Паливно-енергетична база Китаю

Природну основу паливно-енергетичної бази Китаю утворюють його багаті паливно-енергетичні ресурси. 

Перше місце (більше 70%) в структурі цих ресурсів – як і в усьому світі – займає вугілля. Останнім часом геологи визначають загальні запаси вугілля в Китаї майже в 1 трлн т (860 млрд т кам’яного і 130 млрд т бурого), хоча зустрічаються і більш високі оцінки, а розвідані – в 115 млрд т. З формально-статистичної точки зору це означає , що навіть при рівні річного видобутку в 1 млрд т розвіданих запасів може вистачити більш ніж на сто років. Однак для економічно рентабельною розробки придатна тільки 1/3 цих запасів. Додамо, що Китай має запасами кам’яного вугілля найрізноманітніших марок – і довгополум’яних, і газовими, і коксовими, і антрацитами. Загальне ж число вугільних басейнів і родовищ сягає 300. Вони розосереджені по всій країні, але головні з них знаходяться в північній і північно-східній її частинах.

Друге місце в структурі паливно-енергетичних ресурсів Китаю займає нафту, але оцінки її запасів сильно розходяться. Згідно з міжнародною статистикою, за розвіданими запасами нафти (2,2 млрд т) Китай не входить в першу десятку країн світу. Але якщо вірити деяким китайським джерелам, то економічно рентабельні для видобутку запаси нафти досягають 12-13 млрд т, тобто рівня Іраку, Кувейту або ОАЕ. Основні з розвіданих родовищ нафти розташовані в північно-східній і східній частинах країни, хоча вони відкриті і на Північно-Заході. Останнім часом епіцентр пошуково-розвідувальних робіт переміщується як раз на Північно-Захід, де перспективи нафтоносності пов’язані з Джунгарській, Цайдамской та іншими улоговинами. Інший важливий напрямок пошуків – шельфові акваторії Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів, де вже відкриті багаті родовища.

Запаси природного газу в Китаї, який довгий час орієнтувався в першу чергу на вугільне паливо, почали розвідувати значно пізніше, так що і нині цей процес перебуває, можна сказати, в початковій стадії. Проте міжнародні джерела вже оцінюють їх приблизно в 2,5 трлн м3, а китайські – в 7-13 трлн м3; другий з цих оцінок ставить Китай в один ряд з найбагатшими природним газом країнами світу. Але вже зустрічається і оцінка в 30 трлн м3! Основні газові родовища поки розвідані на Середньому Заході Китаю – в провінції Сичуань, але вони відомі і в інших частинах країни, причому і на суші, і на шельфі.

За розмірами свого економічного гідропотенціалу Китай не просто входить (поряд з Росією, Бразилією, Канадою та Індією) в групу країн-лідерів, але й займає в ній перше місце. Його гідропотенціал оцінюється в 1260 млрд кВтг. Гідропотенціал країни розподіляється між річками і річковими басейнами нерівномірно. Найбільш великий він у Янцзи – самої повноводної річки Китаю з річним стоком понад 1 тис. км3.

Запаси урану в Китаї невеликі, хоча розвідано понад 200 його родовищ. Країна володіє дуже великими (5-10 млрд т) запасами горючих сланців. Те ж відноситься і до нетрадиційних джерел енергії, які поки що використовуються лише в незначній мірі. Наприклад, ресурси геотермальної енергії, за оцінками, становлять 3 млрд тут, ресурси сонячної енергії – не менше 1,6 млрд кВтг; при цьому для розвитку геліоенергетики сприятливі умови існують в більшості районів Китаю.
На основі перерахованих вище ресурсів палива та енергії склався паливно-енергетичний комплекс Китаю-один з ключових у національній економіці, від якого багато в чому залежить все економічний розвиток країни. Цей комплекс відрізняється не тільки великими, але і весь час зростаючими масштабами (табл. 38).

Цифри другої колонки таблиці 38 свідчать про досить швидкому зростанні виробництва первинної енергії, яке в 1991 р. перевищило 1млрдтут, а в 2005 р. піднялося до 1,7 млрд тут. Нині з цього важливого показника Китай поступається тільки США; за цим показником він порівнянний з усіма 27 країнами ЄС, разом узятими. Дані інших колонок таблиць говорять про те, що в структурі виробництва первинних енергоресурсів провідна роль залишається за вугіллям, і це відрізняє Китай від більшості країн світу. Головний споживач палива та енергії – промисловість, частка якої становить 75%. Частка транспорту -7%, а решта розподіляється між комунально-побутовим та торговим секторами.

Ще одна особливість паливно-енергетичного комплексу Китаю – широке використання таких нетрадиційних видів палива, як деревина, відходи рослинництва і тваринництва, або, іншими словами, біомаси. Річне виробництво різних видів біомаси оцінюється в 5 млрд т. У сільських районах вона (в основному солома та деревина) забезпечує приблизно 70% загального споживання енергії. На базі побутових і сільськогосподарських відходів поширене також виробництво біогазу, який використовують як безпосередньо для побутових потреб, так і для виробництва електроенергії. Ще в середині 1980-х рр.. в країні налічувалося 5,5 млн дрібних біогазових установок, які забезпечували потреби 25 млн сільських жителів.

З усього сказаного випливає, що основу ПЕК Китаю утворює вугільна промисловість. Видобуток вугілля, що складала в 1949 р. всього 32 млн т, в 1989 р. (вперше у світовій історії!) Перевищила 1 млрд т, а в 1996 р. досягла свого максимуму – 1,4 млрд т. Таким чином, за розмірами вуглевидобутку Китай вийшов на перше місце у світі. Потім рівень вуглевидобутку дещо знизився. Але на початку XXI в. світове лідерство Китаю, можна сказати, ще більш утвердилося. У 2003 р. був перевищений рівень у 1,7 млрд т, в 2004 р. був досягнутий рівень в 2, а в 2005 р. в 2,2 млрд т.

Тимчасове зниження рівня видобутку вугілля в країні зовсім не означало, що в цій галузі настала криза. Навпаки, воно свідчить про початок її модернізації з метою підвищення ефективності. Справа в тому, що в середині 1990-х рр.. належать державі 600 вугільних шахт добували лише трохи більше 500 млн т вугілля на рік. Приблизно стільки ж давали невеликі і слабо механізовані 25 тис. шахт волосного та селищної підпорядкування, а іншу частину – і зовсім напівкустарні місцеві шахти. Довгий час державі доводилося миритися з подібною ситуацією. По-перше, тому, що дрібні шахти дозволили зайняти роботою частина надлишкових трудових ресурсів. По-друге, тому, що вони знизили навантаження на залізничний транспорт, який і так на 45% завантажений перевезеннями вугілля. Але, приступивши до модернізації вугільної промисловості, держава пішла на таку міру, як закриття багатьох тисяч дрібних і нерентабельних шахт.

Одночасно почали відбуватися деякі зрушення і в географії вуглевидобутку. Чи не головною її рисою була і залишається територіальна децентралізація. Справді, в Китаї немає вугільного басейну, який грав би таку ж домінуючу роль, як Аппалачський в США, Рурський в ФРН, Верхнесилезский у Польщі чи Донецький на Україні. Вугілля видобувається приблизно в ста басейнах і родовищах. При цьому навіть найбільші з них (Кайлуань, Датун та ін) дають по 20-30 млн т. Основні басейни (рис. 98) знаходяться в Північному, Східному, Північно-Східному та Центрально-Південному Китаї – відповідно в провінціях Шаньсі (1/4 усього видобутку), Хебей, Шаньдун, Хейлунцзян, Ляонін і Хенань. Але останнім часом до них додалася також Внутрішня Монголія, де річний видобуток має тенденцію до постійного зростання. При цьому у Внутрішній Монголії і на півночі провінції Шаньсі будують переважно великі вугільні розрізи.

Нафтова промисловість – одна з молодих галузей китайської економіки. Ще в 1953 р. видобуток нафти в країні не досягала і 1 млн т, а вже наприкінці 1970-х рр.. вона перевищила 100 млн т. Такий швидке зростання пояснюється як збільшенням потреб країни в рідкому паливі, так і відкриттям кількох багатих родовищ. У структурі споживання первинних джерел енергії нафту займає друге місце (21%). Однак у 1990-і рр.. її видобуток стала рости повільніше і до кінця десятиліття стабілізувалася на рівні 160-180 млн т на рік. Це пояснюється не зниженням потреб, а відставанням у розвідці та освоєнні нових нафтових родовищ і басейнів.
Всього в країні розробляють більше 120 нафтових родовищ, що містять нафту самої різної якості – від легкої і малосірчаної до важкої і парафінистої. Оскільки середній добовий дебіт нафтових свердловин в Китаї зазвичай невеликий, доводиться бурити їх в дуже великій кількості. Так, в середині 1990-х рр.. на китайських нафтопромислах діяли 50 тис. нафтових свердловин – майже в 10 разів більше, ніж у всій Західній Європі. Але основну частину видобутку дають деякі великі родовища.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Режисер Вуді Аллен