Німецька модель ринкової економіки

Модель соціального ринкового господарства — це компроміс між економічним зростанням і рівномірним розподілом багатства. Етичні принципи цієї моделі засновані на протестантизмі, соціальні — на католицизмі. Тому підприємницька діяльність держави, з одного боку, покликана забезпечити більш або менш рівномірний розподіл соціальних благ усім членам суспільства. З іншого боку, одну з ключових позицій в економіці займає так званий рейнський капітал, тобто банківський капітал. Його позиції в цій країні набагато сильніше, ніж в економіці інших провідних країн світу.

Німеччина досягла відчутних успіхів у соціальному захисті населення. Наймані працівники, особливо похилого віку, які мають хронічні захворювання або постраждалі від нещасного випадку, а також безробітні отримують серйозну підтримку, в тому числі фінансову. Соціальна система Німеччини поширюється і за межі найманої праці — освіта дітей, соціальні виплати малозабезпеченим, інвалідам і т. д. — на все це витрачається більше 30 % національного ВВП.

Отже, основною рисою німецької моделі ринкової економіки залишається її соціальна спрямованість, яка виступає свого роду гарантом (причому забезпеченим функціями держави) між економічним зростанням і рівномірним розподілом багатства в країні. В центрі уваги суспільства варто підприємницька діяльність, завдяки якій в значній мірі відбувається розподіл матеріальних благ в суспільстві за кількістю і якістю витраченого праці.

Високий рівень соціальних гарантій привів до того, що 40 % чистого прибутку німецьких компаній йде на оплату праці, на відрахування в соціальні фонди і т. д. Вартість робочої сили в Німеччині — одна з найвищих у світі (25 євро на годину). Досить великий та рівень виплат по соціальним гарантіям (допомоги по безробіттю, інвалідності тощо). Зрозуміло, що для підтримки системи соціальних гарантій Німеччина використовує потужний фіскальний прес на компанії та населення.

Якщо в США на податки йде приблизно 32 % нерозподіленого прибутку, в Англії — 45 %, то в Німеччині — 65 %. Тому німецькі фірми з податкових міркувань намагаються (по можливості) розгортати свою виробничу базу за кордоном, особливо в офшорних зонах, а фізичні особи з високими доходами (відомі магнати фон Флік, Борис Беккер та ін) переїжджають на постійне місце проживання в інші країни з більш низьким податковим пресом.

В силу цих же причин в Німеччину недостатньо активно спрямовуються іноземні інвестиції. Висока вартість робочої сили в країні відіграє тут основну роль, розгортати виробництво невигідно. Тому іноземні ТНК воліють не займатися виробництвом (відлякує висока зарплата, яка стає фактором зниження конкурентної спроможності на світових ринках), де на їхню частку припадає не більше 8% загальної величини капітальних вкладень (для порівняння: у Голландії 35 %, в Англії — 25 % , Франції — 12 % ), а виключно збутом.

Зайва соціальна спрямованість економіки служить серйозним обмежувачем і для інвестування у сферу НДДКР, а отже, шкодить бурхливого розвитку НТП. Цей факт частково став причиною поступового технологічного «сповзання» Німеччини, особливо в таких галузях, як мікроелектроніка, генна інженерія та ін Її частка на відповідних світових ринках, помітно скорочується — з 23 до 16 %.

Високі зарплати і система соціального страхування призвели до того, що основна частина платежів відноситься на собівартість. Це підвищує ціни. В умовах жорсткої конкуренції країна втрачає свої позиції на світових ринках за цінової конкуренції. Надмірні соціальні реформи і гарантії гальмують економічне зростання країни. Прийнятий Закон про сприяння праці: скорочені інвестиції в кваліфікацію, перепідготовку кадрів, допомоги по безробіттю та ін.

Тим не менш саме соціальна спрямованість економічної політики виступає свого роду гарантом між економічним зростанням і рівномірним розподілом багатства в країні. Етичні норми і принципи німецької моделі базуються на протестантської релігії. Тому 76 перевага віддається активної підприємницької діяльності, яка і забезпечує розподіл матеріальних благ за кількістю і якістю праці.

У 2006 р. до влади прийшли консерватори на чолі з Ангелою Меркель, яка в якості концептуальних напрямків сталого економічного розвитку передбачає повернення до економічної політики неолібералізму і ставить своєю головною метою оздоровлення і впорядкування системи державних фінансів.

В області податків відбувається наполегливий пошук можливості раціонального збалансування існуючих диспропорцій, а в області заробітної плати — зміни співвідношень розмірів з середньостроковій динамікою продуктивності праці.

Пенсійна система передбачає поступовий перехід на накопичувальну систему з обов’язковим пенсійним страхуванням. Розміри найбільш високих пенсій знижуються, а пенсії осіб з низькими доходами отримують додаткові надбавки.

В країні повним ходом йдуть реформи системи освіти. Їх головна мета — не допустити, щоб шанси молодих людей на якісну освіту залежали від доходів їх батьків. Уряд Німеччини має намір протягом декількох найближчих років подвоїти бюджетні витрати на освіту.

Німецька економіка достатньо сильно інтегрована в систему світового господарства. Роль і значення зовнішньоекономічних зв’язків в цій країні важко переоцінити — кожний третій інженер, технік або підприємець працює на експорт. Щорічний приріст експорту коливається від 7 до 8,5 %. Більша його частина (56 %) припадає на країни ЄС, 10 % — на США, 30 % — на Росію. Сальдо торгового балансу Німеччини стабільно позитивне, в середньому становить щорічно не менше 27-28 млрд дол.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Фавели Бразилії