Політична карта світу і політична географія

Продовжуючи розгляд граней країнознавчого комплексу, не можна не зупинитися на особливостях державного устрою, державного або політичного ладу та історії формування сучасної політичної карти світу, яка є основою політичного країнознавства. Саме політична карта дає можливість бачити країни світу в їх сучасних державних кордонах, дозволяє групувати країни по державному ладу, вивчати політичні угруповання країн і регіонів світу.
Політична карта світу являє собою глобальну геополітичну систему, тобто систему геополітичних відносин, що складається в результаті тривалого Різноякісність (економічного, військово-політичного, історико-культурного та ін.) взаємодії суб’єктів і об’єктів міжнародних відносин, в історично мінливих умовах.
Як зазначає Н.В. Каледін, політична карта світу не є чимось постійним, раз і назавжди даним в обрисах меж територій. У кожен відрізок історичного часу політична карта світу змінювалася, відображаючи “моментальний знімок”, часовий зріз військово-політичної рівноваги в світовому просторі. У ході чергового сько-політичного переділу територій встановлювалися нові обриси державних кордонів і з’являлася нова політична карта.
Останній етап таких змін ми бачимо на сучасній політичній карті світу.
У ході історичного формування глобальної геополітичної системи можна виділити три основні типи політичної карти світу, які відповідають певним історичним етапам:
– Докапіталістичного типу – від виникнення найдавніших держав до початку епохи великих географічних відкриттів;
– Капіталістичного типу – від епохи великих географічних відкриттів до початку XX ст .;
– Сучасного (перехідного) типу – від Першої світової війни до теперішнього часу.
Вивченням політико-географічних аспектів сучасного світу займається політична географія – наука про територіальної диференціації політичних явищ і процесів, про історичні аспекти формування політичної карти світу, про геополітичні причини сучасного територіального поділу земного простору.
Політична географія вивчає:
– Процеси формування та зміни політичної карти світу;
– Розміщення та територіальне поєднання політичних сил у світі, окремих країнах і регіонах;
– Особливості кордонів держав та їх вплив на політичні процеси;
– Особливості територіального устрою чи адміністративного поділу держав;
– Особливості державного ладу окремих країн та їх судової системи;
– Питання електоральної (виборної) географії;
– Політичні угруповання і блоки і їх взаємини.
Сучасна геополітична структура політичної карти світу відображає історично сформоване співвідношення об’єктів геополітичних відносин, тому знання політичних особливостей і державного устрою країн, а також розуміння історичних причин, що викликали зміни на політичній карті світу, вкрай важливі не тільки для організаторів туризму, але й для самих туристів, відправляються або тільки готуються вирушити в подорож.
З міжнародно-правової точки зору виділяють наступні три групи об’єктів геополітичної діяльності:
– Об’єкти з національною юрисдикцією геопространства – територія держав, внутрішні і територіальні води, повітряний простір над ними, а також адміністративно-територіальний устрій країн;
– Об’єкти з міжнародною юрисдикцією геопространства, тобто знаходяться в сучасному використанні всіх держав відповідно до міжнародних угод, – відкрите море, повітряний простір за межами континентального шельфу, полярні сектора в Північному Льодовитому океані, Антарктида та космічний простір;
– Об’єкти зі смешенной юрисдикцією геопространства – континентальний шельф (за межами державної території та акваторії територіальних вод) і 200-мильні економічні зони (в них національна юрисдикція на ресурси поєднується зі свободою судноплавства і доступу до надлишків допустимого улову риби для інших країн).
За охопленням геопространства геополітичні структури можуть бути вогнищевими (локальними) і суцільними (регіональними, глобальними), а по ролі й могутності суб’єктів у системі міжнародних відносин – одно- і багатополярності.
Формування політичної карти світу відбувалося протягом багатьох століть і почалося тоді, коли стали виникати укріплені міста-держави. Вважається, що перші державні утворення виникли в долинах великих річок – Єфрата і Тигра, Нілу, Інду і Гангу, Хуанхе і Янцзи. Їх кількість різко зросла в античну епоху, коли по всьому ближньому Середземномор’ю виникли давньогрецькі поліси – міста-держави.
Подібні структури формувалися і в Центральній і Південній Америці, де існували древні індіанські цивілізації, держави-палаци, створені народами майя, ацтеками, інками та ін.).
Формування нових держав тісно пов’язане з розвитком соціально-політичного устрою суспільства в епоху рабовласництва і феодалізму, коли активізувався захоплення і переділ території ойкумени.
У період Римської імперії на рубежі нової ери число держав різко скоротилося. Утворення нових держав активізувалося в ранньому Середньовіччі. Починаючи з XV ст. відбувається захоплення провідними європейськими державами (Іспанією, Португалією, потім Нідерландами (Голландією), Великобританією і Францією) колоній в Америці, Азії та Африці. Пізніше на шлях колоніальних захоплень встали Італія, Німеччина, Росія, Японія та деякі інші країни.
Виділяють наступні історичні етапи колоніальної експансії:
– І Слано-португальська – XV-XVI ст .;
– Нідерландська – кінець XVI-XVII ст .;
– Британська – кінець XVII-XIX ст .;
– Багатостороннього суперництва – з 1880-х рр. до Першої світової війни.
У XX в. число країн світу стрибкоподібно збільшилася в кілька разів. В результаті Першої світової війни відбувся переділ колоніальних володінь світу на користь перемогли держав Антанти (країн “Троїстого згоди” – Росії, Великобританії та Франції).
Друга світова війна принесла новий політичний переділ карти світу. Швидко пішов процес суверенізації – на карті світу з’явилося багато формально незалежних держав. Після Другої світової війни для підтримки миру в міжнародному співтоваристві в 1945 р була створена ООН, куди увійшли майже всі незалежні країни (51 країна). У 1980 р до складу ООН входило 151 держава, а в 2000 р членами ООН стали вже 193 країни. Число членів ООН зростає з кожним роком.
У сучасному світі частіше відбувається дезінтеграція, коли великі держави розпадаються на більш дрібні. У 1990-і рр. стався розкол деяких колишніх соціалістичних держав – СРСР, Югославії та Чехословаччини, що призвело до збільшення числа суверенних країн на політичній карті світу. Значно рідше відбуваються інтеграція, об’єднання держав (наприклад, Західна і Східна Німеччина, Гонконг, Макао і Китай).
Процеси розпаду завжди болючі, нерідко супроводжуються військовими діями і зіткненнями між етнічними групами.
На політичній карті світу є і так звані спірні території, питання про державну приналежність яких поки не вирішене, їх статус не визнаний ООН. Це сектор Газа і Західний берег річки Йордан, на які претендують Ізраїль і Палестина; область Кашмір, через яку сперечаються Індія та Пакистан; Північний Кіпр, про який сперечаються Республіка Кіпр і Туреччина; Західна Сахара, про статус якої сперечаються Марокко й внутрішнє сепаратистський рух, та ін.
Сьогодні на політичній карті світу налічується більше 240 країн (більше 190 суверенних держав і понад 40 несамоврядними територій – колоній, заморських департаментів, асоційованих держав та ін.). Однак процес зміни політичної карти світу не закінчився, оскільки постійно виникають нові держави, змінюються їх межі. Нюанси гострих геополітичних проблем, їх зміни необхідно знати страноведи і організатору туризму.
Кількісні зміни на політичній карті пов’язані насамперед зі зміною числа країн, числа суб’єктів у їх адміністративно-територіальному поділі, переглядом державних та інших кордонів, із зміною їх статусу і т.п.
Якісні зміни політичної карти виражаються в зміні типів суспільного устрою, форми державного правління, характеру політичного режиму, партійно-політичної системи, набуття або втрати державного суверенітету, у формуванні або розпаді коаліцій, союзів держав або міжнародних організацій, у поступовому ускладненні геополітичних систем і структур різного масштабу.
Інтеграційні тенденції в сучасному світі призводять до утворення різних міжнародних організацій (наприклад, ООН); військово-політичних союзів (наприклад, країни НАТО); різноманітних політико-економічних організацій (ЄС; СНД; МВФ – Міжнародний валютний фонд; МБРР – Міжнародний банк реконструкції та розвитку; ОБСЄ – Організація з безпеки і співробітництва в Європі; ОПЕК – Організація країн – експортерів нафти; АСЕАН – Організація держав Південно-Східної Азії ; ЛААИ – Латино-Американська асоціація інтеграції; ЄврАзЕС – Євроазіатський економічний союз; АТЕС – Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво) та інших регіональних груп (об’єднань).

Посилання на основну публікацію