Регулювання міжнародної торгівлі товарами і послугами

Спроби державного регулювання міжнародної торгівлі робилися і раніше, але в більшості випадків вони носили форму протекціонізму і виражалися в обмеження ввезення товарів і збільшенні їх вивезення. Така зовнішньоторговельна політика держави була характерна, наприклад, для Франції XVII в. А в Англії XIX в., Що перетворилася до цього часу в «майстерню світу», навпаки, відбувся перехід від протекціонізму до політики вільної торгівлі (так зване фрітредерство).
Природно, що в умовах сучасного світового господарства регулювання міжнародної торгівлі набуло ще більшого значення. Здійснюють його різними шляхами і способами. Широке поширення отримали, наприклад, різного роду бартерні угоди (від англ. Barter – товарообмін), що передбачають обмін товарами за еквівалентом їх вартості без участі грошових коштів. На такі зустрічні угоди нині припадає вже від 20 до 40% всієї світової торгівлі. Те ж можна сказати і про міжнародний маркетинг (від англ. Market – ринок) – системі управління виробничо-збутовою діяльністю підприємств і фірм, заснованої на вивченні споживчого попиту в різних країнах. Це означає, що поряд з локальним і національним маркетингом став поширюватися і міжнародний маркетинг. А деякі фахівці вже виокремлює з нього глобальний маркетинг, при якому та чи інша компанія починає орієнтуватися на потреби світового ринку (це стосується, наприклад, до японських та південнокорейським фірмам, що виробляють побутову електроніку).

Зберігає своє регулююче значення і така стара форма міжнародного ринку, як товарна біржа, на якій реалізацію продукції виробляють без реальної наявності товару, способом так званого подвійного аукціону. Товарні біржі призначені для оптової торгівлі масовими, переважно паливно-сировинними і продовольчими товарами (нафтою, нафтопродуктами, чорними і кольоровими металами, дорогоцінним камінням, зерном, цукром, кавою, какао, бавовною, вовною, каучуком, діловою деревиною і т. п.) . Але вони можуть брати участь і в купівлі-продажу виробів обробної промисловості. За характером торгівлі товарні біржі бувають універсальними і спеціалізованими. Як важливий елемент інфраструктури світового ринку вони отримали найбільший розвиток у Північній Америці і в Західній Європі.

США мають репутацію найбільшою біржовою країни світу, яка тримає першість і за обсягом укладених контрактів, і по загальній постановці біржової справи. Найбільший біржовий центр в США – Чикаго, де знаходиться найстаріша в країні товарна біржа і діють спеціалізовані біржі по бавовні і рису. Другий за значенням біржовий центр США – Нью-Йорк. Його товарна біржа займається переважно поставками нафти і природного газу. У Нью-Йорку відбуваються також угоди з купівлі-продажу зерна, цукру, кави, бавовни, хутра. У Західній Європі головним біржовим торговим центром був і залишається Лондон, відомий своїми біржами металів, дорогоцінних каменів, а також хлібної биржой і біржами з купівлі-продажу каучуку і бавовни. З інших біржових центрів цього регіону можна назвати Амстердам, Антверпен, Роттердам, Гамбург, Франкфурт-на-Майні, Копенгаген. А в інших регіонах світу своїми товарними біржами виділяються Індія (бавовняна в Мумбаї, каучукова в Колкаті), Канада (хлібна у Вінніпезі), Австралія (хлібна в Мельбурні), Єгипет (бавовняна в Олександрії).
Велике регулюючий вплив на міжнародну торгівлю надають багато торговельні (торгово-економічні) організації.

Серед них є організації, побудовані не за регіональним принципом і мають нерідко глобальне охоплення. Це в першу чергу Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), членами якої складаються 186 держав. Це і Міжнародна митна організація (МТО), Міжнародна торгова палата (МТП). Міжрегіональний характер мають також вже згадувана Організація міжнародного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК). Але ще більше число таких організацій відноситься до регіональних. Серед них окремо слід виділити організації, що знаходяться під егідою ООН – економічні комісії ООН для Європи (ЄЕК), для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК), для Африки (ЕКА), а також провідні інтеграційні регіональні угруповання (ЄС, НАФТА, АСЕАН, ЛАМ). Але крім них існують ще багато регіональних торговельні та митні союзи та «спільні ринки» – в Африці та Латинській Америці їх по чотири, а в АТР – десять.

Незважаючи на велике значення перерахованих організацій в умовах зростаючої інтернаціоналізації світового господарства і зростання міжнародної торгівлі для її багатостороннього регулювання потрібно було створити спеціальний глобальний орган – Світову організацію торгівлі (СОТ).
Попередницею СОТ було Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), що існувало з 1947 по 1995 р. За цей час число країн – учасниць ГАТТ збільшилася с23 до 130, а сама ця організація провела вісім раундів переговорів, що визначали принципи, правила і норми ведення і державного регулювання міжнародної торгівлі країн-учасниць. Основні зусилля ГАТТ були спрямовані на недопущення дискримінації в міжнародній торгівлі, на встановлення в ній режиму максимального сприяння, на зниження митних тарифів. Мабуть, головним досягненням ГАТТ і потрібно вважати зниження цих тарифів з 40-60% в 1945-1947 рр.. до 3-5% в кінці 1990-х рр.. Треба враховувати і те, що вступили до ГАТТ країни повинні були привести своє національне зовнішньоекономічне законодавство у відповідність з правилами цієї організації.

З 1 січня 1995 наступницею ГАТТ стала Всесвітня торгова організація, членами-засновниками якої виступила 81 країна. До початку 2007 р. число членів СОТ збільшилася до 150. Ці країни уклали між собою більше 50 великих міжнародних угод і договорів з найважливіших питань торгівлі промисловими і сільськогосподарськими товарами та послугами. Нині СОТ контролює вже більше 9/10 всієї світової торгівлі, тому участь в ній дає країнам багато переваг. Головне завдання СОТ полягає в подальшій лібералізації міжнародної торгівлі шляхом ще більшого зниження імпортних мит, а також усунення різних нетарифних бар’єрів, що має сприяти збільшенню відкритості національних економік. Останнім часом СОТ приділяє особливу увагу лібералізації торгівлі послугами, насамперед транспортними, телекомунікаційними, але також і іншими.

Потрібно враховувати, що процес входження до СОТ іноді буває довгим, так що на перехідному етапі країни отримують статус спостерігачів; нині їх понад 30. Китай, наприклад, вів переговори про вступ до ГАТТ, а потім до СОТ 15 років, але залишався в ранзі спостерігача до кінця 2001 р., коли, нарешті, був прийнятий в цю організацію. Статус спостерігачів мають більшість країн СНД, країни Балтії, Саудівська Аравія, деякі інші держави.
Росія подала заявку на вступ до ГАТТ в 1993 р., а на вступ до СОТ – в 1994 р., проте поки вона має статус країни-спостерігача. Справа в тому, що наприкінці 1990-х рр.. імпортні тарифи в Росії становили в середньому 14%, а по окремих товарах були ще вищими, що значно перевищувало квоти, встановлені СОТ. Ця організація вважає, що Росія не тільки повинна знизити їх, але і повністю скасувати мита на багато ввезені товари, відмовитися від державної підтримки експорту сільськогосподарської продукції, відкрити російський внутрішній ринок для імпорту послуг тощо Ось чому ці складні переговори тривають так довго , не кажучи вже про те, що в самій Росії багато хто виступає проти них. Все ж, мабуть, в 2008 р. ці переговори вступили в завершальну стадію.

Посилання на основну публікацію