Політико-географічна структура і конфлікти в Америці

Америка, або Новий Світ, гігантської дугою простягнулася з півночі на південь між Атлантичним і Тихим океанами, займаючи близько 42,5 млн км2, а разом з Гренландією – більш 44,5 млн км2. У фізико географічному відношенні вона включає два материка – Північну, (без Гренландії) близько 24,3 млн км, і Південну Америку (Близько 18 млн. Км). У політико-географічному та економічному відношенні Америка являє своєрідну двохполюсну систему. Один полюс утворює т.зв. Англо-Америка (США і Канада), населення якої формувалося на першому етапі колонізації в основному за рахунок переселенців з Великобританії. Інший полюс – це Латинська Америка (всі країни південніше США, включаючи Карибський басейн), де освоєння і культура складалися на базі південноєвропейських народів (Іспанія, Португалія).

Субрегіон Північної Америки представляє один з головних політичних і економічних центрів світу і включає США, Канаду і розташовані в Атлантичному океані Бермудські острови і Сен-П’єр і Мікелон. До Північній Америці в географічній регіоналізації світу відносять також Гренландію – великий острів на земній кулі, політичний статус якої розглянуто вище (автономна територія Данії). Латинська Америка включає 34 незалежних держави (в т. Ч. – 19 в континентальній частині Північної та Південної Америки і 15 – на островах Карибського басейну), займаючи вигідне політико та економіко-географічне положення між Атлантичним і Тихим океанами. Назва цього регіону є наслідком «латинського» типу колонізації (народами латинської (романської) мовної групи), відображенням чого є переважання в країнах субрегіону іспанської мови (близько 63% населення проживає в країнах де він є офіційним), в Бразилії офіційною мовою є португальська ( 34% населення субрегіону), а близько 3% населення проживає в невеликих (основному острівних) територіях і державах, де офіційними є англійська, французька та голландська мови.

Характерною особливістю регіону є наявність в його політико-географічній структурі залежних і колоніальних володінь.

Колоніальні володіння на сучасній політичній карті представлені у формі «заморських департаментів» і територій, «неінкорпорірованних територій», «особливих територіальних утворень», які належать Великобританії (11 володінь), Франції (8), США (6), Австралії (3), Іспанії та Нової Зеландії (табл. 24). Загальна площа колоніальних і залежних територій становить 124,43 тис.

Л

км, на яких проживає 2,8 млн чоловік (2000 г.). Найбільшу питому вагу в загальній площі колоній (88%) і чисельності населення (65%) припадає на Францію, друге місце за часткою в площі (11%) займають володіння Великобританії.

Крім найбільшої в світі датської автономії – Гренландії – в Америці розташовані також два автономних утворення Нідерландів. У південній частині Карибського моря на однойменному острові – Аруба (площа 193 км, населення 70 тис. Чол., Адміністративний центр Оран-Естадіо – 20 тис. Чол.), Що має з 1986 р статус території з внутрішнім самоврядуванням, і Нідерландські Антильські Острови (Банайре, Кюрасао, Саба та ін. – площа 0,8 тис. км2, населення 210 тис. чол., адміністративний центр – Віллемстад – 195 тис. чол.), що входять в архіпелаг Малих Антильських островів, які користуються автономією у внутрішніх справах з 1954 р

Фактично статус автономного утворення має і Пуерто-Ріко, володіння США на однойменному острові в архіпелазі Великих Антильських островів (площа 8,9 тис. Км, населення 3,9 млн чол., Адміністративний центр Сан-Хуан (1,1 млн чол. З передмістями). Його статус трактується неоднозначно, крім «вільно приєдналася держави», його відносять або до володінь США, або до самостійних політико-територіальним одиницям. Насправді, маючи статус «вільно приєдналася (з 1952 р) держави», Пуерто-Ріко має широкі права самоврядування, що наближає його до типу автономних політико-територіальних утворень. Діюча в країні конституція визнає верховну законодавчу владу конгресу США, у віданні якого знаходяться питання зовнішньої політики, оборони, схвалення законів та ін. Законодавча влада в рамках автономії здійснюється Законодавчими зборами , що складається їх двох палат (сенату і палати представників). Виконавча влада здійснюється губернатором, що обирається на чотири роки прямим голосуванням населення острова. У 1967 р у що відбулося плебісциті з питання статусу країни 60,5% взяли участь в голосуванні, висловилися за збереження існуючого положення, 38,9% підтримали ідею приєднання до США на правах штату. За збереження статусу «вільно приєдналася держави» висловилися більшість населення і в плебісциті 1993 У економіці Пуерто-Ріко домінує американський капітал. Промисловість пов’язана з переробкою імпортної нафти і хімічними виробництвами. Традиційне значення основних сільськогосподарських культур – цукрового очерету і тютюну зменшується. Активно розвивається міжнародний туризм (більше 3 млн інтуристів), що приносить значні доходи (близько 2 млрд доларів). Зберігається військово-стратегічне значення острова, де створено 16 військових баз США. Більшість колоніальних володінь розташоване на островах Карибського регіону, Океанії, частково в Індійському і Атлантичному океанах. Крім традиційного роду занять – сільське господарство і рибальство, в останні роки багато з них розвивають сектор різноманітних послуг – портових, банківських, митних поштових, туристських.

З 30 колоній тільки 3 знаходяться на материковій суші, а решта – на невеликих островах. Найбільшим по території володінням є Гвіана, розташована в північно-східній частині Південної Америки, що має статус «заморського департаменту» і території Франції. Територія Гвіани була відкрита іспанцями в 1499 р, а з 1604 почалася французька колонізація, яка тривала весь XVII ст., А з 1817 Гвіана була остаточно закріплена за Францією. З кінця XVIII і до середини ХХ ст. Гвіана була місцем заслання французьких політичних ув’язнених. Наприкінці XX в. Гвіана залишається відсталою аграрною країною (обробляється близько 0,1% території в прибережній частині), 90% території якої покриті лісами. Надра багаті мінеральними ресурсами, проте ведеться тільки невелика видобуток золота. У Куру знаходиться французький космічний центр.

Міжнародні фінансові компанії та іноземний капітал влаштувалися в офшорних зонах на Бермудських, Кайманових і інших острівних володіннях Великобританії, де встановлено пільгове оподаткування, відсутній контроль за операціями з валютою. Так, наприклад, на Бермудах зареєстровано більше 6,3 тис. Іноземних компаній, на Кайманових островах – понад 500 іноземних банків і фінансових організацій, на островах Теркс і Кайкос – близько 7 тис. Компаній. На ряді острівних володінь Велікобратаніі (Британські Віргінські острови, Ангілья, Монтсеррат), Франції (Гваделупа, Мартініка) і США (Віргінські острови) сформувалася велика туристська індустрія, що дозволяє отримувати значні інвалютні доходи. Законодавство острівних володінь сприяє також реєстрації морських суден під їх прапором (наприклад, Бермудські острови по тоннажу зареєстрованих судів – 3 млн брутто-реєстрових т займають п’яте місце у світі), що дозволяє судновласникам економити кошти на страхування суден і екіпажів, встановлювати нижчі тарифні ставки по заробітній платі та ін.

Острівні володіння Великобританії (крім Британських територій Індійського океану (архіпелаг Чагос) і найменшого за чисельністю населення володіння Піткерн в Океанії) знаходяться також в південній частині Атлантичного океану. До складу Святої Єлени, яка виконує військово-стратегічні функції, адміністративно входять острова Вознесіння, Трістан-де-Кунья і 5 незаселених островів (на острові Вознесіння створена військово-повітряна база США і станція стеження за супутниками). Подібну функцію виконують і Фолклендські (Мальвінські) острови, що знаходяться під контролем Великобританії з 1833 г. (відкриті в 1520 г.). На них поширюється дія Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам. Ведуться з 1965 з Аргентиною, висуваючи свої права на Фолклендські острови, переговори були ускладнені збройним конфліктом сторін в 1982 р Після припинення збройного конфлікту на островах знаходиться двохтисячного британський військовий гарнізон, створена військова база. У 1995 р, після відновлення в 1990 р дипломатичних відносин, була підписана аргентинсько-британська декларація про співробітництво в галузі освоєння та експлуатації нафтогазових родовищ, розташованих в острівній зоні. Великобританія скасувала дію 150-мильної «винятковою військової зони» навколо островів, аргентинські торгові судна мають право заходу в прилеглі до островів води без попереднього повідомлення.

Значення острівних володінь для контролю над природними ресурсами Світового океану видно також на прикладі французької територіальної одиниці в Північній Америці – Сен-П’єр і Мікелон, розташованої на архіпелазі з восьми невеликих островів на південь від Ньюфаундленду. Відповідно до французько-канадським угодою навколо архіпелагу в 1992 р була створена «ексклюзивна економічна зона» в 24 милі і коридор (200 миль у довжину і 10,5 милі в ширину) на півдні, що становить 8,7 тис. Км2 з 12,4 тис. км2, що знаходяться під французької юрисдикцією.

Посилання на основну публікацію