Освоєння Амазонії

Географічне поняття «Амазонія» відомо кожному школяреві. Зазвичай воно вважається синонімом поняття «Амазонська низовина». Але насправді це питання зовсім не так простий.

З позицій фізичної географії Амазонія фізико-географічна країна площею 7,2 млн км2, розташована на Амазонської низовини, кордони якої строго окреслені схилами Бразильського і Гвіанського плоскогір’їв і східними схилами Анд. Відповідно до іншої точки зору Амазонія – це територія, що знаходиться в межах гідрографічного басейну р.. Амазонки. Економіко-географи іноді розуміють під Амазонією тільки територію Північного економічного району Бразилії. А в самій цій країні була виділена і законодавчо затверджена «Легальна Амазонія», по відношенню до якої і здійснюється відповідна регіональна політика. «Легальна Амазонія» займає 5 млн км7, а до її складу повністю або частково входять вісім штатів і три економічні райони.

Природні умови і ресурси Амазонії надзвичайно своєрідні. Вони відрізняються високими (24-27 ° C) і стійкими середньомісячними температурами, великою кількістю (до 3000 мм) річних опадів і майже граничної вологістю повітря. Переважна частина Амазонії покрита незайманими тропічними лісами (сельвою), які відрізняються густотою, багатоярусних і винятковим багатством видового складу (більше 4000 видів тільки деревних порід). Вважається, що тут зосереджено чи не 2/5 всіх лісових ресурсів світу. За деякими оцінками, вологі вічнозелені ліси Амазонії дають близько 1/2 всього кисню, що виробляється зеленими рослинами на Землі. Вони ж поглинають 1/4 вуглекислого газу, що міститься в земній атмосфері.

Величезні також водні та гідроенергетичні ресурси Амазонії, територією якої протікає Амазонка – найбільша річка світу за розмірами басейну і водоносности. Її середньорічний стік досягає 7000 км3, складаючи близько 15% загального річного стоку всіх річок земної кулі. Разом з численними притоками Амазонка утворює систему внутрішніх водних шляхів загальною довжиною понад 25 тис. км. А гідроенергетичний потенціал її оцінюється в 280 млн кВт, що перевищує сумарну потужність всіх гідроелектростанцій Росії.

Корисні копалини Амазонії донедавна були розвідані дуже слабо. Але в наші дні вже доведено, що тут маються генетично пов’язані з Південно-Американської платформою великі басейни і родовища заліза, міді, марганцю, олова, золота. З процесами новітнього вивітрювання пов’язані великі поклади бокситів, а з осадовими відкладеннями – нафти і природного газу.
Територія Амазонії знаходиться в межах восьми країн: Бразилії, Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу, Болівії, Сурінаму і Гайани. Але основна її частина, включаючи приблизно 2/3 всієї площі тропічних лісів, належить Бразилії. До того ж Бразилія – фактично єдина з країн цього регіону, яка робила і робить спроби господарського освоєння цього великого краю.
Перша така спроба, що відноситься до кінця XIX ст., Була пов’язана з каучуковим бумом.

Збирачі каучукового соку з дикорослих дерев-каучуконосів (серінгейрос) мешкали тут і раніше. Щоранку вони обходили свої ділянки, обробляючи до 300 дерев і збираючи білий сік гевеї – латекс. Але з початком каучукового буму в Амазонию додатково кинулися сотні тисяч людей зі штатів Північно-Сходу, так що населення її помітно зросла. Особливо виріс головний центр Амазонії – м. Манаус, що знаходиться на Амазонці в 1700 км від її гирла, але приймає морські судна. Тут були побудовані імпозантні будівлі, театр на 1200 місць, був проведений телефон, пущений трамвай. Перед Першою світовою війною Бразилія стала найбільшим постачальником натурального каучуку на світовий ринок, що забезпечував 60% його експорту. У вивезенні самій Бразилії цей товар зайняв «другий рядок» після кави.

Однак каучуковий бум в Амазонії в 20-х рр.. XX в. закінчився. Різкий спад збору латексу в її лісах пояснюється конкуренцією з боку країн Південно-Східної Азії, де такий збір став проводитися не з дикоростучої гевеї, а на спеціальних її плантаціях. Інша, ще більш важлива причина занепаду полягала в швидкому збільшенні виробництва синтетичного каучуку.
У цілому до початку 1960-х рр.. Амазонія продовжувала залишатися одним з найбільш відсталих і малонаселених районів не тільки Бразилії, але і всього світу. На величезній території, що займає 60% площі країни, жило лише 8% її населення і створювалося 4% ВВП. Середня щільність населення становила тут всього 1,5 людини на 1 км2, причому більша частина території фактично була незаселена.

Друга, набагато масштабніша спроба господарського освоєння Амазонії була зроблена в 1960-х рр.. На відміну від каучукового буму вона була не стихійною, а повністю регулювалася державою, яка активно приступило до здійснення регіональної політики «розширення ресурсних рубежів». Для цієї мети в 1966 р. було створено Головне управління розвитку Амазонії, засновані також різні інститути і фонди, проведена аерофотозйомка величезній території, розроблені заходи по залученню іноземного та приватного капіталу. Словом, «Операція Амазонка» набула характеру одного з найбільших у світі проектів такого роду.
Цілі проекту можна охарактеризувати наступним чином. По-перше, це включення величезних мінеральних, гідроенергетичних, лісових та інших природних ресурсів Амазонії в господарський оборот всієї країни, інтегрування її в національну економіку. По-друге, це заселення і, відповідно, сільськогосподарське і транспортне освоєння Амазонії. По-третє, це забезпечення міграційних перетоків населення в Амазонию з Північного Сходу, які дозволили б пом’якшити перенаселення в цьому колись процвітаючому, а нині найбільш відсталому з районів країни. По-четверте, це стратегічні міркування, які в першу чергу позначилися на планах транспортного будівництва. Проект «Операція Амазонка» здійснювався в кілька етапів, на кожному з яких перераховані вище цілі координувалися і уточнювалися. Якщо ж звернутися до його загальними підсумками, то потрібно в першу чергу відзначити наступне.

Найбільші успіхи були досягнуті в галузі транспортного будівництва, переважно автодорожнього, без якого ні про яке освоєнні Амазонії не могло бути й мови. Усього за кілька років (1970-1974) була споруджена широтная Трансамазонская магістраль (ТАМ) довжиною 5400 км, яка простягнулася від Жуан-Пессоа і Ресіфі, найбільшого центру Північного Сходу, до кордону з Перу (рис. 242). Що проходить приблизно в 300-350 км на південь від перебігу Амазонки, ТАМ за задумом мала стати головною «лінією проникнення» в глибинні райони сельви. На перуанській кордоні вона зімкнулась з новою автомагістраллю, яка перетнула і цю країну, забезпечивши, таким чином, трансконтинентальну зв’язок між двома океанами. У цю ж систему увійшли ще одна магістраль діагонального напрямку, яка пов’язала столицю Бразиліа з м. Порту-Велью, і меридіональні магістралі Бразиліа – Белен, Куяба – Сантарен. На північ від Амазонки, де знаходяться самі малозаселені і малоосвоєних райони, також почалося спорудження шосе «Періметрал Норті» («Північний периметр») довжиною в 4000 км, але воно так і залишилося недобудованим. Проте загальна протяжність автомобільних доріг Амазонії в 1980-х рр.. вже перевищила 20 тис. км. Втім, потрібно мати на увазі, що більшість з цих доріг не має асфальтового покриття і відноситься до категорії грунтових доріг, важкопрохідних в сезон дощів.
Створення такої транспортної інфраструктури, безумовно, сприяло колонізації Амазонії, але в цьому відношенні намічені плани вдалося здійснити далеко не повністю.

Так, ще на початковому етапі, до 1976 р., намічалося розселити вздовж нових автомагістралей 100 тис., а до 1980 р. – 1 млн чоловік, в основному вихідців з перенаселеного і бідного Північно-Сходу. Для цього їм на пільгових умовах пропонувалися ділянки землі по 100 га. Уздовж основної траси ТАМ намічалося створення агровілл на 200-300 сімей кожна, обслуговуючих земельні ділянки по 10 тис. га, а також АГРОПОЛ, які об’єднували від 8 до 12 агровілл, і, нарешті, невеликих містечок – рурополісов. Але всі ці проекти вдалося реалізувати лише частково. До початку 1980-х рр.. в Амазонию переселилися лише 10-15 тис. сімей, було створено всього 30 агро-вілл, два АГРОПОЛ і один рурополіс. Переселенці-бідняки не знали правил ведення сільського господарства в місцевих умовах, не мали коштів для придбання машин і добрив. В результаті родючість земель почало швидко знижуватися, і багато мігрантів віддали перевагу повернутися до своїх старих домівок.

Після цієї невдачі уряд країни стало заохочувати створення в Амазонії вже не дрібних селянських, а крупних капіталістичних господарств, причому не рослинницького, а екстенсивного скотарського та лісо-господарського напрямків. На їх розвиток держава виділила великі кошти, був притягнутий і іноземний капітал. У результаті в Амазонії з’явилося близько 50 тис. скотарських господарств середньою площею по 24 га. Виникли і лісопромислового господарства – також переважно з експортною орієнтацією. Але все це вкрай негативно позначилося на стані природного середовища. Справа в тому, що в місцевих умовах для випасу однієї голови худоби потрібно 1,5 га пасовищ, що рівнозначно вирубці приблизно 700 дерев. Звідси – деградація грунтів. А економічний ефект від розвитку тваринництва виявився дуже скромним. Бразилія так і не стала скільки-великим постачальником тваринницької продукції ні на зовнішній, ні на внутрішній ринок.

У 1980-х рр.. в концепцію освоєння цього регіону були внесені нові корективи. Відтепер чи не головний акцент робиться на розвиток гірничодобувної промисловості і галузей з первинної переробки мінеральної сировини. Деякі з промислових центрів створюються, що називається, на старій основі. Прикладом такого роду може служити адміністративний центр штату Пара – Белен, розташований в дельті Амазонки. Тут споруджено великий завод з виробництва алюмінію. Інший подібний приклад – згадуваний вже Манаус, що є адміністративним центром штату Амазонас і розташований в місці впадання в Амазонку її лівої притоки Ріу-Негру. Останнім часом він знову почав швидко зростати, чому сприяло створення промислового округу вільної зони Манаус.

Зона Манауса в чому унікальна – як за розмірами, так і за темпами розвитку. За порівняно короткий час тут виникли 600 промислових підприємств 30 галузей з чисельністю зайнятих понад 80 тис. осіб, які випускають ЕОМ, настільні комп’ютери, відеокасети, програвачі компакт-дисків та іншу продукцію, що користується великим попитом. Одна з головних особливостей цієї зони полягає в тому, що на 90-95% вона обслуговує внутрішній бразильський ринок, спрямовуючи на експорт лише дуже невелику частину виробленої продукції.

З проектів нового промислового розвитку найбільший – «Великий Каражас», ядром якого служить відкритий кар’єр, де видобувають 100 тис. т залізної руди на добу. У Амазонії видобувається і нафту. А порівняно недавно бразильська компанія «Петробраз» оголосила про відкриття у верхів’ях Амазонки обширного осадового басейну Солімойс, перспективного на нафту і газ.
Все це говорить про те, що для Амазонії характерна осередкова територіальна структура господарства, яка збережеться ще на довгий час.

ПОДІЛИТИСЯ: