Міжнародні економічні зв’язки Японії

Японія являє собою яскравий приклад країни, дуже активно бере участь в міжнародному географічному поділі праці. Для неї характерний розвиток усіх видів зовнішньоекономічних зв’язків, і вони багато в чому визначають її роль у світовому господарстві і забезпечують її економічну безпеку. Але значення окремих видів таких зв’язків змінювалося з часом. На першому і другому етапах розвитку країни вони зводилися в основному до зовнішньої торгівлі. Але потім Японії вдалося завоювати досить міцні позиції в таких видах діяльності, як вивіз капіталу, виробничі, науково-технічні та інші зв’язки.

Спробуємо охарактеризувати зовнішню торгівлю Японії за трьома її основними показниками: оборот, структура і географічний розподіл.

За розмірами зовнішньоторговельного обороту (1225 млрд дол) сучасна Японія займає четверте місце в світі після ФРН, США та Китаю. Її частка у світовому експорті товарів перевищує 5,5%, а в світовому їх імпорті – 4,5%. По експорту послуг вона поступається тільки США, Німеччини та Великобританії, а по їх імпорту – США та Німеччини. Торговий баланс країни традиційно має позитивне сальдо: у 2006 р. перевищення експорту над імпортом досягла 70 млрд дол Але при цьому за рівнем відкритості своєї економіки Японія поступається більшості країн Західної Європи, оскільки її експортна квота становить тільки 14% загального обсягу ВВП.

На тлі постійної тенденції до підвищення зовнішньоторговельного обороту його структура аж ніяк не залишалася незмінною. Як вже було згадано, відомий журналіст В. В. Овчинников якось порівняв економіку Японії на першому етапі її розвитку з величезним переробним заводом, який ввозить майже всі необхідну сировину, а потім, переробивши, відправляє його на світовий ринок вже у вигляді готової продукції . Не дивно, що на цьому етапі Японія перетворилася на найбільшого світового імпортера мінеральної сировини і палива та експортера продукції чорної і кольорової металургії, суднобудування, нафтохімії. Потім в структурі експорту країни все більшу роль почали грати автомобілі, побутова електроніка, а ще пізніше-різні види наукомісткої продукції.
У 1990-х рр.. японський експорт на 3/4 складався з продукції машинобудування (автомобілі, морські судна, телевізори, фотоапарати, комп’ютери, інтегральні схеми, оптичні та інші прилади), причому експортне деяких виробництв досягала 50-70% і більше (рис. 125). Інша частина експорту припадала на синтетичні волокна, автомобільні шини, чавун, сталь та ін Що ж стосується імпорту, то Японія як і раніше у найсильнішій мірою залежала від ввезення багатьох видів палива і сировини (рис. 125). Більш того, вона виявилася найбільшим у світі покупцем деяких з них (кам’яне вугілля, залізна руда, руди кольорових металів). За розмірами щорічного ввезення нафти (понад 200 млн т) вона поступалася тільки США. Надалі ця структура зазнала нові зміни. У 2006 р. в експорті перше місце займали транспортні засоби (21%), машини та електроніка (по 17%), за ними слідували хімічні та електрохімічні товари, чавун і сталь, оргтехніка. А в імпорті на першому місці залишилася нафту (18%), на другому – електроніка (13%), на третьому – продукція сільського господарства (9%); далі йшли хімічні товари, машини, електротехніка, метали та їх руди.
Географічне розподіл зовнішньої торгівлі Японії має ряд особливостей, що відрізняють її від Західної Європи та США. Перша з них полягає в підвищеній ролі в цій торгівлі країн, що розвиваються. Це відноситься і до її експорту, і в ще більшій мірі до її імпорту, що пояснюється в першу чергу сировинними потребами країни. Друга особливість полягає в особливих зовнішньоторговельних інтересах, які має Японія в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, куди прямує основна частина її експорту і звідки надходить основна частина сировинних і продовольчих товарів.

Даючи більш детальну характеристику географічного розподілу японського імпорту, можна додати, що перше місце в ньому займають країни Східної і Південно-Східної Азії. Тут найбільш великими контрагентами Японії з імпорту виступають Китай (21% всього імпорту, перше місце), Республіка Корея, Індонезія, Малайзія, Тайвань. З країн цього субрегіону Японія ввозить паливо і сировину: нафту, деревину, а також зріджений природний газ, руди чорних і кольорових металів, різноманітну продукцію тропічного землеробства, текстиль.

Друге місце в імпорті Японії займають США, і особливо райони їх Тихоокеанського узбережжя (Каліфорнія), звідки надходять як готові вироби, так і кам’яне вугілля, бавовна, пшениця (рис. 126), деревина, фосфорити, фармацевтичні товари, комп’ютери. У 1990-х рр.. значення США в японському імпорті ще більше зросла, насамперед за рахунок машин і устаткування. Досить велика також частка зарубіжної Європи (10%, на першому місці Німеччина). Частка країн Південно-Західної Азії досягла свого піку в 1980 р., що було пов’язано з різким підвищенням цін на нафту, але потім вона скоротилася, хоча і нині становить 11% (Саудівська Аравія, ОАЕ). А от частка Австралії, навпаки, весь час зростає. На цю країну нині припадає близько 1/2 всього японського імпорту кам’яного вугілля і залізної руди, значна частина імпорту вовни (рис. 126). В імпорті Японії з Росії перше місце належить деревині, друге – кам’яному вугіллю, третє – рибі та іншим продуктам морського промислу. До цього переліку повинні додатися нафту і СПГ.
Приблизно ті ж особливості характерні і для географічного розподілу японського експорту. Якщо розглядати цей експорт по регіонах, то на перше місце виходить Східна Азія в складі Китаю, Республіки Корея, Тайваню і Сянгана (35%), на друге – Північна Америка (23%), на третє – зарубіжна Європа (15%) і на четверте – Південно-Східна Азія (8%). Якщо ж расматривать його по інших країнах, то в лідируючу трійку увійдуть США, Китай і Республіка Корея. Але в цілому японський промисловий експорт охоплює всі великі регіони світу. У першу чергу це відноситься до експорту продукції машинобудування.

З інших форм зовнішніх економічних зв’язків найбільше значення в Японії придбав, мабуть, експорт капіталу. Він має прямий зв’язок з ростом золотовалютних резервів Японії (донедавна першого, а тепер друге місце в світі після Китаю – 865 млрд дол в 2006 р.), концентрацією найбільших банків світу, що зробило Країну висхідного сонця воістину «країною висхідній ієни» . В експорті капіталу з Японії беруть участь і держава, і монополії. Він виробляється головним чином у формі позичкового капіталу – так званих ієна-позик, наданих на пільгових умовах, і різноманітних грантів, але також і у формі прямих закордонних інвестицій. У середині 1980-х рр.. за загальними розмірами експорту капіталу Японія вийшла на перше місце в світі і довго його утримувала. Але після азіатської фінансової кризи 1997-1998 рр.. обсяг цього експорту значно зменшився.

З географічних позицій найбільший інтерес представляє розгляд саме прямих іноземних інвестицій Японії. Вони почалися ще в 1970-егг., Але обсяг їх тоді був незначний. Японські ТНК вкладали капітали в основному в підприємства з видобутку сировини і по збуту своєї продукції. Але вже до кінця 1980-х рр.. Японія перетворилася на одного з найбільших світових експортерів прямих іноземних інвестицій, а в другій половині 1990-х рр.. за цим показником досягла рівня в 23-26 млрд дол на рік. У результаті в 2006 р. загальна сума накопичених за кордоном прямих інвестицій склала вже 460 млрд дол, за цим показником вона займає десяте місце у світі.

Одночасно видозмінювалася і географія інвестицій. До середини 1980-х рр.. вони прямували головним чином в сусідні країни Східної і Південно-Східної Азії (Республіка Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур), але потім зріс їх експорт в НДС «другої хвилі» – такі, як Таїланд, Малайзія, Філіппіни. Набагато збільшився він і в США, Західну Європу, Латинську Америку. Наприкінці 1990-х рр.. із загальної суми прямих зарубіжних інвестицій Японії більше 40% прямувало в США, 25 – в інші країни Азії, 15 – в країни Західної Європи і близько 10% – в країни Латинської Америки. Важливо відзначити, що тепер основна частина прямих іноземних інвестицій спрямовується вже не в гірничодобувну промисловість, як це було в 1970-х рр.., А в галузі «верхніх поверхів» і в невиробничу сферу.

До сказаного можна додати, що Японія лідирує у світі і за розмірами щорічно надається іншим країнам фінансової допомоги (більше 10 млрд дол.) Для багатьох з них вона стала головною країною-донором. Як приклади можна привести країни Азії (Китай, Індія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни), Африки (Гана, Кенія, Танзанія), Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Перу, Чилі), та й країни СНД (Азербайджан, Киргизія). Значні кошти Японія виділяє і в фонд Верховного комісара ООН у справах біженців.
Зростання прямих закордонних інвестицій, в свою чергу, сприяв виникненню зарубіжного виробництва як свого роду «другої економіки» Японії. Наприкінці 1990-х рр.. частка такого виробництва в загальному випуску продукції країни досягла вже 1/4. А географія його визначається трьома головними районами.

По-перше, це нові індустріальні країни Азії (Республіка Корея, Тайвань, Сянган, Сінгапур, а також НДС «другої хвилі»), куди японські ТНК ще в 1980-х рр.. стали переводити частину своїх підприємств з виробництва побутової електроніки, створюючи тим самим можливість підприємствам у своїй країні перейти на випуск більш складних і дорогих наукоємних виробів. По-друге, це Західна Європа і США, де Японія стала створювати насамперед автомобільні заводи (спочатку складальні, «викруткове», а потім і, так би мовити, повного автомобільного циклу), але також підприємства деяких наукомістких галузей. Наочне уявлення про мережі таких підприємств у країнах Західної Європи дає малюнок 127. А в США автомобільні заводи, побудовані дочірніми японськими компаніями, утворюють цілком виразний «коридор», простягаються від кордону з Канадою до Флориди, з головними згустками в штатах Огайо, Теннессі і Кентуккі .

Починаючи з 1980-х рр.. Японія все більш активно бере участь і в науково-технічному співробітництві. Основна форма її участі в ньому – великомасштабні довгострокові програми. Прикладом може служити національна програма «Людські межі». Японія імпортує всі технології з розвинених країн Заходу, а експортує їх приблизно порівну в розвинені країни.

Товарообіг між Росією і Японією в 1990-х рр.. знаходився на рівні 3,5-4,5 млрд дол на рік, що було в 40 разів менше товарообігу між Японією і США і в 20 разів менше товарообігу між Японією і Китаєм. Російський експорт до Японії носить чисто сировинний характер і складається з металів, лісу і лесопродуктов, вугілля з додаванням деяких продовольчих товарів. А в російському імпорті з Японії 3/4 припадають на продукцію машинобудування. Зокрема, на російському ринку Японія міцно утримує важливе місце з продажу електропобутової техніки, особливо таких відомих фірм, як «Соні» та «Панасонік». Крім того, Росія і Японія уклали кілька генеральних угод, пов’язаних із залученням японських капіталів в розробку вугільних, нафтових («Сахалін-1», «Сахалін-2»), лісових та інших ресурсів російського Далекого Сходу і Забайкалля, а також з реконструкцією морських портів (Східний, Ваніно). Деякі фахівці вважають, що в перспективі в російському експорті до Японії цілком може зрости частка машин та хімічних продуктів, а також ліцензій і ноу-хау.

ПОДІЛИТИСЯ: