Проблема освоєння мінеральних ресурсів

Якщо харчові ресурси моря активно використовуються людиною з незапам’ятних часів, то масове витяг мінеральної сировини фактично почалося лише в останні десятиліття. Зрозуміло, вартісний асортимент такої сировини поки небагатий: більше 90% всіх ресурсів, що добуваються з морського дна, становлять нафта і газ, хоча в морській воді, як відомо, розчинена майже вся періодична система Менделєєва (в тому числі близько 10 млн т золота).

У міру вироблення вуглеводневих родовищ суші значення подібних родовищ Світового океану швидко зростає. При цьому сприймалися ще зовсім недавно з науковим скептицизмом припущення про великі перспективи нафтогазоносності морських акваторій були підтверджені в ході геологорозвідувальних робіт та експлуатації відкритих родовищ. На початку 90-х років морські родовища нафти становили вже близько третини всього світового видобутку.

Географію видобутку нафти і газу аж до 80-х років майже повністю визначали чотири райони: лагуна Маракайбо (Венесуела), Перської затоки, Гвінейська затока і Нафтові Камені на Каспії. Енергетична криза 70-х років став імпульсом для експансії галузі в інші нафтогазоносні акваторії Світового океану, і перш за все в Північне море. Останнє досить мілководне, а його нафтогазоносний шельф, поділений в основному між Великобританією і Норвегією (незначні ділянки дісталися ФРН, Данії, Нідерландів, Бельгії та Франції), охоплює практично всю його акваторію.

Сьогодні нафтовими платформами «засіяні» узбережжя Мексиканської затоки і Каліфорнії (США), окремі ділянки країн Південно-Східної Азії, Африки, Австралії, Нової Зеландії. Бурові вишки з’явилися і біля берегів багатьох слаборозвинених країн (Нігерія, Ангола, Конго, Заїр та ін.). Немає поки бурових платформ біля берегів Антарктиди, однак мало хто з фахівців сумнівається в тому, що рано чи пізно вони з’являться і там. Сучасний стан геологічної вивченості льодового континенту дозволяє говорити про наявність тут кількох перспективних нафтогазоносних басейнів. До них відноситься східне узбережжя Антарктичного півострова (включаючи шельф Фільхнера) площею близько 700 тис. Км2 і район шельфового моря Росса.

Подальше освоєння мінеральних ресурсів Океану в великій мірі буде залежати від науково-технічного забезпечення. Уже зараз експериментальні експлуатаційні роботи проводять на глибинах до 1000 м, хоча промислова нафтовидобуток в рідкісних випадках ведеться на глибинах понад 100 150 м. Споруджуються підводні нафтосховища, розширюється мережа підводних трубопроводів. Створюється спеціальна технологія для робіт в морських арктичних умовах і в Антарктиці. Почалося будівництво нафто-і газопереробних заводів безпосередньо в море (всупереч рішучим протестам екологів).

Крім нафти і газу в Океані містяться вольфрамові і титанові руди, каситерит (олов’яна руда), монацит, циркон, хроміти, сірка, фосфорити та інші корисні копалини, видобуток яких може бути ефективна вже сьогодні. І дійсно, в Австралії, Бразилії, США з пляжевих розсипів вже видобувають титан, цирконій, рідкісноземельні елементи, на шельфі Аляски – золото і платину, з морського дна у японських островів – залізну руду і вугілля. У деяких країнах з морської води витягають солі магнію, брому, калію.

Говорячи про проблему освоєння мінеральних ресурсів Світового океану, не можна не згадати про опріснення морської води. Перегінний куб для отримання прісної води шляхом дистиляції був відомий з давніх часів. Протягом 2000 років цей спосіб залишався самим простим і широко використовувався на флоті. Поряд з вдосконаленням дистилляционного методу сьогодні широко застосовуються і інші методи і процеси: природне і штучне виморожування (газгідратний метод); хімічні процеси іонообміну (реагентні методи); екстракційний методи; із застосуванням мембран – гіперфільтрація (електродіаліз); біологічні методи. Науководослідний пошук в способах і методах опріснення морської води закономірно привів до помітного зниження вартості продукції. На великих опріснювальних установках (зокрема, в Кувейті і ЛасПальмасе на Канарських островах) 1 т опріснення води коштує вже менше 10 центів.

В одному контексті з проблемою опріснення морської води можна розглядати сміливі, але поки майже фантастичні проекти транспортування айсбергів від берегів Антарктиди. Запаси материкових і шельфових льодів цього континенту становлять близько 20 млн км3, при цьому щорічно крижаний материк «посилає» в океан близько 2400 м3 прісної води. З урахуванням арктичних айсбергів прісної води в Світовому океані одночасно перебуває в кілька разів більше, ніж міститься її у всіх водоймах суші.

В кінці XX ст. питання про транспортування айсбергів поступово переходить з чисто теоретичного в практичне русло. Так, існують розрахунки, що при буксируванні айсберга вагою 100 млн т (1200-1500 м в довжину, 300-400 м в ширину) в один з портів «пояса спраги» Саудівської Аравії при допустимій втраті 20% початкового

Посилання на основну публікацію