Політична карта і субрегіони Азії

Зарубіжна Азія – величезний за розмірами регіон світу, що займає 27,7 млн ??км2 з населенням близько 5 млрд людей. Політична карта його формувалася протягом багатьох століть, поступово видозмінюючись під впливом майже не припинялися загарбницьких воєн, а з кінця XV в. – Також колоніальних захоплень територій європейськими країнами. Ще після закінчення Другої світової війни тут знаходилися великі колоніальні володіння Великобританії (включаючи Індію), Франції (країни Індокитаю), Нідерландів (Нідерландська Індія – як тоді називали Індонезію), а також невеликі «осколки» колишньої португальської імперії. Крім того, багато хто з формально незалежних країн закордонної Азії (Іран, Афганістан, та й Китай) ще в XIX в. були фактично розділені на сфери впливу великими державами тієї епохи.

Сучасна політична карта регіону виглядає зовсім інакше. В результаті процесу деколонізації, що наступив одразу після Другої світової війни, більше 20 країн закордонної Азії отримали політичну незалежність. А на початку XXI в. тут налічується вже 38 суверенних держав, і всі вони є членами ООН. Колоніальних ж володінь фактично не залишилося.
Особливості природних умов, історичного розвитку, географічного положення зарубіжної Азії призвели до того, що країни цього регіону відрізняються величезною різноманітністю.

Почнемо з того, що вони надзвичайно різні за розмірами території. Так, дві з них можна віднести до країн-гігантів – це Китай та Індія. Чотири країни – Саудівську Аравію, Індонезію, Іран і Монголію – слід віднести до категорії дуже великих: вони мають площу від 1,5 млн до 2,2 млн км2. Ще шість країн – Пакистан, Туреччина, Афганістан, М’янма, Ємен і Таїланд – займають територію від 500 тис. до 1млнкм2, тобто теж можуть бути віднесені до великих країнам. Далі слід найчисленніша група країн, що мають площу від 100 до 500 тис. км2; серед них – Бангладеш, В’єтнам, Ірак, КНДР, Малайзія, Сирія, Японія та ін Але є в закордонній Азії і порівняно невеликі країни з територією менше 100 тис. км2 (наприклад, ОАЕ, Шрі-Ланка, Республіка Корея) і менш 20 тис. км2 (наприклад, Ізраїль, Кіпр, Кувейт, Ліван). Нарешті, три країни (Бахрейн, Мальдівська Республіка та Сінгапур) займають менше 1 тис. км2 кожна. Ось і виходить, що величезний Китай за площею перевершує крихітні Мальдіви в 32 тис. разів!

Не менш разючі відмінності між країнами регіону і за чисельністю населення. У ролі держав-гігантів, чисельність жителів яких вже перевершила рубіж в 1 млрд людей, виступають Китай та Індія. Крім того, до першої десятки країн світу з населенням більше 100 млн чоловік входять ще чотири азіатських держави – ??Індонезія, Пакистан, Бангладеш і Японія. П’ять країн (В’єтнам, Філіппіни, Іран, Туреччина і Таїланд) мають від 50 млн до 100 млн жителів, ще десять держав (М’янма, Республіка Корея, КНДР, Ірак, Непал, Малайзія, Саудівська Аравія, Афганістан, Ємен, Шрі-Ланка) – від 20 млн до 50 млн осіб. Населення решти країн регіону порівняно невелике. Два з них потрапляють в рубрику від 10 млн до 20 млн (Сирія, Камбоджа), населення десяти – менше 10 млн чоловік. Самі ж маленькі за чисельністю жителів держави зарубіжної Азії, з населенням до 1 млн осіб, – це Бахрейн, Бруней, Катар, Кіпр, Бутан і Мальдіви. Хоча в цьому випадку Мальдіви, що займають за кількістю жителів 168-е місце в світі, поступаються Китаю «лише» в 3490 разів.

Істотні відмінності між країнами зарубіжної Азії і за особливостями їх географічного положення. Правда, з 39 суверенних держав переважна більшість мають вихід до моря. У тому числі 25 потрібно віднести просто до приморським, 4 (Кіпр, Бахрейн, Шрі-Ланка і Сінгапур) – до острівних і ще 4 (Індонезія, Філіппіни, Японія, Мальдіви) – до країн-архипелагам. Але зате серед шести внутрішньоконтинентальних, що не мають виходу до моря, держав виявляється Монголія-найбільша за територією внутріконтинентальна країна світу. У цю ж групу входять Афганістан, Йорданія, Непал, Бутан і Лаос.

Відмінності між державами зарубіжної Азії за рівнем соціально-економічного розвитку також вельми істотні. Почати з того, що з 39 країн тільки Японія та Ізраїль донедавна ставилися до економічно розвиненим; тепер в цю групу включають також Республіку Корея і Сінгапур. Але й серед країн регіону є як значно більш «просунуті» (Китай, Індія, Пакистан, Туреччина), так і відносяться до категорії найменш розвинених (Афганістан, Ємен, Бангладеш, Мальдіви, Непал, Бутан, М’янма, Лаос). Особливе місце в регіоні займають нафтовидобувні і нефтеекспортірующіе держави Південно-Західній Азії і Бруней, а також група нових індустріальних країн Східної та Південно-Східної Азії. Відмінності між ними наочно виявляються в синтетичному показнику душового ВВП. Донедавна безумовними лідерами в регіоні були Японія, Республіка Корея і Ізраїль з показниками душового ВВП від 25 до 35 тис. дол, а також Сінгапур. Але на початку XXI в. їх обігнали деякі невеликі нафтовидобувні країни Перської затоки, особливо Катар (76 тис. дол в 2007 р.), Кувейт і ОАЕ (по 55 тис. дол.) На іншому полюсі, як і можна було очікувати, знаходяться такі найменш розвинені країни, як Бангладеш, М’янма, Непал, Лаос, Камбоджа, Бутан, Тимор-Лешті з показниками від 1 до 2 тис. дол Однак показники Індії, Пакистану, В’єтнаму теж знаходяться в межах від 2 до 3 тис. дол, а Індонезії і Філіппін – від 3 до 4 тис. дол
Характеристика політичної карти традиційно включає в себе також дані про форми правління та адміністративно-територіального устрою країн.

У закордонній Азії представлені всі відомі нині форми правління: з 39 суверенних держав 26 відносяться до республік (переважно президентським) і 13 – до монархиям. Прикладами республік можуть служити Китай, Індія, Пакистан, Індонезія, Південна Корея, Сирія, Ізраїль. [32]

При цьому, однак, потрібно мати на увазі, що в зарубіжній Азії республіканський лад в деяких випадках зовсім не є синонімом такого поняття, як «демократія». Навпаки, нерідко він уособлює авторитарні і навіть відверто диктаторські режими. Як приклади можна привести періоди правління президентів Пак Чжон Хі в Республіці Корея (1961-1979), Фердинанда Маркоса на Філіппінах (1963-1986), генерала Сухарто в Індонезії (1968-1998), Хафеза Асада в Сирії (1971-2000), Кім Ір Сена в КНДР (1972-1994). Але чи не найяскравіший приклад такого роду являло собою президентство Саддама Хусейна в Іраку (з 1979 р. до початку 2003 р.).
Серед дев’яти конституційних монархій зарубіжної Азії є одна імперія (Японія), чотири королівства (Бутан, Йорданія, Камбоджа і Таїланд), два емірату (Кувейт і Бахрейн) і один султанат (Малайзія). А до п’яти абсолютним монархиям прийнято відносити Бруней, Катар, ОАЕ, Оман і Саудівську Аравію. Це означає, що тут розташовані всі існуючі нині абсолютні монархії. Можна додати, що до порівняно недавнього часу держав з монархічним устроєм в регіоні було ще більше: до 1958 р. він існував в Іраку, до 1973 р. – в Афганістані, до 1979 р. – в Ірані. Однак є й зворотні приклади: у 2008 р. в Непалі була скасована монархія, що проіснувала 240 років.
Дві країни зарубіжної Азії відносять до розряду теократичних монархій. Це Саудівська Аравія і Бруней, де відповідно король і султан стоять на чолі не тільки держави, а й церковної влади. Власне кажучи, до числа теократичних держав можна віднести і Ісламську Республіку Іран, головою якої за конституцією є релігійний керівник – аятолла, що визначає генеральну лінію розвитку держави і здійснює контроль за її втіленням у життя. Консервативна мусульманська верхівка контролює армію, спецслужби, суди, телебачення, спираючись при цьому і на свою збройну структуру – Корпус вартових ісламської революції. Іншими словами, іслам шиїтського напрямку, зведений у ранг державної політики, визначає основні принципи всього існування Ірану, прагне не допустити поширення ліберальних поглядів.

За характером адміністративно-територіального устрою держави зарубіжної Азії більш однорідні. З 39 країн 33 мають унітарна і тільки 6 (Індія, Пакистан, Малайзія, М’янма і ОАЕ і з 2008 р. Непал) – федеративний державний устрій. При цьому федерації в Малайзії і ОАЕ відрізняються деякою оригінальністю. У першій з них, що є федерацією 13 султанатов, глава держави, званий Верховним главою, раз на п’ять років обирається на Раді правителів з ??числа місцевих султанів. У другій, що представляє собою федерацію семи еміратів, глава держави також обирається раз на п’ять років на Раді емірів.

ПОДІЛИТИСЯ: