Монте-Карло

Розташований на узбережжі Середземного моря місто князівства Монако, що є одним з найбільш відвідуваних туристами місць у Європі. Своєю популярністю він зобов’язаний знаменитому казино, всесвітньо відомої Опері де Монте-Карло і трасі для авторалі «Формула-1».

Приглушені голоси людей, блискання величезних люстр, зелений оксамит ігрових столів, фантасмагоричний біг рулетки, а за вікнами – море, гори і… «місце самогубців», звідки невдачливі гравці після великого програшу кидалися на скелі; а по той бік стін розкішного казино – звірине ревіння моторів машин фантастичною конструкції, на шаленій швидкості петляючих по химерно зігнутим вуличках. Шикарні будинки, море зелені, красиві люди і ні з чим не порівнянний запах благополуччя. А ще… – непередавана нудьга. Все це – Монте-Карло.

Це місто є «візитною карткою» Монако – невеликого європейського князівства на південному сході Франції. Площа країни складає всього 1,95 кв. км, і це при чисельності населення близько 33 000 чоловік. Монако – одна з найбільш густонаселених країн у світі, хоч і складається всього з чотирьох міст: Монако (столиці), Кондамин (ділового центру і порту), Монте-Карло («нового міста») і Фонтвіля (промислового району).

Монте-Карло, розташований на узбережжі Середземного моря, є, мабуть, найвідомішим з цієї четвірки. Саме сюди, в місто, який зобов’язаний своєю популярністю знаменитому казино, щодня з’їжджається величезна кількість туристів з усього світу.
Цей куточок на Лазурному березі між Францією та Італією був відкритий ще Юлієм Цезарем, який вважав, що виявив ідеальне місце для військового табору. Знаменитий полководець і майбутній правитель Риму писав, що дана місцевість приваблива справді райським кліматом і фантастично красивими пейзажами.

Протягом століть ця земля багаторазово переходила з рук в руки, завдяки чому в місцеву культуру увійшли елементи всього північного Середземномор’я.
Легенда на ім’я Монте-Карло народилася близько 130 років тому біля підніжжя Альп, на березі моря. Тоді князівство Монако являло собою тихе поселення, а місцеві жителі в основному займалися сільським господарством і рибним ловом. Для того, щоб відродити колишню велич вотчини князів Грімальді, пропонувалося створити тут морський курорт, побудувати театр і ресторани, налагодити сполучення із зовнішнім світом. Біда лише в тому, що на всі ці проекти з благоустрою попросту не було грошей… Тоді якийсь француз, банкір і фінансист Франсуа Блан почав переконувати Карла III в тому, що він здатний створити тут місто мрії, який підкорить всю Європу. Заповзятливий Блан обіцяв главі держави, що в казино на березі Середземного моря незабаром почнуть з’їжджатися мільйонери з усього світу, і запропонував монарху 10% від прибутку. А натомість просив всього нічого – згоди на будівництво та клаптик землі біля затоки. Звичайно, відсоток від доходів, обіцяний Бланом, був невеликий, але Карла спокусило інше – «батько» міста-казки зіграв на його самолюбстві, запропонувавши назвати нове місто іменем правителя, щоб нащадки ніколи його не забули. Цей довід пробив стіну сумніви, і Карл, для виду затягнувши обдумування проекту, дав свою згоду. Будівництво велося прискореними темпами, і здавалося, що шикарні готелі, дорогі ресторани, чудові казино самі виростають з скель і прибережного піску, викликані до життя якимсь таємничим джином із східної казки. Незабаром сюди потягнулися авантюристи, шукачі пригод і просто багаті люди з усього світу. Франсуа Блан виявився прав – його дітище швидко стало основним джерелом прибутку для скарбниці князівства і найпопулярнішим місцем для тих, хто сподівався зловити за хвіст птаха удачі і не уявляв своє життя без азартних ігор і ризику. Офіційно власницею казино була акціонерна компанія, що носила конспіративна назва «Суспільство морських купань». Її скарбниця ломилася від доходів, змушуючи власників зайвий раз добрим словом згадати людину, який переконав Карла III побудувати на цьому клаптику берега нове місто, і віддати належне його комерційному чуттю і здоровому авантюризму.

Найзнаменитіший у світі казино «Монте-Карло», що дало ім’я новому місту, було зведено на ділянці скелястої пустки, придбаної у колишнього власника всього по 22 сантима за квадратний метр. Навколо цього грального будинку пізніше виросло місто, прославив князівство і подарував йому процвітання. Перша будівля казино було відкрито в 1862 р., але незабаром його майже повністю знищила пожежа. Уцілів лише ігровий зал, який в ході реставрації був перетворений на вестибюль. Автором проекту другої будівлі був архітектор Шарль Гарньє, що побудував знамениту паризьку Оперу. У 1878 р. на місці згорілого будови виріс чудовий палац у стилі бароко, в якому мирно сусідять казино і оперний театр. Останній знаменитий своїми постановками, а колекція костюмів від кращих художників світу, створена спеціально для артистів трупи, представлена в експозиції, в фойє. Всі зали будівлі прикрашені картинами відомих майстрів. Салон казино, відведений під Оперу, є найкрасивішим у світі, а паризькому побратиму поступається хіба що розмірами.
За весь час існування «Монте-Карло» лише одного разу довелося повернути програну в його стінах суму. Випадок цей анекдотічен, хоча має деякий відтінок трагізму: один морський офіцер примудрився програти в казино всю корабельну скарбницю. Але замість того, щоб, за прикладом багатьох своїх попередників, пустити собі кулю в лоб, бравий вояка вирішив спробувати повернути гроші. Він повернувся на корабель, встав на рейді точно навпроти казино, розгорнув у його бік стовбури всіх корабельних знарядь і відправив керуючому ультиматум: якщо гроші повернуті не будуть, гральний будинок злетить у повітря. Проти настільки вагомого «аргументу» власники «Монте-Карло» не встояли і повернули моряку його програш.

Навпроти будівлі казино розташовані розкішні клумби і галявини, які дивним чином поєднуються з ставками і природною рослинністю – ліліями і заростями очерету. Сади поступово піднімаються вгору по схилу гори. Кажуть, що тут досі збереглося «місце самогубців», звідки кидалися на камені «начисто» програв клієнти. Фасад будівлі, що виходить на море, прикрашають сонячні тераси з виставленими на них бюстами композиторів Берліоза і Массне. Наш співвітчизник з приємним подивом виявить тут скульптурний портрет Дягілєва, який виступав у Монте-Карло зі своїми «Російськими сезонами». Тераса казино є одночасно дахом розкішного Гранд-Готелю, де серед галявин встановлено пам’ятник прабатькам людства – Адама та Єви.
На початку XX століття про це монакському місті вже говорили як про безспірне королівстві гравців, улюбленому місці відпочинку міжнародної еліти. А в 1908 р. принц Альберт I урочисто відкрив тут першу термальний морський курорт. Так було покладено початок розвитку нового виду терапії, що використовує морську воду в лікувальних цілях – таласотерапії. Сьогодні Монте-Карло по праву вважається однією з кращих термо-і грязелікарень світу.

Час йшов, і в кінці 20-х років минулого століття в цьому місті на межі реальності народилася ще одна легенда. Перед князем знову постав заповзятливий відвідувач, який зіграв роль чергового змія-спокусника. Він майже в точності повторював доводи свого попередника з приводу вигоди нового чудового проекту і слави, яку він принесе князівству і його главі. Йшлося цього разу про гоночній трасі, яку Антоні Ноге пропонував прокласти прямо по вулицях міста. Князь з цікавістю спостерігав, як під рукою гостя народжувався креслення: «Старт в порту, невелика пряма і крутий поворот, потім вигин до монастиря Сен-Девото, підйом до казино і кілька віражів у готелю»Де Парі», спуск до»Мірабо», петля біля станції, потім траса проходить під залізничним мостом, і ми потрапляємо на набережну, а потім знову в порт. Ще один віраж у тютюнової лавки, і гонщики знову на старті», – пояснював автор проекту. Цього разу князь Грімальді довго не думав, ідею порахував хорошою і дав дозвіл на проведення необхідних робіт.

Нова легенда про «гонці навколо казино» стала реальністю 14 квітня 1929, коли Антоні Ноге – президент і засновник Автомобільного клубу Монако – дав старт першому Гран-прі по новій трасі. Автор проекту вважав, що тільки таким чином можна домогтися від федерації AIACR міжнародного визнання Автомобільного клубу князівства, який за традицією продовжував значитися філією аналогічної організації Ніцци. Ця траса «Формули-1» є однією з найстаріших у світі і єдиною, прокладеної прямо по вулицях міста.

З тих пір пройшло вже 75 років, але щороку наприкінці весни над вузькими вуличками Монте-Карло повисає лютий рев моторів металевих чудовиськ, які й машинами-то назвати складно. Їх водії іменуються пілотами – і не дарма. Гонка навколо казино досі збирає на трибунах сотні тисяч глядачів, а біля екранів телевізорів – десятки мільйонів уболівальників. Гран-прі Монако вже давно став найпрестижнішим призом для гонщиків Європи і мрією для кожного пілота боліда.
Тут, в Монте-Карло, в 1931 р. Ноге вперше розставив гонщиків на старті за підсумками попередніх заїздів, які пізніше стали називати кваліфікаційними, – на вузьких вуличках міста практично неможливо було обігнати повільно їдуть машини.

Першим переможцем цієї траси став 26-річний англієць Вільям Вільямс (Гровер). Коли наприкінці 1930-х років в Європі спалахнула війна, Гран-прі тимчасово припинив своє існування, а недавні учасники заїздів опинилися по різні сторони лінії фронту. У серпні 1943 р. в паризьке відділення гестапо був доставлений 40-річний англієць, якого, після кількох допитів нацисти розстріляли. Заарештованого звали Вільям Гровер. Так закінчилося життя першого тріумфатора всесвітньо відомої гонки.

Але страшна війна майже не торкнулася тихого князівства на Лазурному березі, і до кінця 1940-х років тут згадали про Гран-прі. Мотори автомобілів знову заревли на вулицях Монте-Карло в 1948 р., а в 1950 р. Великий приз Монако став етапом чемпіонату світу. Правда, ненадовго. Через два роки на тренуванні перед заїздом на смерть розбився італійський пілот Луїджі Фаджіолі, і заїзди призупинили. Але треба сказати, що за весь час існування Великого призу страшна доля спіткала тільки двох гонщиків, що зовсім небагато в порівнянні з іншими автодромі світу.
У 1955 р. гонки в Монте-Карло поновилися, і в зв’язку з цим знову перед їх організаторами постало питання безпеки. Цього разу привід був майже курйозним: один з гонщиків, пробивши огорожу, впав з набережної в затоку, а після, виписуючись з лікарні, вельми шкодував… про втопленому в бухті шоломі! Через 10 років в затоці знову викупався пілот Гран-прі – без скільки-небудь серйозних наслідків.

У 1966 р. в Монако Джон Франкенхеймера знімав знаменитий фільм «Гран-прі». Епізод із зіткненням машин на набережній і падіння автомобіля в море, природно, знімався в Монте-Карло. Ця стрічка, на думку багатьох, справила зловісне вплив на долі гонщиків, які брали участь у зйомках: усіх їх чекали серйозні аварії, а більше половини пілотів незабаром загинули на різних гоночних трасах світу. Цей епізод і зараз називають найстрашнішою трагедією князівства. Правда, по щастю, останньою. З кінця 1960-х років жоден чемпіонат світу вже не обходився без гонки в Монако. Перемогти на вузьких звивистих вуличках Монте-Карло вважалося особливою честю: успіх тут практично повністю залежав від майстерності пілота, а не від досконалості конструкції автомобіля. Мабуть, саме тому майже нікому не вдавалося виграти на цій трасі більше трьох разів. Винятком з правила став дворазовий чемпіон світу Грем Хілл, в 1969 р. встановив рекорд, що протримався понад чверть століття, – п’ять перемог в князівстві.

«Хрещений батько» гонки навколо казино пішов з життя в 1978 р., а 27 травня 1979 князь Реньє з дружиною віддали останню шану людини, подарував Монте-Карло це чудове видовище. Монарша чета відкрила меморіальну дошку і привласнила останньому повороту траси ім’я її творця.
Князь є спадковим монархом з роду Грімальді – найстарішої династії Європи, якій налічується вже більше 700 років. Що ж до його супутниці життя Грейс, то її часто називали втіленням американської мрії. Ця дівчина скоїла запаморочливу кар’єру, перетворившись спочатку в голлівудську зірку, а пізніше – в дружину князя Монако. Але самої княгині, на жаль, вже давно немає. Вона розбилася в автокатастрофі, не впоравшись з керуванням автомобіля на крутому серпантині дороги…
Звичайно, за стільки десятиліть сама траса змінилася: на набережній, де колись давали старт гонці, виріс величезний плавальний басейн, на місці одного 180-градусного повороту виникла ціла зв’язка врожай, старт тепер дається з бульвару Альберта I, а вигин Сен-Девото поміняв градусність – тут з’явилася знаменита «трикутна клумба». Правда, наступний ділянку траси до готелю «Мірабо» практично не змінився, але на місці колишньої залізничної станції зараз височіє готель «Леве», чиїм ім’ям тепер найчастіше і називають цю «шпильку». Замість невеликої арки на набережній був побудований довгий тунель, а поворот у колишньої тютюнової крамниці став значно крутіше. Тепер Великий приз стали називати «гонкою тисячі врожай».

Посилання на основну публікацію