Народонаселення як предмет країнознавства і туризму

У гуманітарних науках – соціології, психології, демографії, географії населення людина є предметом вивчення. У географічній і країнознавчої літературі широко вживаються такі терміни, як “народ”, “населення” і “народонаселення”. Проте їх трактування неоднозначна. Вчені відзначають, що в географії населення, що отримала широкий розвиток в надрах соціально-економічної географії, термін “населення” тривалий час розглядався насамперед з позиції продуктивних сил суспільства, як трудові ресурси. Інший напрямок у географічному вивченні населення полягало в аналізі міського і сільського розселення.
Гуманізація географії передбачає розгляд людини в центрі всіх процесів – екологічних, соціальних та економічних. Цим цілям служить страноведческий підхід до вивчення народонаселення країн і регіонів.
У комплексному страноведении народонаселення у всьому його багатогранному значенні, що включає расовий, етнічний, соціокультурний склад, може бути окремим предметом вивчення як сукупність характеристик певної спільноти людей, яка мешкає на конкретній території. Не менш важливим аспектом інтересу є народонаселення і для туристів, що відвідують ту чи іншу країну. Насамперед туристи звертають увагу на расові та етнічні особливості населення, які виражаються в одязі, житлах, способі життя населення, фольклорі, ремеслах та інших проявах на певному етнокультурному просторі. Побічно туристи можуть сприймати і чисельність, і щільність населення країни відвідування допомогою спостереження скупченості або розрідженості людських спільнот. Особливо це проявляється при відвідуванні центральних районів Китаю, Гангській низовини в Індії, острова Ява в Індонезії, острова Хонсю в Японії і в деяких інших країнах і районах світу.
На думку Я.Г. Машбіц, аспекти, що характеризують населення, належать до числа ключових в комплексних країнознавчих характеристиках. У них виділяють наступні взаємопов’язані блоки:
– Геодемографічна (чисельність населення, його віковий і статевий склад);
– Просторовий (щільність і розміщення населення, масштаби та напрямки міграційних потоків);
– Якісний (мовний, конфесійний та етносоціальний, що відображає широке розуміння етнографії та культури).
Чисельність населення може бути охарактеризована рядом демографічних показників, важливих для комплексного країнознавства. Вони відображають чисельність населення і тенденції його зміни на певній території (регіону, країни, області та ін.). Демографічні показники вкрай важливі для всієї сукупності параметрів геоекологічного та соціально-економічного розвитку території. У другій половині XX в. спостерігалися зниження смертності та зростання народжуваності, що зумовило “демографічний вибух” в країнах, що розвиваються світу. Тенденція до зростання населення продовжує проявлятися і в XXI ст., Насамперед у найменш розвинених країнах і регіонах Азії, Африки та Латинської Америки, але темпи цього приросту знижуються. І все ж “демографічний прес” на території країн і регіонів, їх природно-ресурсну базу, особливо на біологічні ресурси, як природні, так і вироблені людиною в процесі сільськогосподарської діяльності, продовжує збільшуватися.
Протягом XX в. площа ріллі у світі збільшилася приблизно в 2 рази. В кінці 1970 – початку 1980-х рр. площа під зерновими культурами в світі практично не збільшувалася. На одного жителя Землі припадає приблизно 1/3 га ріллі, що в 3 рази нижче того, що здатне забезпечити населення світу продовольством на основі екстенсивного господарювання. Людство підійшло до рубежу можливого використання сприятливих масивів земельних ресурсів для розширення посівів продовольчих культур. Вже на початку 1990-х рр. приріст виробництва продовольства у світі почав помітно відставати від темпів зростання чисельності населення в цілому і особливо в країнах Азії і Африки.
Чисельність населення в наші дні зростає швидкими темпами – близько 90 млн. Чол. на рік. В античний час загальна чисельність населення Землі становила приблизно 5 млн. Чол. У 1650 р населення світу становило 545 млн. Чол., В 1750 р – 728 млн. Чол., В 1850 р – вже 1170 млн. Чол., А в 1950 р – 2517 млн. Чол.
У 1985 р на Землі проживало 5 млрд. Чол., А в 2005 р – вже 6,3 млрд. Чол.
Складність ситуації посилюється нерівномірністю розподілу числа жителів і щільності населення по країнах та регіонах світу. Приблизно на 7% суші мешкають більше 70% всього населення планети, а 37% суші практично не заселене.
Щільність населення – це співвідношення чисельності населення і розмірів території, на якій вона проживає, вимірюваний числом постійних жителів, що припадають на одиницю площі території країни (зазвичай на 1 км2). Природно, що щільність населення в містах значно перевищує щільність населення в сільській місцевості. У країнах з високим рівнем урбанізації (80 … 90%), таких, як Австралія, Ісландія, Німеччина, основне населення проживає в містах, а щільність населення в сільській місцевості мала і може становити менше 1 чол. на 1 км2.
У світі виділяються регіони і країни з украй високою щільністю населення (до 1000 чол. На 1 км2): Республіка Бангладеш, Східний Китай і острів Тайвань, Гангська низовина і південь Індії, В’єтнам, Південна Корея, південні острови Японії, острів Ява в Індонезії, долини Нілу в Єгипті та Нігеру в Нігерії. До 500 чол. на 1 км2 досягає щільність населення в південній частині Великобританії та на півночі Німеччини.
Висока щільність (50 … 100 чол. На 1 км2) спостерігається в Італії та країнах Центральної Європи, Південно-Східної Азії, в США і Мексиці, на Кубі та у Домініканській республіці, в Ефіопії і ПАР.
Середня щільність населення (10 … 50 чол на 1 км2) спостерігається в європейській частині Росії, в Туреччині, Ірані, країнах Східної Європи, державах Середньої Азії, країнах Західної Африки.
Найнижча щільність населення (менше 1 чол. На 1 км2) в світі в районі пустелі Сахара на півночі Африки, в північних регіонах Канади, у східних і північних районах Росії, в південних районах Монголії, на заході Китаю – в пустельних районах Сіньцзяня і Тибету , в центральних і західних районах Австралії, в області вологих лісів Амазонії. Взагалі незаселені території – це або холодні високогірні, арктичні і антарктичні пустелі, або вкрай посушливі тропічні пустелі.
Вивчення демографічних та міграційних показників у країнах і регіонах світу, проведення порівняльного аналізу і прогнозування є найважливішими напрямками країнознавчих досліджень.
По одному з прогнозів ООН в територіальному розподілі світового населення до 2025 частка Африки з її сильно порушеною природним середовищем збільшиться з 10 до 19% (тобто майже в 2 рази!), А частки Латинської Америки та Азії збільшаться на 1. .. 2%. У той же час питома вага населення більш благополучних в екологічному та економічному відношенні країн Європи та Північної Америки зменшиться в 2 рази. Продовжиться скорочуватися частка населення країн колишнього СРСР – з 6,5 до 4%. Таке територіальне перерозподіл населення світу ще більш загострить геоекологічні та соціально-економічні проблеми, особливо в менш благополучних і нестійких у своєму розвитку регіонах.
Оцінки цього параметра можуть бути вельми суперечливі. У сучасному світі, особливо для країн, що розвиваються, де демографічні проблеми загострені, кожен новий чоловік – це зайвий рот, але з іншого боку – це і додаткова пара робочих рук.
Якість населення включає такі поняття, як середня тривалість життя, стан здоров’я, рівень загальної та професійної освіти, умови життя і житла, середні доходи населення, його купівельна спроможність (у тому числі послуг туризму).
Вікова структура населення впливає на всі сторони життя в тій чи іншій країні. Старіння населення, як і переважання осіб молодого віку, вимагає величезних соціальних витрат, що лягає на плечі працюючого населення. У деяких країнах, що розвиваються до 40% населення становлять особи молодше 15 років (Кенія, Беліз, Ефіопія). Висока частка молодих вікових груп (1 … 5; 5 … 10; 10 … 15 років) в країнах, що розвиваються створює передумови майбутніх високих темпів зростання населення і труднощі його працевлаштування.
Для економічно розвинених країн характерне швидке старіння населення як наслідок низької народжуваності і збільшення тривалості життя за рахунок підвищення рівня добробуту та медичного обслуговування. Скорочується частка молодого і працездатного населення в таких країнах, як Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди, Швеція. Недолік трудових ресурсів поповнюється за рахунок міграції з країн Східної Європи, з Туреччини і країн арабського світу.
У країнах Східної Європи після розпаду СРСР і Югославії також спостерігається різке зниження народжуваності та старіння населення, загострюється проблема нестачі трудових ресурсів, висока частка безробітних. Якщо в 2000 р населення Росії становило 145 500 000. Чол., То до 2005 р воно зменшилося до 142,8 млн. Чол. У 2006 р швидкість скорочення населення зменшилася, але наростання старіння населення і зростання дефіциту трудових ресурсів тривають.
На рубежі XX і XXI ст. різко зріс потік міграцій населення: робочої сили та біженців на етнічному грунті. Триває відтік російського і російськомовного населення з країн СНД, де станом на 1989 проживало понад 25,3 млн. Росіян, в Росію. Безсумнівно, це могло б мати велике значення для поліпшення демографічної ситуації в Росії і для заселення великих просторів сільській місцевості та території Сибіру. Але у Росії поки немає можливостей належним чином прийняти і облаштувати життя мільйонів потенційних переселенців, і цей потік стримується недосконалістю імміграційних законів. За межами Росії і зараз росіяни становлять: на Україну – 22% населення, у Казахстані – близько 38%, у Литві – 34%, Естонії – близько 30%. Крім того, за межами Росії в незалежних нині республіках колишнього СРСР проживають не менше 3 млн. Російськомовних, які не є росіянами за народженням. Все це становить суттєвий резерв для підтримки демографічних показників і поповнення трудових ресурсів.

Посилання на основну публікацію