а буддизм – квіти і плоди». Всі ці релігії зробили вирішальний вплив на формування японського національного характеру. Так, з синтоїзмом в ньому пов’язані обожнювання природи, сприйнятливість до нового в поєднанні з прихильністю до старого, традиціоналізм у поєднанні з раціоналізмом. З буддизмом пов’язані стійкість стосовно примхам долі, виховання почуттів самовладання і самопожертви.
Такий культ двох релігій породив і свого роду «розподіл праці» між ними.

Наприклад, обряди благословіння новонародженого і весільний майже завжди відбуваються в синтоїстських храмах. Їх у країні близько 80 тис., причому, як правило, кожен з них присвячений культу одного бога (ками).
Зазвичай синтоїстські храми розташовуються в мальовничій місцевості. Перед входом на обгороджену територію храму завжди підноситься дерев’яна споруда, що нагадує ворота, – торій. Від нього доріжка веде до власне храму, перед яким встановлено спеціальний басейн з водою для ритуального обмивання. Храмовий комплекс може включати в себе кілька споруд, але найважливіше з них – власне святилище, де зберігаються емблеми богині Аматерасу – меч, дзеркало і прикраси. А сам синтоистский ритуал зазвичай складається з чотирьох послідовних стадій: очищення (обмивання), жертвопринесення (жертовна їжа), молитви (прославлення божества) і релігійного застілля. Цікаво, що помолитися японці можуть не тільки в храмі, але й у себе вдома. Для цього існують домашні вівтарі.

Буддійські храми виконують зовсім іншу функцію – в них проводяться похоронні й поминальні обряди, освячуються таблички з іменами предків, які зберігаються в домашніх буддійських вівтарях. Буддійські храми, як правило, більше за розмірами, відрізняються пишністю обробки і наявністю численних зображень Будди. Нерідко ці зображення вражають і кількістю, і величиною. Наприклад, бронзова статуя Будди в одній із стародавніх столиць Японії – Камакуре, розташованої на півдні о. Хонсю, має висоту 13 м. Вона відноситься до XIII в.

Подібним же чином традиційно поєднуються численні синтоїстські і буддійські свята. Що ж до організаційної структури двох цих релігій, то і для синтоїзму, і для буддизму характерна наявність великої кількості окремих сект.

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.