Міжнародні трудові міграції

В епоху НТР різко зросло значення торгівлі науково -технічними знаннями, тобто технологіями та науковою інформацією. Іноді кажуть, що існують лише три форми міжнародної торгівлі – товарами, послугами і технологіями.

Перш ніж вступити на зовнішні ринки, наукова ідея чи винахід проходять «багатоступеневу обкатку» всередині країни. Масштаби науково -технічних розробок в окремих країнах залежать від їх науково -технічного потенціалу, тобто від чисельності зайнятих у цьому секторі господарства, витрат на науково- дослідні розробки, ефективності їх проведення і т. д. Чисельність персоналу, зайнятого в науково- технічній сфері, найбільша в найбільш економічно сильних країнах світу (США, Японії, Німеччини). При цьому чисельність зайнятих у Німеччині, Великобританії та Франції разом узятих менше, ніж у Японії, а в США цей показник вищий, ніж у перерахованих чотирьох країн разом узятих.
Кожен винахід реєструється, а заявнику видається свідоцтво на право використання свого винаходу або патент. Кількість заявок на патенти знову-таки говорить про лідерство США, Японії та Німеччини. Так, за 80 -і рр.. в усьому світі було подано 780 тис. заявок на патенти, в т. ч. в США – 220, Японії – 180, Німеччині – 114. Про це ж свідчать і дані про частку окремих країн у загальному обсязі опублікованих наукових статей. У першій половині 90 -х рр.. на частку США припало більше 1/3 всіх публікацій, Великобританії – близько 1/10, Японії та Німеччині – по 7 %.
Коли винахід зафіксовано, видано патент, патентовласник має право продати дозвіл (тобто ліцензію) на його використання у своїй країні або за кордоном. Ліцензується право використання не тільки будь-якого винаходу, але і різних товарних знаків.

Торгівля ліцензіями нині набула найбільшого поширення. На початку 70 -х рр.. світовий експорт ліцензій оцінювався в 3 млрд. дол, а на початку 90 -х рр.. він досяг 20 млрд. дол Вартість продукції, що випускається в світі за іноземними ліцензіями, оцінюється приблизно в 0,5 трлн. дол
Серед експортерів ліцензій постійним лідером є США (близько 2/3 сумарних продажів на світових ринках). Слідом за США йдуть інші великі розвинені країни. Слід особливо відзначити в групі лідерів Швейцарію та Італію, які ще зовсім недавно не мали своєї науково -технічної бази.
Головні покупці ліцензій – Японія, Італія та Німеччина. Японців взагалі вважають найбільш дбайливими покупцями, дуже ефективно використовують іноземний науково -технічний досвід.
Головний напрямок в торгівлі – продаж американських ліцензій в країни Західної Європи. Важливе значення має експорт з США до Канади і Японії, а також усередині західноєвропейського регіону.
Крім ліцензій на ринку науково- технічних знань торгують і т. н. ноу -хау (у перекладі з англійської – «знаю як»). Ноу -хау являє собою сукупність знань і досвіду, необхідних для швидкого освоєння нового виробництва. У порівнянні з ліцензією система ноу -хау дає можливість покупцеві в найкоротші терміни налагодити нове «справу».
Широко практикується надання різних науково -технічних послуг, отримали найменування інжиніринг. До основних видів інжинірингу належать послуги з проектування, рекомендації з експлуатації, управління, продажів та т. д.

У науково-технічній сфері розвивається інтернаціоналізація. Транснаціональні компанії виносять свої науково -дослідні центри за кордон, використовуючи переваги місцевих умов (дешевше персонал, менше податки, високий рівень науки і техніки в певних областях і т. д.). Американські транснаціональні компанії приблизно 1/10 своїх витрат на науково- дослідницькі цілі здійснюють за кордоном. Все більше полягає міжнародних угод, що стосуються спільних розробок у пріоритетних напрямах – інформаційні технології, біотехнологія, нові конструкційні матеріали. Найактивніше в подібній роботі беруть участь США, країни Західної Європи і Японія. Наприкінці 80 -х рр.. вони брали участь відповідно в 85 %, 2/3 і 2/5 подібних угод.

Крім товарних, фінансових та інших, існує і специфічний ринок робочої сили. Як і інші ринки, його формує попит і пропозицію. Попит виникає при кількісної нестачі робочої сили або її відносній дорожнечі. Попит характерний для розвинених країн, а пропозиція – для розвиваються. Приймаюча сторона бажає забезпечити себе необхідною кількістю робочих рук або трудовими ресурсами певної кваліфікації, або ж тим і іншим одночасно. Еміграція обумовлена можливістю працевлаштування (яке часто утруднено в умовах великого природного приросту населення і високого безробіття), бажанням більше заробити або працювати в кращих умовах.
Точно оцінити чисельність іноземної робочої сили практично неможливо, тому що значна частина іммігрантів працює без відповідних документів і ніде не зареєстрована. Приблизно можна оцінити її величину в 20 млн. чол.

У післявоєнний період було три хвилі міжнародних трудових міграцій.
1. У 60- 70 -х рр.. значною була трудова імміграція в країни Середньої і Північної Європи. До кінця 70 -х рр.. тут налічувалося більше 5 млн. іноземних робітників, які приїхали на заробітки з південно-, а також східно- європейських, північноафриканських і азіатських країн.

Найбільше іноземних робітників приїхало в найбільші країни – Великобританію, ФРН, Францію, де на їхню частку припала майже 1/10 економічно активного населення. У Швейцарії вони займали майже 1/5 всіх робочих місць, а в Люксембурзі і того більше – 1/3. У кожній з трьох країн була своя географія трудової імміграції.

З початку 80 -х рр.. потік іммігрантів скоротився. Більшість країн прийняли обмежувальні імміграційні закони. Це було пов’язано з різким підвищенням механізації та автоматизації господарства, запровадженням «безлюдних» технологій, розвитком трудомістких виробництв у країнах, які мають значними трудовими ресурсами, поглибленням соціальних та етнокультурних проблем в «приймаючих» країнах.

ПОДІЛИТИСЯ: