Всі господарські об’єкти та територіальні системи представляють результати різних видів поділу праці. Поняття про міжнародному географічному (територіальному) поділі праці розробив Н. Н. Баранський. Воно створює реальне соціально-економічний простір, до певної міри закріплює певні виробництва і галузі обслуговування в конкретних країнах, районах, місцевостях і містах.
Міжнародне географічний поділ праці виражається в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг і в подальшому обміні ними. Міжнародне географічний поділ праці змінюється в часі. Галузь міжнародної спеціалізації – це результат географічного поділу праці. Галузі, орієнтовані на експорт продукції, визначають «обличчя» країни в міжнародному географічному поділі праці.
Приклад. Японія займає перше місце в світі з виробництва автомобілів. Приблизно половину всіх автомобілів, що випускаються вона експортує в інші країни. Автомобільна промисловість – галузь міжнародної спеціалізації Японії.
У свою чергу, міжнародна спеціалізація робить необхідним міжнародний обмін товарами і послугами. Цей обмін знаходить вираз у розвитку міжнародних та економічних зв’язків, у зростанні числа і потужності вантажопотоків, причому між місцем виробництва та місцем споживання завжди утворюється більший або менший територіальний розрив. Про поглиблення міжнародного географічного поділу праці свідчать високі темпи зростання зовнішньоторговельного обороту. У товарній структурі світової торгівлі спостерігається збільшення частки готових виробів і зменшення частки сировини і продовольства. Серед готових виробів перші місця у світовій торгівлі займають продукція електроніки та електротехніки і автомобілі, а серед сировинних товарів – нафта і нафтопродукти. Торгівля послугами росте швидше, ніж торгівля товарами, вона складає приблизно 1/4 всієї світової торгівлі. Перше місце у світовій торгівлі займають економічно розвинені країни Заходу – «перша десятка» країн. Друге місце у світовій торгівлі займають країни Півдня -це НІС Азії та країни, що входять в ОПЕК. На третьому місці знаходяться країни з перехідною економікою, включаючи Китай і Росію. Для регулювання торгівлі створена Світова організація торгівлі (СОТ), куди входять понад 130-ти країн, на які припадає 9/10 світового товарообігу.
Світове господарство має таку характеристику, як особлива динамічність. Охопивши всі країни світу, МХ і міжнародне географічне розподіл праці в останні десятиліття ростуть вже не вшир, а вглиб.
Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну призвело до особливо тісній «зрощенню» національних господарств ряду країн. Так виникла нова, вища ступінь міжнародного географічного поділу праці – міжнародна економічна інтеграція. Вона являє собою об’єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв’язків окремих груп країн, заснований на проведенні ними узгодженої міждержавної політики. У другій половині XX в. складаються п’ять економічних угруповань. В Європі – це ЄС (з 1957 р – ФРН, Франція, Італія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія) + 10 нових членів з травня 1004 В ЄС – 370 млн чоловік. У 1957 р він називався «Загальний ринок». В кінці 90-х рр. країни ЄС виробляють 1/4 світового ВВП і забезпечують 1/3 світової торгівлі. Завдяки інтеграції вони сформували єдиний економічний простір з вільним переміщенням товарів, капіталів, послуг, технологій, робочої сили. З 1 січня 1999 в ЄС введена єдина валюта – євро (€). ЄС є одночасно і економічним, і політичним, і військовим союзом. Законодавчий орган ЄС – Європейський парламент (Європарламент), який обирається населенням усіх країн ЄС шляхом прямих виборів, розміщується в Страсбурзі (Франція). Є також різні органи виконавчої влади. ЄС має свій прапор, гімн, єдиний паспорт.
В Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – це Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) у складі 10-ти країн цього регіону із загальним населенням близько 400 млн чоловік. Це також організація Азіатсько Тихоокеанського економічного співтовариства (АТЕС), що включає 21 країну, і в тому числі Росію. АСЕАН: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, Лаос, М’янма, Камбоджа. У Північній Америці – це Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до якої входять США, Канада, Мексика з населенням в 400 млн чоловік, що забезпечує більш 1/4 світового ВВП. Ця асоціація являє собою «загальний ринок». У Латинській Америці є ЛАМ – Латиноамериканська асоціація інтеграції, яка об’єднує 11 країн регіону і ставить своїм завданням створення «спільного ринку».
Крім регіональних угруповань, у системі МХ існують і галузеві економічні угруповання. Найважливіша з них ОПЕК -організація країн-експортерів нафти, яка об’єднує 11 країн. Штаб-квартира ОПЕК у Відні.
Процес розвитку МХ і поглиблення міжнародного географічного поділу праці та економічної інтеграції тягне за собою все більшу інтернаціоналізацію господарського життя. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють транснаціональні корпорації (ТНК) -міжнародні компанії (концерни), в рамках яких об’єднуються численні підприємства однієї або декількох галузей світового господарства, розташованих в різних країнах. На частку ТНК в середині 90-х рр. припадало приблизно 1/3 світового промислового виробництва та світової торгівлі, 4/5 всіх патентів на нову техніку і технологію. Але головним засобом експансії ТНК (їх 40 тис. І 250 тис. Філій) була і залишається їхня фінансова діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.