Народи Європи

Людина почала заселяти Європу по мірі відступу льодовика. Найдавніші поселення приблизно виникали приблизно 22 тисячі років тому на території сучасної Володимирської області і в Англії. У результаті потепління клімату льодовик відступав зі швидкістю приблизно 1 км. на рік, і людина йшла за ним «по п’ятах». 10 тисяч років тому поселення людини вже існували на території сучасної Данії, 9 тис. – Фінляндії, 8 тис. – Швеції та Норвегії. Фахівці вважають, що європейці в той час виглядали як сучасні жителі Північної Європи саами, що мають зовнішні риси європеоїдів і монголоїдів. Ще 8 тис. років тому був один давньоєвропейської мову. Від його коренів в Європі залишився, по всій видимості, тільки один, сформувавшись пізніше мову – баскська. Приблизно 5-7 тис. років тому склалися сучасні індоєвропейські мови. Протягом багатьох тисячоліть відбувалося формування основних етносів у Європі. До V в. н.е. склалися їхні основні особливості і сформувалася їх географія.

Німецькі народи заселяли більшу частину Середньої та Північної Європи, німецькі племена влаштувалися в Англії та підкорили місцевих кельтів. Слов’яни історично концентрувалися на Сході, а романські народи – на півдні. Північно-східний край Європи заселили угро-фінські народи, які прийшли на цю територію ще в III-II ст. до н. е..
Крім названих народів, картину доповнювали так звані «етнічні унікуми». У першу чергу це відноситься до грекам, найдавнішого етносу Європи, розквіт якого припадав на VIII-V ст. до н. е.. Самоназва етносу – елліни (а країна – Еллада) не щеплена в інших народів, а в побут увійшло назва, дана їм в Південній Італії, – греки. На Піренейському півострові компактно живуть баски, що говорять на складному, давньою мовою. Самі себе вони називають «еускалдунак», що означає «говорять по-баскськи». На іншому кінці Європи, на Балканському півострові традиційно жили албанці, нащадки більш давніх мешканців цієї землі. Їх самоназва – «шкіптар», що означає «говорять зрозуміло». Баски і албанці жили в зовсім несхожій «мовному оточенні». Може бути, тому вони так себе і назвали? На заході Європи збереглися осередки проживання кельтського населення, а раніше кельти жили на материковій частині Середньої Європи. Пізніше доля занесла їх на Британські острови.
У V-X ст. Європа переживала епоху Великого переселення народів, що охопила територіально практично всю Європу і північну частину Африки.

До середини XVI в. (Це була епоха Відродження) склалися майже всі великі етнічні спільності, попередники сучасних європейських націй.

З XVI в. і по теперішній час великих змін в етнічному складі населення Європи не відбулося. Мільйони іммігрантів з неєвропейських країн, які прибули в регіон в основному після другої світової війни, не внесли серйозних змін в етнічну картину семисотмільйонну населення Європи. Багатонаціональні імперії – Російська, Османська й Австро-Угорщина розпалися, так і не створивши єдиних націй (та це було і неможливо в тих умовах). Їм на зміну прийшли Югославія, Чехословаччина та СРСР. Проте вони також припинили своє існування. В цілому можна сказати, що на заході Європи етнічні процеси в кінці XX в. протікають відносно спокійно, а на сході вони часто супроводжуються прагненням до створення «етнічно чистих» держав (див. так само статтю “Населення Землі”). Це веде до численних конфліктів і навіть війн (як це відбувається в колишній Югославії). Прикладом спокійного цивілізованого національного «розлучення» на сході стала тільки колишня Чехословаччина.
Велика частина європейських країн – однонаціональні, в яких переважна частина населення припадає на людей однієї національності.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Природні ресурси Європи