Політична роль військових/силових структур в Японії

Відповідно до ст. 9 конституції Японія не може мати власні збройні сили, а тільки «сили самооборони», організація, склад та функції яких визначені «Законом про силах самооборони» від 1954 року Верховною головнокомандувачем є прем’єр-міністр, якому надано право у випадках загострення військово-політичної обстановки оголошувати надзвичайний стан в країні, приводити «сили самооборони» в підвищену ступінь бойової готовності, віддавати розпорядження про початок оборонних бойових дій. Однак після цього, відповідно до закону, прем’єр-міністр зобов’язаний подати віддані їм розпорядження на затвердження парламенту. Загальне керівництво «силами самооборони» він здійснює через міністра оборони (до 2007 року – начальника Управління національної оборони (УНО), що відповідає за будівництво збройних сил, їх бойову готовність. Міністр оборони є цивільною особою і призначається з числа депутатів парламенту. При прем’єр-міністрі функціонує Рада національної безпеки – консультативний орган для вироблення рекомендацій щодо основних напрямів військового будівництва.

В останні роки у військовому будівництві Японії реалізується «концепція самостійної оборони», яка наголошує на необхідності нарощування національної військової могутності до рівня, відповідного економічним потенціалом країни. Виходячи з принципу мінімальної достатності для вирішення поставлених перед збройними силами завдань, в новій «Програмі національної оборони» (1995) встановлені контрольні показники чисельного та бойового складу, озброєнь, на які передбачається орієнтуватися в ході будівництва сил самооборони (в сухопутних військах штатна чисельність особового складу до 160 тисяч осіб, кількість танків до 900, гармат польової артилерії до 900; чотири піхотні дивізії з 12 передбачається реорганізувати в бригади; в ВПС і ВМС істотних змін бойового складу не передбачається).

Військовослужбовці сил самооборони проходять службу за контрактом (принцип комплектування – на добровільній основі). Додатково в Японії існує система підтримки постійного резерву, тобто проходження служби за особливим контрактом, який передбачає перепідготовку осіб, що раніше служили в збройних силах. Чисельність постійного резерву – близько 50 тисяч осіб. Як резерв ВМС можуть використовуватися сили департаменту морської охорони, в мирний час підлеглі Міністерству транспорту і займаються дозорної службою в проливних зонах і територіальних водах для забезпечення судноплавства, допомоги судам, що зазнали лиха, і боротьби зі злочинністю на море. Ці сили налічують близько 12 тисяч осіб.

Посилання на основну публікацію