Народи Росії

Територія колишнього Радянського Союзу, розташована на стику Європи й Азії, ставилася культурологами до різних «культурним світам» (або навіть до різних цивілізацій). 

У західних частинах колишнього СРСР безсумнівно домінувало європейський вплив.
Естонія і Латвія (раніше перебували під владою німців, а потім – до XVIII століття – шведів) представляли собою свого роду «продовження» протестантської Північної Європи. Литва, західні частини Білорусії і України, довгий час належали Польщі (і певною мірою полонізовані. Переважна релігія в Литві – католицизм, а в Західній Україні і Західній Білорусії – «уніатство», що визнає верховенство папи римського, але при збереженні православних обрядів і богослужіння рідною мовою) продовження «католицького світу». Православна Молдова, історично і культурно пов’язана з Румунією, – продовження православного «балканського світу».

Такий складний регіон як Кавказ, який утворює самостійну цілісність на карті світу, в той же час дуже сильно пов’язаний з Передньої Азією, Близьким і Середнім Сходом: ним володіли римляни, парфяне, візантійці, турки, перси і лише з XIX століття – росіяни.

Інтерес сучасного Ірану до нинішнього незалежного Азербайджану визначається, зокрема, тим, що з 15-16 мільйонів азербайджанців половина живе в Ірані (на початку XIX століття, після останньої російсько-перської війни, державний кордон поділила майже навпіл етнічну територію азербайджанців). А для Туреччини важлива доля грузин-мусульман (в Аджарії), а також дуже близьких до них по мові і культурі азербайджанців (мови турецька і азербайджанська мало відрізняються один від одного). Туреччина традиційно підтримувала кавказьких горців, які чинили опір Росії; саме до Туреччини емігрували сотні тисяч абхазів, шапсугів, черкесів і інших кавказьких народів (а також і сотні тисяч кримських татар).

Кавказ – місце “стику” християнського і мусульманського світу, при чисельній переважання останнього. З усіх народів Кавказу християнами є лише вірмени, грузини й осетини, майже всі інші – мусульмани.

Центральна Азія – місце зустрічі настільки різних культур як парфянська і тюркська, арабська і китайська, іранська і монгольська і багатьох інших. Тут переважає мусульманська релігія (і відносно невеликі православні громади росіян). На цій території завжди взаємодіяли культури осілих хліборобів (їх нащадки – велика частина таджиків і узбеків) і кочівників (туркмени, киргизи, казахи). Тут проживає і трохи китайців (дунгани – це китайці-мусульмани), і белуджів (вихідців з Белуджістана – на стику Ірану, Афганістану та Пакистану). У цьому районі, як і на Кавказі, державні кордони розрізають етнічні території: в північному Афганістані проживає кілька мільйонів таджиків і трохи менше узбеків (що робить дуже ймовірним проникнення афганських міжусобиць на території Таджикистану і Узбекистану), в Ірані – кілька сот тисяч туркменів, в Китаї – сотні тисяч казахів.

Особливо «стикове», «перехідний» положення у сучасного Казахстану, вся північна частина якого заселена росіянами (їх трохи менше половини всього населення республіки, і частина з них з’явилася на цій території раніше, ніж казахи), багато німців (висланих в 1941 році з Європейської частини Росії, з України і з Прибалтики), на півдні – узбеки, дунгани, уйгури (мусульманський тюркський народ, основна частина якого живе на Заході Китаю) та інші. Тому для Казахстану особливо небезпечні будь-які прояви міжнаціональної напруженості; мабуть, в сучасних межах ця країна може існувати лише при «прозорості» цих кордонів і дуже «м’якої» національній політиці.

Крайня Північ Росії (північну частину лісової зони) іноді називають частиною «четвертого світу» (це назва сходить до ще недавно загальноприйнятій поділу усього світу на країни: 1) розвинуті капіталістичні; 2) соціалістичні; 3) розвиваються – «країни третього світу».) – тобто світу малих народів, провідних первісний або близький до нього спосіб життя, пов’язаний в основному з привласнюючим господарством (полювання, рибальство, збиральництво) або з пасовищного оленеводством. Всього в Росії налічується 26 таких народів, загальною чисельністю 180 тисяч осіб.

Якщо порівняти ареали розселення цих народів з картою природних умов життя населення, то виявиться, що вони проживають на територіях з «несприятливими» природними умовами. Це ще раз говорить про умовність будь-яких людських оцінок: карта складалася з точки зору жителя Центральної Росії, для якого, наприклад, життя на Таймирі зовсім не приваблива; але для ненців, корінних жителів цього району, це саме та природа, до якої вони пристосувалися в протягом багатьох століть. В інших умовах, «кращих» з точки зору європейця, вони жити не змогли б, оскільки не змогли б займатися своїм традиційним господарством – пасовищним оленеводством (а якби і вижили в інших умовах, то стали б зовсім іншим народом).

В даний час Крайня Північ для господарства Росії виконує функції «комори природних ресурсів», перш за все, корисних копалин: звідси надходить велика частина нафти і газу, всі алмази, золото, багато інших кольорових металів. Промислове освоєння території руйнує природну основу життя цих народів (виводить з ладу оленячі пасовища, місця рибного лову), тому дуже гострою проблемою є охорона природного середовища в цих районах: інакше малі народи просто зникнуть з лиця землі

ПОДІЛИТИСЯ: