Міжнародно-правові аспекти виробничої діяльності в океанах і морях

Неухильне розширення морського виробництва в різних країнах породило необхідність його правового регулювання, яке в даний час стало різнобічної і гострою проблемою в складному комплексі міжнародних відносин. Вона має самостійне значення, служить предметом особливого вивчення та розгляду, що виходить за рамки цієї книги. Тут ми знаходить можливим відзначити лише деякі суттєві боку нових тенденцій у зміні правопорядку в Світовому океані у зв’язку зі зростаючим використанням вод та надр океанів і морів.

Морські права держав

Основою регулювання різнобічних заходів держав у Світовому океані служить міжнародне морське право – система принципів і норм, що визначають правове становище морських просторів і регламентуючих міждержавні відносини, що стосуються мореплавання, використання ресурсів та інших видів діяльності на океанах і морях. Сучасне міжнародне морське право відображає основні особливості нинішньої епохи та закономірності розвитку продуктивних сил людського суспільства. Важлива особливість принципів і норм міжнародного морського права нашого часу полягає в тому, що вони виражають ідеї держав світової соціалістичної системи, спрямовані на активний захист світу, збереження свободи і незалежності народів.

У грудні 1982 р. на заключній сесії III конференції ООН з морського права, яка відбулася в Монтего-Бей (о. Ямайка) була прийнята нова Конвенція з морського права. У ній закріплені положення, що визначають порядок і правила освоєння і використання пристроїв і ресурсів Світового океану усіма державами нашої планети. Ця Конвенція – документальне вираз сучасного морського права. Через рік після того як 60 країн ратифікують конвенцію, вона увійшла в дію.

У сферу дії принципів і норм міжнародного морського права входять певні просторові поняття, що відносяться до різних ділянках Світового океану. Головний критерій правового розмежування морських просторів – межа поширення суверенних прав прибережних держав на прилеглі до них води. За цим критерієм виділяються: прибережні (внутрішні) води і територіальне море, на які поширюються суверенні права держав, і води відкритого моря, на які суверенітет держав поширюватися не може. Морське дно з правових ознаками підрозділяється на дно морів під внутрішніми водами і територіальним морем, континентальний шельф та морське дно за межами континентального шельфу.

Внутрішні води – частина території прибережної держави, на яку повністю поширюється її суверенітет.
Територіальне море – прибережний морський пояс, що безпосередньо примикає до внутрішніх вод держави, а в разі держави-архіпелагу – до його архіпелажним водам. На ці води поширюється суверенітет прибережної держави. Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль, відмірюються від певних вихідних ліній.

Прилегла зона – це зона, прилежащая до територіального моря держави, в якій воно може здійснювати контроль для запобігання порушень митних, імміграційних і деяких інших законів та правил, що діють на її території або в територіальному морі. Прилегла зона не може поширюватися за межі 24 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.
Відкрите море – простору океанів і морів, які не входять ні у внутрішні води, ні в територіальне море-якої держави і не перебувають під чиїмось суверенітетом. Воно відкрите для всіх держав, як прибережних, так і не мають виходу до моря. У його межах здійснюється принцип свободи відкритого моря, що передбачає свободу використання відкритого моря для різних видів господарської діяльності: рибальства, судноплавства, польотів, прокладки підводних кабелів, зведення штучних островів, наукових досліджень і т. п. для всіх держав, у тому числі і неприбрежних. При цьому всі держави повинні враховувати зацікавленість інших держав у користуванні свободою відкритого моря. Ніяка держава не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь частини просторів відкритого моря своєму суверенітету.

Континентальний шельф прибережної держави – морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межами його територіального моря до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не має таке відстань. Континентальний шельф не може сягати більш ніж за 350 миль від берега або 100 миль від 2500-метрової ізобати. Підводна окраїна материка включає в себе перебуває під водою продовження континентального масиву прибережної держави і складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану на великих глибинах, у тому числі його океанічні хребти або його надра. Для підготовки рекомендацій, на основі яких прибережні держави будуть встановлювати межі свого шельфу, Конвенцією передбачено заснування Комісії по межах шельфу.

Прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки і розробки його природних багатств, під якими розуміються живі організми (краби, креветки, молюски та ін), а також мінеральні та інші види ресурсів поверхні і надр дна.
Морське дно за межами континентального шельфу («район» – по термінології Конвенції) – дно морів і океанів і його надра за межами національної юрисдикції. Ці простору оголошені спільною спадщиною людства, відкритим для використання всіма націями і державами, як прибережними, так і не мають виходу до моря, виключно в мирних цілях. Жодна частина морського дна за межами континентального шельфу не може по праву власності належати окремим країнам, фізичним і юридичним особам. Окремі держави не можуть і не повинні претендувати на суверенітет, а тим більше поширювати його на будь-яку частину морського дна за межами національної юрисдикції і не повинні визнавати претензій з цього приводу. Права на цей «район» і його ресурси належать усьому людству, від імені якого діє засновується Міжнародний орган з морського дна. Його учасники – всі держави – члени нової Конвенції. Діяльність з розвідки і розробки ресурсів морського дна здійснюється як названим органом, так і державами-учасниками Конвенції та їхні представниками.
Слід додати, що на морське дно поширюється дія розробленого з ініціативи нашої країни Договору про заборону розміщення на дні океанів і морів і в його надрах ядерної зброї та інших засобів масового знищення.

Виняткова економічна зона – район шириною 200 миль, знаходиться за межами територіального моря і прилеглий до нього. У цій зоні встановлюється особливий правовий режим, згідно з яким права і юрисдикція прибережної держави і права інших країн регулюються відповідними положеннями Конвенції з морського права.
У ній зазначено, що прибережна держава у винятковій економічній зоні має, по-перше, суверенні права, що стосуються розвідки, розробки та збереження біологічних, паливних та інших природних ресурсів, що знаходяться на дні, в його надрах і в покриваючих водах, а також щодо інших видів економічної діяльності, наприклад, вироблення енергії шляхом використання води, течій, вітру. По-друге, воно здійснює в цій зоні свою юрисдикцію з питань створення та використання штучних островів, установок і споруд, наукових досліджень, захисту та охорони морського середовища.
Всі інші країни користуються у виключній економічній зоні свободою судноплавства, польотів, прокладки кабелів і трубопроводів та іншими правомірними видами морської діяльності, дотримуючись права прибережної держави.

При сучасній зацікавленості багатьох країн у використанні Світового океану міжнародно-правові аспекти роблять все більший вплив на його господарське освоєння, на розвиток регулюючих механізмів, пов’язаних з використанням морських ресурсів. Міжнародне регулювання господарської діяльності держав у Світовому океані чинить все більш значний вплив на ефективність світового морського господарства, на тенденції розміщення продуктивних сил у Світовому океані, його економічну географію.

ПОДІЛИТИСЯ: