Міжнародний географічний поділ праці та економічна інтеграція

Всі господарські об’єкти та територіальні системи представляють результати різних видів поділу праці. Поняття про міжнародному географічному (територіальному) поділі праці розробив Н. Н. Баранський. Воно створює реальне соціально-економічний простір, до певної міри закріплює певні виробництва і галузі обслуговування в конкретних країнах, районах, місцевостях і містах.

Міжнародне географічний поділ праці виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і в подальшому обміні ними. Міжнародне географічний поділ праці змінюється в часі. Галузь міжнародної спеціалізації – це результат географічного поділу праці. Галузі, орієнтовані на експорт продукції, визначають «обличчя» країни в міжнародному географічному поділі праці.

Приклад. Японія займає перше місце в світі з виробництва автомобілів. Приблизно половину всіх автомобілів, що випускаються вона експортує в інші країни. Автомобільна промисловість – галузь міжнародної спеціалізації Японії.

У свою чергу, міжнародна спеціалізація робить необхідним міжнародний обмін товарами і послугами. Цей обмін знаходить вираз у розвитку міжнародних та економічних зв’язків, у зростанні числа і потужності вантажопотоків, причому між місцем виробництва та місцем споживання завжди утворюється більший або менший територіальний розрив. Про поглиблення міжнародного географічного поділу праці свідчать високі темпи зростання зовнішньоторговельного обороту. У товарній структурі світової торгівлі спостерігається збільшення частки готових виробів і зменшення частки сировини і продовольства. Серед готових виробів перші місця у світовій торгівлі займають продукція електроніки та електротехніки і автомобілі, а серед сировинних товарів – нафта і нафтопродукти. Торгівля послугами росте швидше, ніж торгівля товарами, вона складає приблизно 1/4 всієї світової торгівлі. Перше місце у світовій торгівлі займають економічно розвинені країни Заходу – «перша десятка» країн. Друге місце у світовій торгівлі займають країни Півдня -це НІС Азії та країни, що входять в ОПЕК. На третьому місці знаходяться країни з перехідною економікою, включаючи Китай і Росію. Для регулювання торгівлі створена Світова організація торгівлі (СОТ), куди входять понад 130-ти країн, на які припадає 9/10 світового товарообігу.

Світове господарство має таку характеристику, як особлива динамічність. Охопивши всі країни світу, МХ і міжнародне географічне розподіл праці в останні десятиліття ростуть вже не вшир, а вглиб.

Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну призвело до особливо тісній «зрощенню» національних господарств ряду країн. Так виникла нова, вища ступінь міжнародного географічного поділу праці – міжнародна економічна інтеграція. Вона являє собою об’єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв’язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політики. У другій половині XX в. складаються п’ять економічних угруповань. В Європі – це ЄС (з 1957 р – ФРН, Франція, Італія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія) + 10 нових членів з травня 1004 В ЄС – 370 млн чоловік. У 1957 р він називався «Загальний ринок». В кінці 90-х рр. країни ЄС виробляють 1/4 світового ВВП і забезпечують 1/3 світової торгівлі. Завдяки інтеграції вони сформували єдиний економічний простір з вільним переміщенням товарів, капіталів, послуг, технологій, робочої сили. З 1 січня 1999 в ЄС введена єдина валюта – євро (€). ЄС є одночасно і економічним, і політичним, і військовим союзом. Законодавчий орган ЄС – Європейський парламент (Європарламент), який обирається населенням усіх країн ЄС шляхом прямих виборів, розміщується в Страсбурзі (Франція). Є також різні органи виконавчої влади. ЄС має свій прапор, гімн, єдиний паспорт.

В Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – це Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) у складі 10-ти країн цього регіону із загальним населенням близько 400 млн чоловік. Це також організація Азіатсько Тихоокеанського економічного співтовариства (АТЕС), що включає 21 країну, і в тому числі Росію. АСЕАН: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, Лаос, М’янма, Камбоджа. У Північній Америці – це Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до якої входять США, Канада, Мексика з населенням в 400 млн чоловік, що забезпечує більш 1/4 світового ВВП. Ця асоціація являє собою «загальний ринок». У Латинській Америці є ЛАМ – Латиноамериканська асоціація інтеграції, яка об’єднує 11 країн регіону і ставить своїм завданням створення «спільного ринку».

Крім регіональних угруповань, у системі МХ існують і галузеві економічні угруповання. Найважливіша з них ОПЕК -організація країн-експортерів нафти, яка об’єднує 11 країн. Штаб-квартира ОПЕК у Відні.

Процес розвитку МХ і поглиблення міжнародного географічного поділу праці та економічної інтеграції тягне за собою все більшу інтернаціоналізацію господарського життя. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють транснаціональні корпорації (ТНК) -міжнародні компанії (концерни), в рамках яких об’єднуються численні підприємства однієї або декількох галузей світового господарства, розташованих в різних країнах. На частку ТНК в середині 90-х рр. припадало приблизно 1/3 світового промислового виробництва та світової торгівлі, 4/5 всіх патентів на нову техніку і технологію. Але головним засобом експансії ТНК (їх 40 тис. І 250 тис. Філій) була і залишається їхня фінансова діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Посилання на основну публікацію