Райони і центри чорної металургії в зарубіжній Європі

Зарубіжна Європа – це регіон, де в епоху промислових переворотів зародилася чорна металургія як одна з найважливіших базових галузей промисловості.

Приклад зарубіжної Європи наочно показує весь суперечливий шлях її розвитку, в тому числі уповільнення темпів зростання в останні три десятиліття, що супроводжується перебудовою її галузевої і територіальної структури.

У середині 1980-х рр.. зарубіжна Азія відтіснила цей регіон на друге місце за загальним розмірам виплавки чорних металів. Проте вони залишаються ще досить значними (215 млн т сталі в 2005 р.). І головне, на прикладі зарубіжної Європи добре простежується такий суто географічний аспект характеристики, як формування та розміщення металургійних районів і центрів.

Металургійні райони – один з різновидів галузевих промислових районів – за часом утворення вони відносяться до найстаріших.

Їх районоутворююче значення зазвичай дуже велике. У більшості економічно розвинених країн – США, Японії, Росії, державах зарубіжної Європи – саме металургійні райони визначають основні риси географії чорної металургії. Але поряд з цим своє значення зберігають і навіть підсилюють окремі центри чорної металургії, розміри яких, як і розміри районів, можуть бути дуже різними.

Розглянемо спочатку райони і центри Західної Європи. Всього в межах цього субрегіону фахівці виділяють близько 20 металургійних районів (головні з них показані на рис. 27) і приблизно така ж кількість окремих центрів. За характером орієнтації вони поділяються на райони:

  • які тяжіють до вугільних басейнів;
  • залізорудних басейнів;
  • вантажопотоків коксівного кам’яного вугілля і залізної руди;
  • до джерел дешевої електроенергії.

На базі вугільних басейнів в Західній Європі виникли 12 металургійних районів, які виробляють приблизно половину всіх чорних металів. Найбільший з них – Рурський (або Рейнсько-Вестфальський) у ФРН, де серед окремих центрів цієї галузі виділяється Дуйсбург, розташований в місці впадання Рура в Рейн. Таку ж орієнтацію мають металургійні райони:

  • Великобританії – Мідленд, Південний Уельс, Північно-Східний;
  • Франції – Північно-Французька;
  • Бельгії – Льєж – Шарлеруа, деякі інші.

Як правило, для них характерні металургійні комбінати повного циклу. Інша характерна риса таких районів – поступове формування на основі вугільної та металургійної промисловості територіально-промислових комплексів з розвиненими електроенергетикою, важким машинобудуванням, хімічною промисловістю та іншими галузями, що відносяться до «верхніх поверхах» індустрії.

Металургійних районів і центрів, що сформувалися на базі залізорудних басейнів, в Західній Європі значно менше. Головний з них – Лотарингія у Франції, яка ще в 60-х рр.. XX в. давала більше 2/3 всієї виплавки чавуну і сталі країни; проте потім багато заводів тут були закриті, і частка району різко зменшилася. До цього типу належить також металургійний район у Верхній Австрії з центром в Лінці і металургійний центр в Більбао (Країна Басків в Іспанії).

Орієнтація на вантажопотоки вугілля і руди проявилася в Західній Європі ще до Другої світової війни, але тоді вона обмежувалася в основному внутрішньоєвропейськими перевезеннями.

Так, кам’яне вугілля експортувався з Рурського басейну, з басейнів Великобританії. Вже тоді найбільшим постачальником залізної руди став район Північної Швеції зі скупченнями залізної руди в надрах гір Кірунаваре і Елліваре. Біля підніжжя гори Кірунаваре виник гірницький місто Кіруна (де взимку в умовах полярної ночі доводиться працювати при електричному освітленні), а вивезення руди на заводи Німеччини, Великобританії, Бельгії став здійснюватися через незамерзаючий норвезький порт Нарвік. Руда, що добуває в Елліваре, експортувалася через шведський порт Лулео по Балтійському морю. До теперішнього часу експорт вугілля з названих вище країн втратив, а експорт шведської руди повністю зберіг своє значення. І проте вже не він є визначальним.

У 50-60-х рр.. XX в. була здійснена переорієнтація значної частини західноєвропейської чорної металургії на більш дешеву і високоякісну руду, що надходить з Австралії,

Канади і країн, що розвиваються. У зв’язку з цим відбувся відчутний зсув виробництва чорних металів в морські порти. Нові великі і дуже великі металургійні комбінати були побудовані в:

  • Таранто;
  • Неаполі;
  • Генуї (Італія);
  • Фоссюр-Мер (район Марселя);
  • Дюнкерку (Франція);
  • Еймейдені (Нідерланди);
  • Бремені (Німеччина);
  • в деяких інших портових центрах.

Одночасно стала відбуватися переорієнтація на заморську залізну руду і тих металургійних районів, які виникли далеко від моря. Так, у Великобританії основні виробничі потужності перемістилися в прибережні райони, тоді як з районів і центрів, розташованих в центрі країни, своє значення зберіг, мабуть, лише Шеффілд; видобуток вітчизняної низькосортної руди була припинена.

Заморська залізна руда стала надходити в

  • Рурський;
  • Північно-Французький;
  • Північно-Італійський й інші райони.

Нині приморські райони і центри якщо і поступаються за розмірами загальної виплавки «гірничо-металургійним» районам, то не так вже сильно.

До джерел дешевої електроенергії у Західній Європі тяжіють порівняно нечисленні центри електрометалургії, розташовані в приальпійських районах Франції, в Норвегії та Швеції. Останнім часом, як уже зазначалося, посилилася орієнтація на споживача, що пов’язано в першу чергу з будівництвом міні-заводів і «підтягуванням» чорної металургії до основних машинобудівним баз. У найближчому майбутньому важко очікувати появи в Західній Європі нових районів чорної металургії, хоча просторові зрушення в межах існуючих районів, мабуть, будуть відбуватися.

У Центрально-Східній Європі розвиток чорної металургії протягом останніх десятиліть відбувалося більш стійкими темпами, і зниження виробництва настало тільки в кінці 1980-х рр.. Проте виплавка сталі тут у 1990-егг. знизилася з 40 до 30 млн т. Для цього субрегіону характерні, загалом, ті ж типи орієнтації в розміщенні чорної металургії, хоча і в дещо іншому поєднанні.

Найбільші райони чорної металургії в Центрально-Східній Європі також виникли з орієнтацією на кам’яновугільні басейни.

У 50-70-х рр.. XX в. поряд з реконструкцією старих тут були споруджені нові металургійні комбінати. У зв’язку з цим довелося різко збільшити імпорт залізної руди з СРСР; для постачання комбінату «Катовіце» у Верхній Сілезії залізною рудою з басейну КМА була побудована від радянсько-польського кордону спеціальна рудовозная залізниця широкої колії довжиною 400 км.

З орієнтацією на залізну руду ще в довоєнний час виникли заводи і комбінати чорної металургії в Прикарпатському районі Угорщини (Мішкольц і Озд), в Західному районі Румунії (Решица і Хунедоара), в боснійському районі Югославії (Зеніца). Вже після війни до них додалися великі металургійні комбінати в Польщі (Ченстохова) і в Болгарії (Креміковци). Однак у міру зростання виробництва місцеві залізорудні ресурси стали все менше задовольняти потреби цих підприємств, і вони змушені були все більше і більше переходити на імпортну (насамперед з СРСР) залізну руду. Після того як в останні роки видобуток залізної руди в Польщі та Угорщині взагалі була припинена як економічно неефективна, орієнтація підприємств на імпортну руду ще більше зросла.

Але більшість найбільш великих комбінатів в Центрально-Східній Європі було споруджено в 50-70-х рр.. XX в. з орієнтацією на вантажопотоки і кам’яного вугілля, і залізної руди. Саме цим пояснюється вибір місця для їх будівництва, або на магістральних залізницях з Донбасу, Кривого Рогу та КМА (Краків у Польщі, Кошице в, Галац в Румунії), або на Дунайському водному шляху (Галац і Келераші в Румунії, Смедерево в СФРЮ, Дунауйварош в Угорщині).

Нова політична обстановка, що склалася в Центрально-Східній Європі наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр.., Економічна криза, загострення екологічних проблем, так само як і нові умови зовнішньої торгівлі з країнами СНД, природно, позначаються на такий капіталомісткої галузі, як чорна металургія. У зв’язку з цим навряд чи можна чекати виникнення тут нових центрів і тим більше районів даної галузі.

Швидше за все буде відбуватися:

  • модернізація вже існуючих підприємств;
  • зменшення потужностей деяких найбільших комбінатів (цей процес вже почався);
  • поступова переорієнтація їх на залізорудну сировину із заморських країн;
  • спорудження міні-заводів за новітньою технологією.

В цілому не буде помилкою твердження про те, що чорна металургія в зарубіжній Європі як одна з найбільш типових старих галузей давно вже знаходиться в стані застою, навіть кризи. У більшості своїй її заводи і комбінати працюють не на повну потужність. Проте районоутворююче значення цієї галузі як і раніше залишається ще досить великим.

ПОДІЛИТИСЯ: