Нафтові і газові родовища в зоні Перської затоки

Загальновідомо, яку величезну роль в економіці країн Перської затоки відіграє нафтове господарство. Досить сказати, що частка нафти в експортних надходженнях:

  • Катару і Бахрейну становить 2/3;
  • Саудівської Аравії, Ірані, ОЕА та Оману – приблизно 4/5;
  • Іраку – 100%.

Завдяки притоку нафтодоларів ці країни за відносно короткий час зуміли реконструювати свою економіку і забезпечити надвисокий рівень ВВП з розрахунку на душу населення (у 2007 р. в ОАЕ і Кувейті 55, а в Катарі – 76 тис. дол!).

Саме багатство нафтою зумовлює і геополітичне становище зони Перської затоки в Азії і світі в цілому. Але це багатство, у свою чергу, безпосередньо пов’язано з наявністю тут родовищ вуглеводнів, які відносяться до категорії гігантських.

Фахівці в галузі нафтової геології, залежно від розмірів початкових запасів ,поділяють нафтові родовища на п’ять груп:

  • дрібні (до 10 млн. т);
  • середні (10-50 млн.);
  • великі (50-500 млн.);
  • гігантські (500-1000 млн.)
  • унікальні (понад 1 млрд. т.).

За деякими оцінками, на початку 1980-х рр.. з 25 тисяч нафтових родовищ закордонного світу до категорії унікальних і гігантських відносилося всього 45 (0,18%), але частка їх у загальних запасах перевищувала 80%.

Найбільшою концентрацією таких родовищ відрізняється регіон Близького і Середнього Сходу; не випадково по запасах нафти він займає позаконкурентне перше місце в світі.

А в межах цього регіону пальма першості належить нафтогазоносному басейну Перської затоки.

Цей басейн займає велику занурену область земної кори, яка обмежується на південному заході виступом докембрійського фундаменту Африкано-Аравійської платформи, а на півночі, північному сході і сході облямований елементами альпійського складчастого поясу – Східним Тавром і Загрос.

На тектонічній карті басейну виділяються дві головні частини:

  • Аравійська плита;
  • Месопотамський крайової прогин.

Кристалічний фундамент залягає тут на глибині від 5 до 8 км, і в цій величезній осадовій товщі утворилися численні підняття і прогини, з якими і пов’язана нафтогазоносність.

Основний рівень нафтогазоносності розташовується на глибині 1500-3000 м.

Нафтове родовище Гавар (Гхавар) вважається найбільшим не тільки на Близькому і Середньому Сході, а й у світі. Воно було відкрите в 1949 році, коли за допомогою геофізичних методів тут вдалося виявити на глибині 1,5-З км поховану пологу антиклінальну складку довжиною 250 км і шириною від 15 до 25 км.

Нафта залягає тут в тріщинуватих вапняках юрського віку. В окремі роки видобуток на цьому родовищі перевищувала 100 млн. т! Всього ж за час експлуатації родовище дало вже кілька мільярдів тонн нафти.

Родовище Ага-Джари (Агаджарі) було відкрито ще в 1937 році, але почало розроблятися в 1948 р.

Воно також являє собою велике підняття протяжністю 50 км і шириною в 6-7 км, складене тріщинуватими вапняками олігоценового віку. Вони залягають на глибині 1,3-3,1 км і служать головними колекторами нафти. За час експлуатації тут видобули вже 1,5 млрд. т. нафти.

Родовище Великий Бурган (Ель-Буркан) було виявлено в 1938 році, але стало розроблятися в 1946 р.

Це також велика антиклинальна складка довжиною 40 км. при ширині 12-15 км. Нафту тут видобувають з пористих пісковиків крейдяного віку. Найбільш продуктивні пласти залягають на глибині 1,1-1,6 км. За час експлуатації видобуто вже 2,5-З млрд. т. нафти.

Родовище Ес-Саффанія, відкрите в 1953 році, генетично пов’язане з антиклинальною складкою, яка має довжину до 60 км. при ширині близько 20 км.

Середні глибини залягання продуктивних відкладень нижньої крейди становлять тут 1,5-2 км. На відміну від інших унікальних родовищ басейну, це розташоване, в основному, в межах шельфу Перської затоки і вважається чи не найбільшим морським родовищем у світі.

За початковими запасами нафти Ес-Саффанія перевершує всі родовища Північного моря.

Родовище Кіркук, яке знаходиться на півночі Іраку, в іракському Курдистані, було відкрито в 1927 році. Це також антиклинальна складка, яка протягується майже на 100 км. при ширині 5 км.

Басейн Перської затоки виділяється у світі не лише за кількістю родовищ-гігантів, але і за якістю нафти (переважно легка і малосірчиста), а також за розмірами дебіту нафтових свердловин.

Завдяки тому, що більшість з них – фонтануючі, середня їх продуктивність в Саудівській Аравії, Ірані, Іраку, Кувейті становить 800 т. на добу, тоді як у середньому для світу цей показник – всього 3 т.

На родовищах Гавар і Великий Бурган середньодобовий дебіт свердловини становить 700-800 т., а в окремих випадках 1500-2000 т. Але «рекордсменом світу» в цьому відношенні є родовище Ага-Джари, де багаті свердловин дають 3000-5000 т., а окремі навіть до 10 тис. тон на добу! Неважко підрахувати, що одна свердловина при добовому дебіті в 1000 тон може дати протягом року 365 тис. тон нафти.

Цими особливостями, в першу чергу, пояснюється і низькі витрати видобутку.

  • Так, середні витрати видобутку нафти в Саудівській Аравії становлять, за різними оцінками, від 4 до 7 доларів за 1 тону;
  • тоді як у США – від 60 до 80 доларів;
  • в Північному морі – від 75 до 100 доларів.

Отже, собівартість нафти в Перській затоці  – найнижча у світі.

По забезпеченості запасами нафти країни Перської затоки також випереджають більшість інших нафтовидобувних країн світу. Так, в Саудівській Аравії ця самозабезпеченість (при сучасному рівні видобутку) досягає 66 років, в Ірані та ОАЕ – майже 100, а в Іраку та Кувейті – більше 100 років.

Більшість видобутої тут нафти направляється на експорт, причому двома шляхами.

  • По-перше, безпосередньо із спеціалізованих нафтових портів у Перській затоці: Рас-Таннура в Саудівській Аравії, Мина-ель-Ахмаді в Кувейті, о. Харк в Ірані та ін.
  • По-друге, з портів Середземного та Червоного морів (Янбу), куди від районів видобутку вона доставляється по системі магістральних нафтопроводів.

Гігантських і унікальних родовищ природного газу в зоні Перської затоки значно менше, але зате вони відносяться до числа найбільших у світі. Найбільшою мірою це відноситься до не так давно відкритого шельфового родовища Норт в Катарі з запасами близько 10 трлн. м3 і лише трохи поступаючомуся йому (8 трлн м3) теж шельфовому родовищу Південний Парс в Ірані.

Друге з них розробляється міжнародним консорціумом, в який входять:

  • французький «Тоталь»;
  • малайзійський «Петронас»;
  • російський «Газпром».

Газ Південного Парса призначений не тільки для внутрішнього споживання в Ірані, але, головним чином, для експорту до:

  • Туреччини;
  • Європи;
  • і, можливо, в Пакистан.

Більшість країн Перської затоки прийняло програми розвитку своєї газової промисловості з розрахунком на експорт газу в зрідженому вигляді. У Катарі вже працюють три заводи зі зрідження природного газу. Ще раніше в число експортерів увійшли ОАЕ (Абу-Дабі).

Посилання на основну публікацію