Поняття про відтворення населення

Відтворення (природний рух) населення – найбільш характерна властивість народонаселення, вивченням якого займається наука демографія. Якщо використовувати найпростіше з наявних у її арсеналі визначень, то під відтворенням населення слід розуміти його постійне оновлення в результаті процесів народжуваності і смертності, які характеризують природний рух населення, тобто його приріст або спад.

Аналіз природного руху населення найчастіше починають з народжуваності, під якою розуміють частоту народжень у всьому населенні або окремих його групах. Вимірюють її за допомогою різних показників. Найбільш поширений серед них загальний коефіцієнт народжуваності, який виражається чисельністю живонароджених дітей з розрахунку на 1000 осіб населення; обчислюють його відповідно в тисячних частках, або проміле (% о). Наприклад, якщо загальний коефіцієнт народжуваності дорівнює 15%, це означає, що в середньому на тисячу чоловік народжується 15 дітей.
Самі демографи вважають, що показник загального коефіцієнта народжуваності має суттєві недоліки, часто спотворюють справжню картину відтворення населення. Тому крім нього використовують також багато інших загальні, приватні і вікові коефіцієнти.

Це брутго-коефіцієнт (або валового), що є показником заміщення поколінь і не враховує смертності. Його обчислюють окремо для населення кожної статі, але частіше – тільки для жіночої його половини, показуючи середня кількість дівчаток, яке народила б одна жінка, що прожила до кінця репродуктивного періоду. Однак не всі народжені дівчинки доживають до віку своїх матерів, тобто беруть участь у створенні нових поколінь. Саме це враховує нетто-коефіцієнт (або чистий), який завжди менше брутто-коефіцієнта. Широко застосовують також сумарний коефіцієнт народжуваності, що відображає число народжень у однієї жінки, котра прожила весь плідний період. Він, у свою чергу, тісно пов’язаний з тривалістю репродуктивного (плодовитого) періоду, або фертильного (від лат. Fertilis – родючий) циклу жінок. Вчені вважають, що плодючість людини як біологічного виду становить 10-12 живонароджених за весь дітородний період жінки (зазвичай з 15 до 49 років). Але, зрозуміло, індивідуальна плодючість може варіювати в дуже широких межах.
Дуже важливе питання про фактори народжуваності вивчали багато вітчизняних і зарубіжних демографи. Хоча в їхніх поглядах немає повної єдності, всі вони сходяться на тому, що фактори, що впливають на народжуваність, можна об’єднати в кілька груп.
По-перше, це природно-біологічні чинники – наприклад, різний час досягнення статевої зрілості в країнах з жарким і холодним кліматом (це збільшує або скорочує тривалість фертильного циклу жінок).

По-друге, це демографічні фактори. До них відноситься статева структура населення, яка може бути або пропорційною, або сильно деформованої – з великою перевагою однієї з статей. Ще більший вплив на коефіцієнти народжуваності надає вікова структура населення: зрозуміло, що чим більше в ньому частка осіб молодих вікових, тим вище, так би мовити, демографічний потенціал суспільства. І навпаки, чим більш виражено «старіння» населення, тим демографічний потенціал нижче. Можна стверджувати також, що коефіцієнт народжуваності знаходиться в прямій залежності від показника дитячої смертності. У відсталих країнах, де сім’я потребує дітях як у працівниках, батьки зазвичай заводять «зайвих» дітей як явною компенсації неминучих втрат серед них.

По-третє, це соціально-економічні, культурні та психологічні чинники, які відіграють вирішальну роль у відтворенні населення. До їх числа зазвичай відносять загальний рівень добробуту, підвищення якого сприяє збільшенню середньої тривалості життя людей і відповідно «старінню» населення в цілому з витікаючими з нього демографічними наслідками. У зв’язку з цим можна помітити, що в періоди тривалих соціально-економічних криз народжуваність зазвичай різко падає. Прикладами такого роду можуть служити США в роки Великої депресії 1929-1933 рр.. і Росія в 1990-і рр..
Потрібно мати на увазі й те, що високий рівень добробуту зазвичай передбачає і високий рівень освіченості. Коефіцієнт народжуваності майже завжди знижується в тих випадках, коли жінка має можливість отримати освіту, і підвищується, коли вона позбавлена її. Природно, що отримання освіти відкриває перед нею набагато більші шанси працевлаштування поза домом. Високий рівень добробуту увазі також високу вартість освіти і виховання дітей. В економічно розвинених країнах, де існує обов’язкова середня освіта, а дитяча праця до того ж заборонений законом, «ціна» дитини тепер настільки висока, що впливає на зменшення коефіцієнта народжуваності. До всіх цих похідним високого рівня добробуту залишається додати систему державного і приватного соціального забезпечення. При наявності такого забезпечення зовсім не обов’язково мати багато дітей, щоб не тривожитися за свою старість.

До числа соціально-економічних факторів, що впливають на динаміку народжуваності, прийнято відносити і рівень урбанізації. Вже давно помічено, що у міського населення народжуваність нижче, ніж у сільських жителів, яким діти допомагають в сільськогосподарських роботах, заготівлі дров, виконанні багатьох домашніх справ; за деякими оцінками, різниця в народжуваності у цих категорій населення становить приблизно 1/3.
Однак при аналізі цього фактора потрібно враховувати, що він проявляється не відразу після переїзду людей з села в місто. «Урбанізація, звичайно, діє повсюдно і безвідмовно – але занадто повільно, – пише відомий російський соціолог І.В.Бестужев-Лада. – Як правило, потрібно зміна покоління – і часто не одного, – щоб склався сільський стереотип багатодітності змінився міським, орієнтованим на менше число дітей ». [28]

Яскравим підтвердженням цього висновку служить сучасна демографічна ситуація в більшості країн, що розвиваються, де швидке зростання міського населення поки ще не привів до помітного скорочення коефіцієнта народжуваності.
Певний вплив на народжуваність роблять також брачность, розлучуваності і сімейний стан. Самі по собі ці чинники скоріше відносяться до числа демографічних, але фактично знаходяться як би на стику демографічних та соціально-економічних факторів. Досить згадати, наприклад, який вплив на брачность, розлучуваності і сімейну структуру надають традиції багатодітності, характерні для мусульманських країн, заборони на вторинні шлюби в індуїзмі та ін Те ж відноситься і до віку вступу в шлюб, який в більшості країн встановлений законодавчо – з урахуванням часу досягнення статевої, але часто також і соціально-психологічної зрілості вступають у шлюб, а також традицій, звичаїв та ін
Ще порівняно недавно такий вік був, як правило, дуже низький, особливо для жінок. У мусульманських країнах відповідно до законів шаріату він починався з 9 років, в католицьких становив 12 років для жінок і 14 років для чоловіків. Надалі в міру розвитку цивілізації майже у всіх країнах цей вік був помітно підвищений. Проте ще в 1980-х рр.. мінімальний встановлений законом вік вступу в шлюб для жінок в деяких католицьких країнах (Іспанія, Перу, Еквадор, Гондурас) залишався на рівні 12 років, в більшості інших країн Латинської Америки – на рівні 14, а в мусульманській Нігерії – 9 років. Свого роду країнами-антиподами можуть служити протестантські країни Європи, де закон дозволяє жінкам одружуватися лише з 18, а чоловікам – з 20 років. У Росії з 1926 р. і для жінок, і для чоловіків існує єдиний мінімальний шлюбний вік – 18 років. Потрібно мати, однак, на увазі, що реальний вік вступу в шлюб в більшості регіонів і країн значно вище законодавчо дозволеного.
Друга складова єдиного процесу відтворення населення – смертність. Її також визначають через загальний коефіцієнт смертності, тобто кількість смертей на 1000 осіб населення, що обчислюються в тисячних частках (проміле).

Смертність, як і народжуваність, в основі своїй – явище біологічне, проте вона відчуває на собі вплив ряду аж ніяк не біологічних факторів. Тому фактори смертності, що впливають на її коефіцієнт, також зазвичай поділяють на природно-кліматичні, генетичні, соціально-економічні, культурні, політичні та ін Нерідко їх підрозділяють на ендогенні, обумовлені в першу чергу старінням людського організму, і екзогенні, пов’язані з зовнішнім впливом навколишнього середовища.
Протягом тисячоліть – при збереженні традиційно високого рівня народжуваності – саме смертність була головним регулятором відтворення населення. Голод, епідемії, постійні кровопролитні війни наносили народонаселення такий величезний урон, який міг «погасити» найвищу народжуваність. Особливо це відноситься до воєн, тим більше до світових воєн XX в. Правда, після їх закінчення наступав період бурхливого компенсаційного збільшення народжуваності – так званий бебі-бум (від англ. Baby boom – вибух народжень), але це могло заповнити лише порівняно невелику частину військових втрат.
У другій половині XX в. вже досить чітко проявилася тенденція до зниження загального коефіцієнта смертності. Вона викликана в першу чергу:
– Вдосконаленням медичного обслуговування;
– Скороченням епідемічних та інфекційних захворювань в результаті поліпшення як особистої гігієни людей, так і загальних санітарно-гігієнічних умов життя;
– Поліпшенням умов харчування в результаті зрослого виробництва продовольства і його кращого розподілу;
– Загальною тенденцією до підвищення рівня життя та добробуту людей.

Проте і в наші дні багато традиційні причини смертності продовжують існувати. Це і локальні війни, і різного роду революційні катаклізми (один тільки «великий стрибок» в Китаї в 1958-1960 рр.. Викликав близько 30 млн надлишкових смертей), і хвороби – тим більше такі небезпечні, як СНІД. Багато дослідників особливо відзначають абсолютне і тим більше відносне зростання смертності з насильницьких причин – в результаті загострення кримінальної обстановки і різного роду терористичних актів. Зросла також смертність від виробничого травматизму, техногенних аварій та катастроф, самогубств.

Посилання на основну публікацію