Особливості американської нації

Відомо, що поняття «нація» має на увазі історичну спільність людей, що складається в процесі формування спільності їх території, економічних зв’язків, літературної мови, а також характеру та етнічних особливостей культури. Все це відноситься і до американської нації, проте з деякими застереженнями, які пояснюються особливими рисами її формування в умовах постійного імміграційного припливу. Ось чому на питання «Що означає бути американцем?» Односкладово відповісти навряд чи вдасться.
Для «батьків-засновників» США і творців конституції країни це поняття визначалося насамперед приналежністю до «англосаксонської раси». Саме в національному однаковості вони бачили заставу єдності країни, її державно-територіальної цілісності. Ще перший президент США Джордж Вашингтон писав про «істинно американському характері» як невід’ємну рису нації.
Подібний погляд на проблему панував протягом усього XIX ст., Коли під американським народом увазі «білих» американців – вихідців з Британських островів і з деяких інших районів Європи. При цьому передбачалося, що європейські іммігранти неанглосаксонского походження, які прибувають в США, повинні відмовитися від рідної мови, звичаїв і традицій і перейняти систему цінностей англосаксонського більшості. Такий підхід стали іменувати концепцією «плавильного тигля» (або «плавильного котла»). Він цілком відповідав національному девізу країни «Єдність у різноманітті». У США відбувалися складні етнічні процеси консолідації, асиміляції та міжетнічної інтеграції.

Однак у міру збільшення припливу неанглосаксонскіх, а потім і зовсім «небілих» іммігрантів становище стало змінюватися. Характерно, що під час перепису 1990 на запитання «Яке ваше етнічне походження?» Тільки 5% опитаних відповіли, що вони просто «американці». Інші ж віднесли себе до різних етнічних груп, загальне число яких при цьому переписі досягло 215! Отже, сучасні Сполучені Штати, незважаючи на їх певну національну єдність, правомірно віднести до числа найбільш етнічно диференційованих країн світу.
При характеристиці складу сучасної американської нації в ній прийнято виділяти три основних компоненти: 1) американців США; 2) аборигенні групи; 3) імміграційні та перехідні групи.

Американці США складають переважну більшість всіх жителів країни. Однак ця група внутрішньо аж ніяк не однорідна і включає в себе принаймні чотири підгрупи.

Головну з них утворюють «білі» американці європейсько-канадського походження. Вперше питання про етнічне походження жителів США був включений в програму перепису 1980 р., і тоді на цю групу довелося 83% всіх громадян країни. При до перепису 1990 р. її частка зменшилася до приблизно 76,5%, а розподіл «білих» американців по окремих етнічних груп виявилося наступним (табл. 54). За переписом 2000 р., частка цієї групи склала 75,1%.

Аналізуючи розміщення окремих етнічних груп по території США, С. І. Брук зазначає, що громадян німецького походження найбільше в штатах Північно-Західного Центру – Міннесоті, Айові, Південній Дакоті, Небрасці, а також у Нью-Джерсі. Основна частина італійців зосереджена в середньоатлантичних штатах – Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсільванії, а також в Род-Айленді і Коннектікуті. Французи компактними групами живуть в Луїзіані і Техасі, шведи – в Іллінойсі, Міннесоті, Огайо, Вісконсині, голландці – в Мічигані, поляки – в Іллінойсі, Вісконсіні, Мічігані.

До цього можна додати, що в розміщенні дореволюційної, післяреволюційної і повоєнної імміграції з Росії та СРСР російськомовна діаспора виявилася найбільш широко представленої в середньоатлантичних, південноатлантичний, Тихоокеанських штатах і на Середньому Заході. Для прикладу можна назвати штати Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Флорида, Техас, Каліфорнія, Іллінойс. Важливо відзначити і те, що ця імміграція має чітко виражену крупногородского спрямованість. Більшість російськомовних іммігрантів традиційно осідало в Нью-Йорку, Бостоні, Філадельфії, Чикаго, Детройті, Сент-Луїсі, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Сіетлі.
Географічна картина світу Посібник для вузів Кн. II: Регіональна характеристика світу
Рис. 174. Розміщення іспаномовного населення США (1980-ті рр.).

Другу підгрупу американців США утворюють афроамериканці; в результаті змішаних шлюбів більшість з них представлено мулатами. Завдяки більш високим показникам народжуваності та природного приросту серед афроамериканців їх частка в населенні США весь час зростає. За переписом 1990 р., їх чисельність досягла 23,8 млн осіб, що відповідало 9,6% всього населення. У 2000 р. афроамериканців налічувалося вже 33,6 млн (12,2% населення США), а в 2005 р. – 36400000 (12,3%).

До скасування рабства більшість негрів жило в «чорному поясі» Півдня. Потім багато хто з них переселилися в міста Півночі, а пізніше і Заходу. У 1990 р. на Півдні жило 53% негрів, на Середньому Заході – 19, на Північно-Сході – 19 і на Заході – 9%. У 16 штатах чисельність негрів перевищувала 1 млн. Це насамперед Міссісіпі, Алабама, Джорджія, Техас на Півдні, Іллінойс на Середньому Заході, Нью-Йорк на північному Сході і Каліфорнія на Заході. Характерно, що 84% негрів тепер живе в містах. До числа таких «афроамериканських» міст відносять Вашингтон, Детройт, Балтимор, Філадельфію, та й Нью-Йорк.

Третю підгрупу утворюють американці латиноамериканського (іспаномовного) походження, частка яких у населенні США зростає особливо швидко. У 1980 р. осіб латиноамериканського походження налічувалося 14,6 млн (6,4%), в 1990 р. – 22,4 млн (9%), в 1996 р. – 28400000 (10,8%) і в 2000 32,8 млн (11,9%). До початку 2003 р. вихідців з Латинської Америки стало вже 37 млн ??(13%), і за чисельністю вони випередили афроамериканців. Майже 2/3 з них складають мексиканці, частка яких особливо велика в населенні штатів Техас (28%), Каліфорнія (31%), Арізона, Нью-Мексико, Колорадо, Іллінойс. Пуерторіканців найбільше в штаті Нью-Йорк, а кубинців – у Флориді. Загальне уявлення про розселення іспаномовного населення в США дає малюнок 174.

Четверта підгрупа – це американці азіатсько-тихоокеанського походження. Їх чисельність збільшилася з 3,5 млн осіб (1,5% населення США) в 1980 р. до 7 млн ??(2,8%) в 1990 р. і 11,6 млн (3,8%) в 2000 р. Такий зростання пояснюється в першу чергу поточної імміграцією 1990-х рр.. Більшість вихідців з Японії, Китаю, Філіппін влаштувалося в Каліфорнії і на Гавайських о-вах. Чимало вихідців з Азіатсько-Тихоокеанського регіону також в штатах Нью-Йорк, Іллінойс, Техас, Вашингтон і деяких інших.

До аборигенних груп відносяться індіанці, ескімоси, алеути і гавайці. Вважається, що до початку європейської колонізації на території нинішніх США проживали близько 400 індіанських племен загальною чисельністю 1-2 млн чоловік. До кінця XIX в. через фізичного знищення і важких умов життя індіанців залишилося всього 200 тис. Але в XX в. аборигенне населення знову стало зростати, досягнувши до 2000 р. майже 2, Змлн чоловік (0,9%).

Що ж до іммігрантів і перехідних груп, тобто тих, хто ще не натуралізувався в цій країні і не отримав права громадянства, то в неї входять порівняно недавні іммігранти, що народилися за межами США. Всього в країні в 2005 р. проживало 38 млн іммігрантів.
Особливу проблему для США становлять етнорасових відносини. Протягом майже чотирьох століть однією з найбільш гострих в американському суспільстві була проблема взаємовідносин «білих» американців і афро-американців, основу якої формувала расова дискримінація останніх, а згодом і «кольорових» жителів країни. Тільки в 1980-х рр.. почався реальний зсув на краще, а в 1990-х рр.. адміністрації президента Клінтона за допомогою ряду дієвих заходів вдалося ще більше згладити етнорасових протиріччя. Однак, незважаючи на це, розрив у рівнях життя «білих» і «небілих» громадян США залишається ще дуже великим. Наприклад, наприкінці 1990-х рр.. за межею бідності перебувала 1/10 «білих» і 1/4 афроамериканців і латиноамериканців. Рівень освіти серед «небілих» громадян залишається ще помітно нижчими, а частка безробітних – більш високою.

До цього можна додати і те, що приблизно половина індіанців живе в містах, половина – в резерваціях. Загальне число індіанських резервацій в США наближається до 300. Найбільші з них знаходяться в штатах Арізона, Нью-Мексико, Південна Дакота, Юта, Вайомінг і Вашингтон, тобто переважно в Гірських штатах. Резервація Навахо в штаті Арізона має площу 64 тис. км7, що відповідає розмірам досить великої європейської країни.

Рівень життя в цих резерваціях дуже низький, дитяча смертність у п’ять разів вище середньої по країні. В кінці 2007 р. індіанці племені лакота зробили безпрецедентний демарш – оголосили ні багато ні мало про розірвання всіх договорів з США і про утворення на території штатів Північна Америка і Південна Дакота, Небраска, Монтана, Вайомінг і Колорадо незалежної «Республіки Лакота». Вони також закликали індіанців інших штатів приєднатися до їх «державі».

В американській літературі давно вже багато уваги приділяється питанню про співвідношення «білого» населення країни з «чорним» і «кольоровим». У 1960 р. таке співвідношення виглядало як 9: 1, в 1990 р. – як 8: 1, а до початку XXI в. ще більш змінилося на користь «чорних» і «кольорових». Це пояснюється як більш високим природним приростом у «небілого» населення, так і значної імміграцією його з Латинської Америки та Азії. Вже на початку 1990-х рр.. частка «білого» населення на Півночі знизилася до 83%, на Півдні – до 72%, а на Заході – до 67%. Одне з важливих наслідків збільшення чисельності і частки американців латиноамериканського і азіатського походження полягає в тому, що, наприклад, в 1990 р. вже 14% населення США не говорили англійською мовою, яка є державною. У штаті Нью-Йорк їм не володіла майже 1/4, а в штаті Каліфорнія – майже 1/3 всіх жителів.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Символи Китаю