Райони релігійно-общинних конфліктів в Індії

Досить складний релігійний склад населення Індії, як і його етнічний склад, знаходить відображення у всій внутрішньополітичного життя країни, приводячи до майже не припиняються релігійно-общинним протиріччям і конфліктів. Перш за все це протиріччя між індуїстами та мусульманами, але також між індуїстами та сикхами, між християнами і іншими конфесіями. Відповідно сформувалися і три головних району подібних протиріч – в Кашмірі, в Пенджабі і в Північно-Східній Індії.

Індуїстсько-мусульманський конфлікт у Кашмірі ось уже півстоліття дестабілізує обстановку на стику Індії та Пакистану.
Найбільш північний штат Індії – Джамму і Кашмір – відрізняється по-своєму унікальним географічним та геополітичним становищем. Досить сказати, що тут сходяться кордони п’яти держав – Індії, Пакистану, Китаю, Афганістану і Таджикистану. До того ж цей гірський район межує з лежить на південь від нього густонаселеній Пенджабської долиною, яка служить житницею і для Індії, і для Пакистану. А живуть тут народи, що відносяться до різних етнічних спільнот та сповідують різні релігії. Не дивно, що в тій чи іншій мірі яблуком розбрату Кашмір служить вже тисячу років. Протягом цього довгого часу тут правили і індуїсти, і буддисти, і мусульмани, і сикхи. А в середині XIX в. цей район був захоплений Англією і став князівством Джамму і Кашмір на чолі з махараджей.

Новітня історія Кашміру почалася в 1947 р., коли британським парламентом був прийнятий закон про незалежність Індії та її територія виявилася розділеною на дві держави – Індію і Пакистан, які спочатку отримали статус домініонів. Вже тоді вибухнула перша індо-пакистанська війна за Кашмір, яка тривала цілий рік. Потім військові дії велися тут ще не раз. Протягом усього цього часу уряди обох країн робили чимало спроб якось домовитися з проблеми Кашміру, були розроблені навіть більш-менш певні угоди. Однак кардинальне рішення проблеми до цих пір не знайдено. Армії двох країн у Кашмірі і раніше розділяє лише лінія припинення вогню («лінія контролю»), зафіксована під егідою ООН ще в початку 1949 р. Але перемир’я тут часто порушується, кількість жертв зростає, причому дії обох ворогуючих сторін нерідко відрізняються особливою жорстокістю. Цей затяжний конфлікт став ще більш небезпечним після того, як в 1990-х рр.. і Індія, і Пакистан фактично перетворилися на ядерні держави. В черговий раз стан «на межі війни» було відзначено тут наприкінці 2001 р. – середині 2002 р. Фахівці підрахували, що, якби ядерну війну між Індією і Пакистаном не вдалося запобігти, від неї могли б загинути від 500 до 800 млн осіб .

У 1962 р. в Кашмірі з’явилася ще одна демаркаційна лінія, на цей раз між Індією і Китаєм. Її провели після військового конфлікту між двома країнами через плато Аксайчін («Пустеля білих каменів»), яке Китай завжди вважав частиною Тибету. Поразка Індії в цьому конфлікті призвело до того, що плато Аксайчін відійшло до Китаю. У результаті не доводиться дивуватися повного занепаду економіки Кашміру, який при англійців особливо славився своїми гірськими курортами.

За офіційною індійської статистикою, штат Джамму і Кашмір займає площу 222 тис. км2. Але фактично Індії належить тільки південна половина цієї території площею 94 тис. км2 (рис. 132). У західній її частині – історичної області Кашмір – живуть кашмірці, в більшості своїй сповідують іслам. З півдня до неї примикає сама густонаселена в штаті історична область Джамму, населена догрі, що сповідують індуїзм. На схід розташований високогірний малонаселений Ладакх, де живуть ла-дакхі, прихильники ламаїзму. Загальне населення трьох цих частин в 2003 р. склало 10,2 млн чоловік. У штаті дві столиці: літня – Срінагар і зимова – Джамму.
Ще дві частини штату площею 83 тис. км2 знаходяться під контролем Пакистану. Це Північні Території з населенням 1 млн чоловік, окуповані ним ще наприкінці 1940-х рр.., І Азад Кашмір («Вільний Кашмір») – невизнана самопроголошена держава, зазвичай включається до складу Пакистану, з 3,6 млн жителів. Нарешті, на сході розташоване майже не заселене плато Аксайчін (45 тис. км2), що знаходиться під контролем Китаю.
На думку Індії, і Північні Території, і Азад Кашмір, і Аксайчін повинні бути їй повернуті. Пакистан ж, навпаки, претендує на індійські області Джамму і Кашмір.

Для Індії Кашмір – історично невід’ємна частина країни, що випливає з її конституції та Акту про приєднання Кашміру. Тому контроль Пакистану над північно-західній і північній його частиною Індія вважає тимчасовим і незаконним. Пакистан же вважає, що питання про Кашмірі остаточно ще не вирішене, і вимагає проведення тут плебісциту під міжнародним контролем, тим більше що саме таке рішення ще в 1948 і 1949 рр.. було прийнято Радою Безпеки ООН.

Не можна не враховувати і того, що місцеві ісламські сепаратисти проголосили своєю кінцевою метою або приєднання Джамму і Кашміру до Пакистану, або його повну незалежність і від Індії, і від Пакистану. Від рук бойовиків-сепаратистів тут загинули вже десятки тисяч людей.

Криваві зіткнення індуїстів з мусульманами нерідко відбуваються і в інших штатах Індії. Так, в грудні 1992 р. індуїстські релігійні фанатики зруйнували у м. Айодхья (штат Уттар-Прадеш) мусульманську мечеть Бабрі-Масджид, щоб побудувати на її місці індуїстський храм на честь бога Рами. (Згідно з переказами, саме в Айодхье – і це описано в «Рамаяні» – правив цар Джашаратха, одним із синів якого був Рама, який повернувся сюди після далеких мандрівок і зайняв престол своїх предків.) Подібна акція викликала спалах індуїстсько-мусульманських зіткнень по всій країні і призвела до загибелі більше 1000 людей. У деяких інших штатах храми зазнали нападу з боку мусульман. У штаті Уттар-Прадеш було введено пряме президентське правління, а уряд штату було зміщено як що не виконало свої конституційні обов’язки і потурати релігійним фанатикам. Проте не можна не враховувати, що в країні є великі сили, що виступають за відродження індуських цінностей – аж до створення індуського держави Хинду Раштрія. На чолі подібного руху стоїть Фундаменталістська Бхаратія Джаната парті (БДП).

Виникнення релігійно-общинного конфлікту в Пенджабі має значною мірою іншу передісторію, інші корені. Штат Пенджаб порівняно невеликий по території, але в той же час він один з найбагатших і процвітаючих (особливо після успіхів «зеленої революції») і міг би служити свого роду прикладом для інших штатів країни. Проте ось уже півстоліття в ньому складається обстановка, яка не тільки не стабілізує, а, навпаки, дестабілізує загальне положення в Індії як демократичному федеративній державі.

На перший погляд подібна ситуація видається дуже нелогічною. Адже сикхізм виник саме з метою посилити протидію ісламу з боку індуїзму. Його засновник гуру (вчитель) Нанак і сам був индуистом і ніколи не прагнув до розриву з ним. А незабаром пенджабські сикхи вступили у пряму збройну боротьбу з мусульманськими правителями Могольской імперії, що в XVII ст. призвело до перетворення сикхізму з мирної секти в секту-армію. Тоді ж останній з гуру Гобінд Сінгх створив так звану хальсу – спільнота людей, фанатично відданих гуру і готових вмерти за сикхскую віру. З цього часу громада сикхів стала являти собою згуртоване військо. У першій половині XIX в. сикхам вдалося навіть створити своє пенджабських держава на чолі з махараджей. Але потім воно було завойовано Англією, яка, до речі, стала вербувати у свої наймані війська головним чином сикхів.

ПОДІЛИТИСЯ: