Моделі розвитку нових індустріальних країн в Латинській Америці

При характеристиці всесвітнього господарства та Азії вже говорилося про розвиваються нових індустріальних країнах. Їх головна особливість – велика частка обробної промисловості у валовій продукції та експорті країни. Азіатські країни спочатку орієнтували розвиток своєї обробній промисловості на зовнішні ринки, надаючи їй яскраво виражену експортну спрямованість.

Латиноамериканські країни спочатку пішли іншим шляхом, поставивши для себе завдання задоволення внутрішніх потреб власним виробництвом. У порівнянні з азіатськими країнами латиноамериканські мали велику чисельність населення, більші масштаби економіки, тобто володіли значним внутрішнім ринком. Подібний тип індустріалізації отримав найменування «імпортозаміщення», тобто заміни імпортних товарів вітчизняними на внутрішньому ринку. Цей шлях характерний для т. н. наздоганяючих країн, що встали на рейки індустріального розвитку, але значно відстають від світових лідерів.

За три десятиліття (починаючи з 60 -х рр..) Найбільші країни за рахунок власного виробництва стали покривати внутрішні потреби у продукції обробної промисловості на 70-90 %. Перу і Уругвай – на 70%, Колумбія, Чилі та Мексика – на 80%, Бразилія і Аргентина – на 9/10. Навіть по машинах і обладнанню ця частка становила більш ніж 2/3. Розвиток обробної промисловості йшло за класичною схемою.

Найбільші масштаби і високий рівень розвитку обробної промисловості були досягнуті в найбільших країнах – Мексиці, Аргентині і особливо в Бразилії. У Бразилії вже на початку 80 -х рр.. був налагоджений випуск навіть складної військової техніки – танків, підводних човнів, літаків, реактивних снарядів і т. д.

Про високі темпи розвитку індустрії можна судити на прикладі металургії. За 80 -і рр.. виплавка сталі майже подвоїлася, досягнувши 45 млн. т. Найбільші виробники стали на початку 90 -х рр.. виплавляли (в млн. т): Бразилія – 23 і Мексика – 8. Швидко зростаюча машинобудування отримало вітчизняний конструкційний матеріал. Значно збільшився експорт сталі. Швидко розвивалося алюмінієве виробництво, а Бразилія вийшла на четверте місце в світі по виплавці цього металу.
Імпортозаміщення не означало, що виникало чисто національне виробництво. Часто імпорт будь-якої продукції замінювався на її виробництво тієї ж зарубіжною компанією, але вже на латиноамериканської землі. В цілому це було вигідно, т. к. з’являлася можливість створення сучасного виробництва, збільшення зайнятості населення (див. так само статтю ” Населення Землі “), підготовки вітчизняних кадрів, та й продукція виявлялася дешевше імпортної. «Надмірна» частину товарів могла експортуватися. Класичний приклад – автомобільна промисловість, яка починалася з автоскладання з імпортних деталей і вузлів. Пізніше було налагоджено виробництво комплектуючих частин на місці, розвинулося міжнародне кооперування. На початку 90 -х рр.. Бразилія щорічно виробляла 1 млн. автомобілів, причому з випуску вантажних машин і автобусів посіла п’яте місце у світі. У Мексиці упор був зроблений на виробництво легкових автомобілів: країна впритул підійшла до першій десятці світу. Обидві країни стали потужними центрами автомобільного виробництва і збуту для американських, європейських і японських компаній. Німецький автомобіль, вироблений в Бразилії, ввезений, наприклад, і в Колумбію, обкладається меншими податками порівняно зі своїм європейським аналогом.

Розвиток обробної промисловості супроводжувалося зростанням традиційного виробництва мінеральної сировини та аграрної продукції. Латиноамериканські країни зберегли своє лідерство по багатьох позиціях.

Безперечні вигоди імпортозамінної політики спочатку закривали її негативні моменти. Головний недолік полягав у створенні для вітчизняних підприємств надзвичайно пільгових, навіть «тепличних» умов, огороджувальних їх від конкуренції. У таких умовах відпадала необхідність вдосконалення виробництва та поліпшення якості продукції. Заважала модернізації та психологія молодий промислової буржуазії, яка прагнула отримати прибуток в основному за рахунок економії на заробітній платі. Науково -технічний рівень був невисоким через відсутність стимулів до його підйому. Отримані доходи часто вивозилися за кордон у пошуках більш високого прибутку замість того, щоб бути використаними для модернізації національної економіки. Результатом стало зростання зовнішньої заборгованості.

У 60 -х – початку 70 -х рр.. імпортозаміщення (разом з іншими факторами) дало можливість Латинській Америці стати одним з найбільш динамічно розвиваються районів світу. З середини 70 -х рр.. починається уповільнення економічного розвитку. У 80 -х рр.. Латинську Америку потряс найглибший соціально- економічна криза – «втрачене десятиліття», відкине назад економіку латиноамериканських країн. У 90 -х рр.. спад змінився підйомом. Покращився економічне становище багатьох країн. Одним із каталізаторів підйому стала нова для Латинської Америки експортоорієнтована модель індустріального розвитку. Поступова інтеграція, розвиток процесів транснаціоналізації, приватизація раніше збиткових державних підприємств (які працювали раніше в «тепличних» умовах) дали свої результати. Експортна орієнтація «підстьобнула» економічний розвиток.

ПОДІЛИТИСЯ: