Моделі розвитку японської економіки

Сучасна Японія – один із загальновизнаних лідерів світової економіки. Дійсно, за такими важливими показниками, як ВВП (і загалом, і в душовому обчисленні), технологічний рівень виробництва, продуктивність праці, золотовалютні резерви, та й по багатьох інших вона випереджає майже всі країни світу. Так, з випуску наукоємної продукції вона поступається тільки США, а за видатками на НДДКР (3-3,8%) випереджає їх. Як вже зазначалося, вона утворює один з десяти найважливіших центрів світового господарства.

Деякі автори пишуть про те, що в плані економічного розвитку Японія – досить консервативна країна, яка за останні півтора століття тільки двічі зазнала радикальну економічну перебудову. Перший раз – після революції Мейдзі, яка дозволила їй перейти від старої феодальної соціально-економічної системи до капіталістичної економіці і воістину стати Країною сонця, що сходить. І другий раз – після Другої світової війни, коли в країні, яка зазнала в цій війні поразку і втратила не тільки 2/5 промислового потенціалу, але і всі свої колонії, під керівництвом окупаційних американських властей був здійснений цілий комплекс економічних реформ. У першу чергу вони включали в себе демонополізацію, конверсію військової промисловості, грошову, податкову, земельну реформу. Фахівці вважають, що ці перетворення були ще більш глибокими і масштабними, ніж повоєнні реформи в Західній Німеччині, також проведені за допомогою США. Ці реформи заклали основу всієї подальшої еволюції країни.
Але проте економічний розвиток Японії в різні періоди другої половини XX в. було неоднаковим. У ньому зазвичай виділяють чотири послідовних етапи, кожному з яких в якійсь мірі відповідала своя економічна модель.

Перший етап охопив в основному 1960-і рр.., Коли післявоєнне відновлення економіки було вже завершено і почалося її бурхливий розвиток. Темпи економічного зростання на цьому етапі були дуже високими (середньорічний приріст ВВП становив 11-13%). Саме вони в першу чергу і уособлювали собою настання японського «економічного дива». Забезпечили його в основному галузі обробної промисловості «нижніх поверхів» – чорна та кольорова металургія, нафтопереробка і нафтохімія, а також деякі галузі машинобудування, наприклад суднобудівна. Всі вони відрізнялися дуже високим рівнем виробничої та територіальної концентрації, орієнтувалися на імпортну сировину і паливо (нафта, залізну руду, боксити та ін), були енерго-і матеріаломісткими, а також трудомісткими – благо природний приріст населення залишався ще високим і недолік трудових ресурсів не відчувалося. Як іноді пишуть, в цей період Японія фактично перетворилася на країну-фабрику з переробки імпортної сировини з розрахунком на подальший експорт отриманої готової продукції.

Можна відзначити ще дві обставини, які сприяли швидкому розвитку японської економіки на цьому етапі. По-перше, широке запозичення передового іноземного науково-технічного досвіду, імпортних технологій при одночасному інвестуванні великих коштів в нове обладнання. По-друге, збереження величезної ролі держави в регулюванні економіки країни, свого роду співпраця його з приватним бізнесом, який був представлений як найбільшими фінансово-промисловими корпораціями («Міцубісі», «Тойота», «Мацусіта», «Хитати», «Ніссан» , «Сумітомо» тощо), так і численними середніми і дрібними фірмами.

Не можна, однак, не помічати й того, що фактично це була модель екстенсивної економіки, яка забезпечила швидкий і відчутний ефект, але не могла виявитися довгостроковою. Найсильніший удар по ній завдав «нафтовий шок» 1973-1974 рр.., Що порушив всю налагоджену систему постачання країни паливом. Упав попит і на японський експорт. І це не кажучи вже про те, що орієнтація на «брудні» виробництва призвела до такого негативного впливу на навколишнє середовище, що за ступенем її забруднення Японія вийшла чи не на перше місце серед всіх країн «великої сімки».

Другий етап розвитку японської економіки охопив в основному 1970-і рр.. На цьому етапі почалася її радикальна структурна перебудова. З одного боку, вона знайшла вираження в різкому скороченні виплавки мартенівської сталі, первинного алюмінію, виробництва хімічних добрив і волокон, а також інших «брудних» галузей, що працювали на привізній сировині. З іншого боку, зросла орієнтація на сучасні наукомісткі галузі – різноманітну електроніку, робототехніку, при збереженні великої ролі автомобілебудування та виробництва промислового устаткування. Така структурна перебудова супроводжувалася підвищенням ролі НДДКР, невиробничої сфери, заміною експорту товарів переважним експортом капіталів. Все це означало перехід від екстенсивної до інтенсивної моделі економіки. Одночасно дещо зменшилась адміністративно-фінансове втручання держави в економічні процеси, хоча темпи річного приросту ВВП при цьому знизилися до 3-5%. За його обсягом країна вийшла на друге місце у світі.

В якості третього етапу можна виділити 1980-і рр.., Коли в економічній моделі Японії сталися нові зміни. Ще більш зросла значення невиробничої сфери, особливо її найсучасніших складових, пов’язаних з науковою, фінансової, сервісної діяльністю. Головними важелями модернізації стали електронізація і комплексна автоматизація виробництва. Промисловість в ще більшому ступені почала орієнтуватися на наукомісткі галузі. Їх було вибрано 14: виробництво авіаційної техніки, космічної техніки, оптичних волокон, інтегральних схем, промислових роботів, медичної електроніки, комп’ютерів, інформаційних систем, нової кераміки, ліків, нових металів, програмно-запам’ятовуючих пристроїв, біотехнологія, точне машинобудування. При їх відборі враховувалися внутрішні та міжнародні потреби, слабка забезпеченість країни власними мінеральними ресурсами, інтереси охорони навколишнього середовища. Природно, що галузеві зрушення повинні були знаходити відображення в зрушеннях територіальних. Головне спрямування їх – деконцентрація, ослаблення тяжіння до морського узбережжя, освоєння внутрішніх районів.
Одночасно почався процес перенесення деяких виробництв традиційних галузей обробної промисловості (автомобілебудування, побутової електроніки) за межі країни. Але при цьому середньорічний приріст ВВП залишався порівняно невисоким (3,5%).
Нарешті, четвертий етап – це 1990-ті рр.., Коли розвиток Японії по постіндустріального шляху тривало, але на відміну від попередніх етапів стало вкрай нестійким, а часом і просто кризовим. Середні темпи річного приросту ВВП в 1990-і рр.. склали всього 1,5%, а в 1998 р. (у результаті азіатської фінансової кризи) виявилися навіть негативними. Економічні труднощі проявилися в дефіциті державного бюджету, в зниженні споживчого попиту і прибутків, в деякому збільшенні безробіття, у зростанні числа банкрутств, у скороченні експорту. У літературі, присвяченій аналізу причин такого тривалого і, здавалося б, несподіваного спаду, вказується на кілька факторів. Серед них – криза японської системи управління, заснованої на активному державному втручанні в економіку, обмеження доступу в країну іноземних товарів і капіталів (частка іноземного сектора в економіці Японії – всього 2,5%, тоді як у Німеччині – 45, у Великобританії – 25, в США – 15%) та ін У результаті в 1998-2002 рр.. динаміка зростання ВВП в країні виявилася негативною, а рівень безробіття виріс з 2-3 до 5%. Ось чому Японію стали навіть називати «країною призахідного сонця».

Не дивно, що на початку XXI в. Японії довелося знову приступити до реформування своєї економіки, яку цілком правомірно вважати п’ятим етапом її післявоєнного господарського розвитку. При цьому довелося хоча б частково відмовитися від таких традиційних форм, як поєднання великих компаній з дрібними фірмами-субпідрядниками, як система довічного найму робочої сили, як зайво централізоване управління. Звичайно, при цьому доводилося враховувати й інші внутрішні (подорожчання робочої сили) і зовнішні (посилення конкуренції на світових ринках) чинники. Про те, що Японії все ж вдалося вийти з кризи, говорить той факт, що в 2005 р. приріст ВВП знову склав 2,6%. Сучасна Японія за обсягом ВВП (4,2 трлн дол) займає третє місце в світі після США та Китаю (див. табліцу74 в книзі I), а за душового ВВП (33,8 тис. дол) теж входить до групи країн-лідерів . У структурі її ВВП на сферу послуг припадає 68%, на промисловість – 30 і на сільське господарство – близько 2%. За обсягом промислового виробництва (1,2 трлн дол) вона також поступається тільки США і Китаю. Довгий час Японія вважалася в світовому господарстві «державою № 2», а тепер стала «державою № 3». Але це не применшує її ведуших ролі.

ПОДІЛИТИСЯ: