Особливості традиційної африканської цивілізації

Африка внесла свій (специфічний) внесок у сучасну загальносвітову цивілізацію. На жаль, щодо цього регіону було особливо багато однобоких оцінок, різного роду штампів і просто оман. Об’єктивно оцінити африканський внесок необхідно, щоб правильно представляти сьогоднішню Африку і краще зрозуміти її нагальні проблеми.

Раніше ми вже з’ясували, що саме Африка була батьківщиною сучасної людини. Правда, розвиток виробничого господарства тут почалося набагато пізніше, ніж в Азії, але це говорить не про відсталість африканських народів, а про те, що об’єктивної необхідності в цьому не було. У місцевих умовах людина і так себе міг прогодувати. Ще за 5 тис. років до н. е.. в Африці не було великих пустель – людина жила на території сучасної Сахари і в Калахарі, займаючись полюванням, рибальством, збиранням. Це була благодатна, досить добре зволожена лісостеп. Озеро Чад займало площу в 8 разів більше сучасної. У його околицях були середземноморські ліси, в яких водилося досить багато великих тварин.

Започаткували висихання території, спричинене коливаннями клімату, а також випалюванням лісів, призвело до загибелі культурного вогнища в Сахарі (до середини III тисячоліття до н. Е..). У цей же період встановилися сучасні кордони Сахари. На крайньому північному сході Африки з IV – III тисячоліття до н. е.. існувала давньоєгипетська (нільська) цивілізація, яка протягом наступних декількох тисячоліть стала провідною в Африці, та й, мабуть, в усьому світі.
Господарський розвиток Стародавнього Єгипту вивчалося на уроках історії, але слід сказати про те, що саме тут дуже високого рівня досягла іригація, система функціонування якої значною мірою збереглася до цих пір. У III тисячолітті до н. е.. на Нілі була зведена велика гребля – заввишки близько 15 м – для постачання міста Мемфіса водою. Два тисячоліття тому був побудований т. н. Канал Фараонів, який пов’язав дельту Нілу з Червоним морем.

Аридизация клімату призвела до нестійкості іригаційного господарства і поступово до виникнення абсолютно нових форм поселень – міст. У V- III тисячоліттях до н. е.. в Єгипті було вже безліч міст, в т. ч. і столиця – Фіви. В цей же час стали виникати перші міста в Месопотамії. Господарство в Давньому Єгипті досягло дуже високого рівня.

У III -I тисячоліттях до н. е.. на крайньому заході Африки, в басейнах річок Сенегал, Нігер і Конго також склалися культурні осередки, проте їх рівень був значно нижче в порівнянні з староєгипетським.
Африканська цивілізація дуже несхожа на інші «світові регіональні цивілізації». Основу її становить гармонійне співіснування з природою. Подібне співіснування географи називають «природним встраиванием в природу». Повний симбіоз людини і природи визначив дуже багато чого в традиційній африканській життя – від особливостей психології людей до специфічних типів господарства.
Традиційне господарство Африки часто представляють примітивним і абсолютно неефективним. Давайте спробуємо розібратися, чи це так.

У будь-якому довіднику ви знайдете дані, що свідчать про низьку врожайності в рослинництві, про малу продуктивності тваринництва. При цьому «за кадром» залишається найважливіша специфічна риса традиційного африканського господарства – його максимально висока продуктивність у розрахунку на одиницю вкладеного праці !

Після цього резонно поставити запитання: чому африканці так мало працюють? Більшість вчених пояснювали слабке поширення трудомістких технологій в аграрному секторі Африки консерватизмом місцевих селян, архаїчними соціальними структурами африканського суспільства.
Природні умови Африки, для яких характерні високі температури і вологість, веде до швидкого псування продуктів, що обмежує можливості їх зберігання. Африканці давно вже зрозуміли, що в цих умовах просто нерозумно заготовлювати про запас будь-які продукти (або сировина для їх подальшого виготовлення). Тому «єдино надійною формою їх заощадження і накопичення стає охорона і множення їх природних джерел (тобто природного середовища)». За багато сотень і навіть тисячі років африканські селяни відпрацювали свої методи в рослинництві, підібрали відповідні до місцевих умов сорти рослин, розробили свою систему утримання худоби. В Африці традиційно вирощують культури з різними термінами їх прибирання, посівна триває майже цілий рік. Основна ідея подібної агросистеми полягає в тому, щоб збирати урожай частинами, але кілька разів на рік. Саме цим можна пояснити, що головними продовольчими культурами, вирощуваними в Африці, стали просо, сорго та інші, які за європейськими мірками відносяться до неефективних (вони маловрожайні).

Тропіки і екваторіальний пояс являють собою дуже тендітну екосистему, порушення в якій через господарську діяльність людини надзвичайно болючі. Родючість грунтів швидко вичерпується, потрібно переходити на іншу ділянку, даючи «стомленому» кілька років відпочити. Тепер усім відомо про шкоду підсічно- вогневого землеробства в Африці, але забувають про те, що катастрофічні масштаби подібного землекористування характерні для територій, на яких впроваджується «європейський інтенсив». Африканці завжди знали, до яких меж можна розчищати і спалювати ліс, на скільки років потрібно залишити незораним ту чи іншу ділянку. Стосовно до Африці говорять навіть про т. н. лісовому землеробстві, при якому отримання самого врожаю є лише одним з багатьох його елементів і часто навіть далеко не найголовнішим.

Єдність людини і природи в Африці вплинуло і безпосередньо на людину. Виділяють і специфічні риси африканського характеру. На думку вчених, саме цим пояснюється африканська товариськість і доброзичливість, дивовижна природна ритмічність, але разом з тим і імпульсивність. Цим же пояснюють і відсталість, апатію, слабо виражене бажання що-небудь змінити. Згадайте, що індіанці в Америці, в основній своїй масі, готові були піти краще на смерть, ніж жити і працювати в умовах неволі. Тільки африканці змогли вижити в цих нелюдських умовах!

Африканська культура і цивілізація дуже несхожі на західну (європейську) з її яскраво вираженим індивідуальним початком. Разом з тим вона близька в цьому плані індійської та китайської культур, в яких знайшли відображення принципи «колективізму». «Спільність людей – одна із стрижневих цінностей в Африці». При цьому колективізм в Африці розуміється дуже широко – не тільки як спільність людей. Людині відводиться рівне місце в складній африканської громаді, разом з «вищою силою», що стоїть високо над усіма різними духами (в т. ч. духами- людьми, давно померлими), тваринним і рослинним світом, а також неживої природою.

Абсолютно не схожа на європейську і африканська сім’я, яка включає в себе не тільки нині живих, а й померлих і навіть ще не народжених. Згідно африканським поглядам людина як особистість може існувати тільки в «нерозривному зв’язку з померлими і ще не народженими. Це єдина нитка життя – так вважають в Африці. Померлих ховають зовсім близько від будинку, або навіть всередині нього. «Живі буквально ходять по могилах рідних, визнаючи їх триваюче присутність у світі і шануючи їх жертвопринесеннями, їжею і питвом, поминанням їх імен, заклинаннями і ритуалами, даними в честь померлих іменами дітей». Тому говорять, що в африканській сім’ї завжди присутні «живі небіжчики». Живі, однак, повинні дбати не тільки про померлих, а й про тих, хто має народитися, «вивільнити їх з небуття, дати їм форму, тіло, допустити до участі в житті суспільства».

ПОДІЛИТИСЯ: