Основні методи і принципи країнознавства

Метод (грецьк. Methodos – шлях до чого-небудь) – спосіб досягнення мети (прийом, спосіб дії), тобто спосіб вивчення предмета науки. У географії специфічним методом вважається хорологическая (просторовий), тоді як в істориків провідний метод – хронологічний (часовий). Країнознавство використовує об’єднання цих методів, так як хорологіческіе умови обов’язкові, але недостатні для дослідження країни.
Хорологическая метод пізнання отримує розвиток в принципі регіоналізму, який означає, що в рамках певних меж земного простору проявляється специфічне єдність взаємодії природи, людини і результатів його діяльності. По суті, регіон, країна, район, які ми виділяємо, – це не хаотичне скупчення географічних об’єктів, а певне територіальне утворення взаємопов’язаних компонентів і процесів, що виділяється на основі заданих цільових установок, що володіє відносною цілісністю, але не закритістю. Як зазначав Я.Г. Машбиц, регіоналізм відображає об’єктивні природні, господарські, соціальні та етнокультурні відмінності між окремими районами країни.
Хорологическая метод (принцип) страноведческого дослідження полягає в просторовому всебічному вивченні об’єктів, розташованих на конкретній території. Одна з найважливіших особливостей комплексного підходу до вивчення предмета країнознавства полягає в тому, що для його пізнання необхідно охопити, досліджувати самі різні якісні та кількісні його сторони, всі зв’язки процесів і явищ у виділеному географічному просторі.
Хронологічний, або історичний, метод пізнання надзвичайно важливий в країнознавства, так як тільки історична основа становлення і розвитку тієї чи іншої території дозволяє досліднику зрозуміти, коли в регіоні з’явилися певні природні умови і ті чи інші народи з їх укладом життя і особливостями природокористування і яким чином тут склалася та чи інша соціокультурна спільність. Тісне переплетення географічного та історичного принципів пізнання є особливістю країнознавства. Відомий французький географ XIX в. Е. Реклю писав, що “історія – є географія в часі, а географія – це історія у просторі”.
Крім комплексного (всебічного) аналізу території в країнознавства застосовується генетичний метод-аналіз, що розкриває особливості походження та формування явищ і процесів. У науці це основний метод пояснення і прогнозування явищ і процесів. Фахівцю-страноведи завжди необхідно цікавитися історичною долею території, історією заселення та формування сучасного соціуму країни, історією розвитку господарства. Без виявлення причин та історії розвитку явища не можна знайти пояснення існуючим особливостям країни, а обмежуватися тільки реєстрацією фактів у науці недостатньо.
Порівняльний метод – один з фундаментальних в процесі пізнання дійсності. Він використовується як базовий при класифікації і генералізації процесів і явищ, при їх прогнозуванні. Відомо, що все пізнається в порівнянні, в процесі виявлення відмінностей і подібності, тому порівняльний підхід (або метод порівняння) застосовується в різних науках, що вивчають як просторові, так і тимчасові об’єкти. Географія та історія – найяскравіші приклади таких наук.
У країнознавчих дослідженнях широко застосовуються порівняння в просторовому аспекті: методи ландшафтно-геогра-фических аналогів, територій-аналогів та ін. За образним висловом М.М. Баранського, “географія – це наука про відмінності від місця до місця”. Звідси випливає, що особливість географічного мислення полягає в тому, що географ-страновед повинен звикнути звертати увагу на відмінності від місця до місця не тільки за природними умовами, а й по історичних доль.
Географічне мислення завжди враховує зв’язок соціально-економічних об’єктів з географічної (природного) середовищем, взаємний вплив природи і суспільства. Тому одним з основоположних принципів сучасного країнознавства є екологічний принцип. В даний час необхідно вирішувати не тільки питання раціонального використання природних ресурсів, а й проблеми оптимізації та оздоровлення середовища проживання сучасної людини, екологізації світогляду людей.
Екологічний принцип (метод) передбачає всебічне врахування впливу природного середовища на здоров’я та життєдіяльність людини і вплив діяльності людського суспільства на природне середовище. В даний час екологічний світогляд та екологічний тип мислення завойовують все більш міцні позиції в світі. Можна відзначити зростаючу потребу світової спільноти в результатах досліджень геоекологічних проблем, пов’язаних з розвитком промисловості і сільського господарства в різних регіонах світу, у вивченні особливостей розселення і міграції людей у ??зв’язку з проблемами забруднення навколишнього середовища і погіршенням екологічного стану різних територій.
Екологічний принцип в країнознавства можна наочно проілюструвати на прикладі вивчення гірських країн, в яких чітко проявляється закономірність між висотною поясністю ландшафтів і змінами умов проживання людей. При цьому важливо вміти виявити і пояснити взаємозв’язок природного середовища з особливостями господарства, розселення, способу життя. Наприклад, в Альпах Європи в помірних широтах найбільшою мірою заселені передгір’я на висоті до 1500 м над рівнем моря, де найбільш родючі землі, більш пологі схили, зручні для сільського господарства, достатньо тепла і вологи для обробітку теплолюбних культур, винограду. На висоті більше 2000 м населення осередкове, розріджений, незважаючи на високий ступінь розвитку транспортної та сельбищної інфраструктур, у сільському господарстві переважає скотарство, розвинені окремі центри туризму і відпочинку, спортивні споруди – канатні дороги, підйомники, гірськолижні пансіонати та ін.
В Андах Південної Америки в тропічних широтах найбільш щільно заселений висотний пояс від 2000 до 4000 м над рівнем моря, оскільки тут найбільш сприятливе поєднання кількості опадів, сонячного тепла, родючості грунтів і рельєфу для землеробства, що забезпечує життя населення. Вище починають відчуватися нестача кисню і велика амплітуда добової температури повітря, тобто умови проживання стають екстремальними, тому там розташовуються лише окремі хатини пастухів і тимчасові рудники.
Щоб зрозуміти і пояснити ці особливості, необхідно звернути увагу на природні риси, побачити зв’язок характеру сільського розселення з кліматом і ґрунтами, врахувати історичні аспекти міграцій населення, особливості культури та економічного розвитку місцевих народів, тобто застосувати багатофакторний метод аналізу.
Світоглядною основою географічної науки взагалі і країнознавства зокрема служить принцип коеволюції геосистем (або їх спільного і різноспрямованого розвитку). В ідеалі в результаті коеволюції досягається рівновага в навколишньому середовищі і формування об’єктивно існуючих природних територіальних комплексів (ПТК) – фізико-географічних країн, природних зон, ландшафтів та ін. Антропогенна діяльність може в різній мірі порушувати природну рівновагу і створювати нові, відмінні від природних культурні ландшафти (сільські місцевості, хутори, ріллі і ін.) і техногенні територіальні комплекси (ТТК) – палацово-паркові ансамблі, міста, аеродроми, селища, греблі гідроелектричних станцій та ін., які створюються в природному оточенні зусиллями людини.
Таким чином, загальна географія та комплексне країнознавство зливаються в синтезі географічних аспектів досліджуваної території. Тому можна стверджувати, що країнознавство відіграє важливу об’єднуючу і синтезує роль в системі географічних наук, з’єднуючи природну, гуманітарну та економічну географію.
Пізнання в країнознавства відбувається при використанні самих різних методів і підходів: на основі просторово-часового та порівняльно-географічного методів, екологічного та системного підходів і регіонального багатофакторного аналізу, що дозволяють знайти зв’язки між досліджуваними об’єктами, виявити закономірності їх розвитку або причини їх деградації та зникнення. Значення країнознавчих досліджень зростає в міру розвитку міжнародної інтеграції економік різних країн, міжнародного туризму і збільшення залежності країн і народів світу від стану природного середовища і ресурсів.

...
ПОДІЛИТИСЯ: