Нафтові і газові родовища в зоні Перської затоки

Загальновідомо, яку величезну роль в економіці країн Перської затоки грає нафтове господарство. Досить сказати, що частка нафти в експортних надходженнях Катару і Бахрейну становить 2/3, Саудівської Аравії, Ірану, ОЕА та Оману – приблизно 4/5, а Іраку – 100%. Завдяки притоку нафтодоларів ці країни за відносно короткий час зуміли реконструювати свою економіку і забезпечити надвисокий рівень ВВП з розрахунку на душу населення (у 2007 р. в ОАЕ і Кувейті 55, а в Катарі – 76 тис. дол!). Саме багатство нафтою в чому зумовлює і геополітичне становище зони Перської затоки в Азії і світі в цілому. Але це багатство, у свою чергу, безпосередньо пов’язано з наявністю тут родовищ вуглеводнів, що відносяться до категорії гігантських.

Фахівці в галузі нафтової геології залежно від розмірів початкових запасів поділяють нафтові родовища на п’ять груп: дрібні (до 10 млн т), середні (10-50 млн), великі (50-500 млн), гігантські (500-1000 млн) і унікальні (понад 1млрдт). За деякими оцінками, на початку 1980-х рр.. з 25 тис. нафтових родовищ закордонного світу до категорії унікальних і гігантських ставилися всього 45 (0,18%), але частка їх у загальних запасах перевищувала 80%. Найбільшою концентрацією таких родовищ відрізняється регіон Близького і Середнього Сходу; не випадково по запасах нафти він займає позаконкурентних перше місце в світі. А в межах цього регіону пальма першості належить нафтогазоносної басейну Перської затоки (рис. 88).

Цей басейн займає велику занурену область земної кори, яка обмежується на південному заході виступом докембрійського фундаменту Африкано-Аравійської платформи, а на півночі, північному сході і сході облямована елементами альпійського складчастого пояса – Східним Тавром і Загрос. На тектонічної карти басейну виділяються дві головні частини – Аравійська плита і Месопотамський крайової прогин. Кристалічний фундамент залягає тут на глибині від 5 до 8 км, і в цій величезній осадової товщі утворилися численні підняття і прогини, з якими і пов’язана нафтогазоносність. Основний поверх нафтогазоносності розташовується на глибині 1500-3000 м.

Гігантські та унікальні нафтові родовища басейну Перської затоки перераховані в таблиці 34 і показані на малюнку 88. Неважко підрахувати, що найбільше їх в Саудівській Аравії та Ірані, а потім йдуть Ірак, Кувейт, ОАЕ і Катар.
Нафтове родовище Гавар (Гхавар) вважається найбільшим не тільки на Близькому і Середньому Сході, а й у світі. Воно було відкрите в 1949 р., коли за допомогою геофізичних методів тут вдалося виявити на глибині 1,5-Зкм поховану пологу антиклінальну складку довжиною 250 км і шириною від 15 до 25 км. Нафта залягає тут в тріщинуватих вапняках юрського віку. В окремі роки видобуток на цьому родовищі перевищувала 100 млн т! Всього ж за час експлуатації воно дало вже кілька мільярдів тонн нафти.
Родовище Ага-Джари (А г а д ж а р і) було відкрито ще в 1937 р., але початок розроблятися в 1948 р. Воно також являє собою велике підняття протяжністю 50 км і шириною в 6-7 км, складене тріщинуватими вапняками олігоценового віку. Вони залягають на глибині 1,3-3,1 км і служать головними колекторами нафти. За час експлуатації тут видобули вже 1,5 млрд т нафти.

Родовище Великий Бурган (Ель-Буркан) було виявлено в 1938 р., але стало розроблятися в 1946 р. Це також велика антиклинальная складка довжиною 40 км при ширині 12-15 км. Нафта тут видобувають з пористих пісковиків крейдяного віку. Найбільш продуктивні пласти залягають на глибині 1,1-1,6 км. За час експлуатації видобуто вже 2,5-Змлрдт нафти.
Родовище Ес-Саффанія, відкрите в 1953 р., генетично пов’язане з антиклинальной складкою, що має довжину до 60 км при ширині близько 20 км. Середні глибини залягання продуктивних відкладень нижньої крейди становлять тут 1,5-2 км. На відміну від інших унікальних родовищ басейну це розташовано в основному в межах шельфу Перської затоки і вважається чи не найбільшим морським родовищем у світі. За початковим запасам нафти Ес-Саффанія перевершує всі родовища Північного моря.

Родовище Кіркук, що знаходиться на півночі Іраку, в іракському Курдистані, було відкрито в 1927 р. Це також антиклинальная складка, що протягується майже на 100 км при ширині 5 км.
Басейн Перської затоки виділяється у світі не лише за кількістю родовищ-гігантів, але і за якістю нафти (переважно легка і малосірчиста), а також за розмірами дебіту нафтових свердловин.

Завдяки тому, що більшість з них – фонтануючі, середня їх продуктивність в Саудівській Аравії, Ірані, Іраку, Кувейті становить 800 т на добу, тоді як у середньому для світу цей показник – всього 3 т. На родовищах Гавар і Великий Бурган середньодобовий дебіт свердловини становить 700-800 т, а в окремих випадках 1500-2000 т. Але «рекордсменом світу» в цьому відношенні служить родовище Ага-Джари, де багато свердловин дають 3000-5000 т, а окремі навіть до 10 тис. т на добу! Неважко підрахувати, що одна свердловина при добовому дебіте 1000 т може дати протягом року 365 тис. т нафти.

Цими особливостями в першу чергу пояснюються і низькі витрати видобутку. Так, середні витрати видобутку нафти в Саудівській Аравії становлять, за різними оцінками, від 4 до 7 дол за 1 т, тоді як у США – від 60 до 80 дол, а в Північному морі – від 75 до 100 дол Отже, собівартість нафти в цьому басейні – найнижча у світі.

По забезпеченості запасами нафти країни Перської затоки також випереджають більшість інших нафтовидобувних країн світу. Так, в Саудівській Аравії ця самозабезпеченість (при сучасному рівні видобутку) досягає 66 років, в Ірані та ОАЕ – майже 100, а в Іраку та Кувейті – більше 100 років.

Більшість видобутої тут нафти направляється на експорт, причому двома шляхами. По-перше, безпосередньо із спеціалізованих нафтових портів у Перській затоці: Рас-Таннура в Саудівській Аравії, Мина-ель-Ахмаді в Кувейті, о. Харк в Ірані та ін По-друге, з портів Середземного та Червоного морів (Янбу), куди від районів видобутку вона доставляється по системі магістральних нафтопроводів.

Гігантських і унікальних родовищ природного газу в зоні Перської затоки значно менше, але зате вони належать до числа найбільших у світі. Найбільшою мірою це відноситься до не так давно відкритого шельфового родовищу Норт в Катарі з запасами близько 10 трлн м3 і лише трохи поступається йому (8 трлн м3) теж шельфового родовища Південний Парс в Ірані. Друге з них розробляється міжнародним консорціумом, в який входять французький «Тоталь», малайзійський «Петронас» і російський «Газпром». Газ Південного Парса призначений не тільки для внутрішнього споживання в Ірані, але головним чином для експорту до Туреччини, Європи і, можливо, в Пакистан. Більшість країн Перської затоки прийняло програми розвитку своєї газової промисловості з розрахунком на експорт газу в зрідженому вигляді. У Катарі вже працюють три заводи зі зрідження природного газу. Ще раніше в число експортерів увійшли ОАЕ (Абу-Дабі).

ПОДІЛИТИСЯ: