Освоєння та дослідження Євразії

У Євразії склалися і розвивалися найдавніші цивілізації Землі. Культура Індії, Китаю, Вавилонії налічує тисячоліття. Тут існували такі великі і високорозвинені держави, як Стародавня Греція і Римська імперія, Шумерське царство, Ассирія, Візантійська імперія, Арабські халіфати та ін. Жителі стародавніх держав цікавилися оточуючим їх світом, намагалися пояснити природні явища, які їм доводилося спостерігати. Вони прагнули вийти за межі місць свого проживання і досліджувати нові простори.

Європейці давно почали активно пізнавати Землю. Їм належать Великі географічні відкриття у всіх кінцях світу. Зокрема, в кінці XV ст. (Північну частину – і раніше) європейці відкрили і поступово освоїли другі з Північних материків – Північну Америку, яка ще в епоху палеоліту була заселена вихідцями з Азії. Здавна почалося пізнання людьми і свого континенту. Подорожі до Індії та Китаю, проникнення в Сибір і Центральну Азію, пошуки шляхів в південні країни вздовж північного і східного узбережжя материка дали перші відомості про взаємне розташування географічних об’єктів, обрисах берегової лінії, про основні риси природи континенту і життя населення його народів. Найважче було зібрати матеріал про природу далекого півночі і північного сходу, центральних районів Азії, високогір’я.

Широко відома подорож Марко Поло в XIII в. через всю Азію зі заходу на схід (з Палестини в Китай), а потім і навколо південної Азії до Перської затоки. У його «Книзі» міститься чимало цілком достовірних відомостей про природу і населення тих місць, які відвідав він сам і де бували його батько і дядько – венеціанські купці.

У пізнання важкодоступних районів Євразії великий внесок російських мандрівників і дослідників. Ще в XII-XV ст. росіяни відкрили майже весь євроазіатський приполярний північ і бували в Сибіру. У «Ходінні за три моря» Афанасія Нікітіна (1466-1472 рр..) Було дано опис його шляху через Кавказ і Іранське нагір’я аж до Індії. Російські землепроходці і мореплавці в XVI-XVII ст. відкрили і досліджували практично всю азіатську частину нашої країни. Відомі імена:

  • Семена Дежньова;
  • Є. П. Хабарова;
  • В. Д. Пояркова.

Велика Північна експедиція на початку XVIII в. під загальним керівництвом Вітуса Берінга досліджувала Камчатку, відкрила для європейців північний захід Америки (плавання А. І. Чирикова), чотирма загонами обстежила та нанесла на карти все північне узбережжя Євразії, дала докладний опис Камчатки (робота академічного загону експедиції за участю І. З. Гмелін, Г. В. Стеллера). «Опис землі Камчатки», зроблене С.П. Крашенинникова, що працював на півострові в 1738-1741 рр.. спочатку в складі експедиції, а потім поодинці, – це монументальна наукова праця, найкраще для того часу Країнознавчий опис маловідомої території. Воно з інтересом читається і в наші дні.

У XIX-XX ст. наукові експедиції багатьох європейських країн обстежили і нанесли на карти практично всю територію Євразії.

На початку XIX в. вчені Великобританії, Франції та Росії розпочали дослідження території Іранського нагір’я, в середині століття англійці відкрили і досліджували хребет Каракорум, а шведи на початку XX в. відкрили Гандісишань. Мандрівники різних країн: англійці, американці, бельгійці, німці, французи, японці, шведи робили численні спроби проникнути в Центральну Азію і Тибет. Поступово накопичувалися дані про природу і населення регіону. Але саме важливі і докладні наукові відомості про важкодоступних і маловідомих районах Азії були отримані російськими дослідниками під час ряду експедицій, організованих з ініціативи Російського географічного товариства та Академії наук.

З середини XIX в. направляються експедиції в Сибір і Середню Азію, в гірські країни – Алтай, Саяни, Памір, Тянь-Шань, гори Північно-сходу Росії. Ці дослідження очолювали такі чудові вчені і мандрівники, як:

  • П. А. Чихачев;
  • А. Ф. Міддендорф;
  • П. А. Кропоткін;
  • І. Д. Черський;
  • Н. А. Северцов;
  • А. П. Федченко;
  • І. В. Мушкетов та інші.

Невімирний внесок у наукові дослідження того часу П. П. Семенова-Тян-Шанського, який не тільки сам очолював експедиції в Тянь-Шань, що зібрали величезний матеріал про всі компоненти природи і про народи цієї гірської країни, але і в якості голови Російського географічного товариства був організатором цілої серії експедицій до Центральної Азії і Тибету. Ці експедиції під керівництвом Н. М. Пржевальського, Г. Н. Потаніна, В. І. Роборовского, М. В. Пєвцова, Г. Е. Грум-Гржимайло, П. К. Козлова, В. А. Обручева та ін в 1870-1909 рр.. обстежили, описали і нанесли на карти великі території внутрішніх районів Азії. Особливу цінність вони мали тому, що були комплексними і організованими за єдиним планом.

У XX в. наукові дослідження в Євразії тривали, і до теперішнього часу майже вся її територія добре вивчена. Однак є пустельні, арктичні і високогірні райони, наприклад Гіндукуш, Каракорум, Куньлунь та ін, про природу яких немає ще повного уявлення.

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також:
Географія Бразилії