Міське і сільське населення Японії

Історія розвитку міського життя в Японії не так тривала, як в тих країнах Азії, де у давнину виникли так звані річкові цивілізації, наприклад в Китаї, Індії, Пакистані. Зазвичай до числа перших міст тут відносять Нару (710 р.) та Кіото (792 р.), які виникли не безпосередньо на узбережжі, а віддалік від нього, в місці зародження стародавнього племінного союзу Ямато. Потім зростання міст тривав в середні століття, але особливо після вже згадуваної революції Мейдзі, коли країна вступила на шлях капіталістичного розвитку. Все це в свою чергу зумовило виникнення різних типів міст. Серед них зазвичай виділяють «замкові» міста, пов’язані своїм походженням з феодальними замками; «Храмові» міста, що виросли навколо релігійних центрів; «Поштові» міста, які обслуговували поштові тракти; ремісничі і торгові центри; торговельні гавані.

Проте протягом декількох десятиліть процес урбанізації в Японії відрізнявся замедленностью розвитку. Ще на початку XX в. Японія залишалася переважно сільською країною: у 1920 р. у містах жило всього 18% населення. Але До 1940 р. ця частка збільшилася до 38%. А до середини 1950-х рр.. міське населення вже перевищило сільське (рис. 110). Надалі темпи урбанізації почали поступово сповільнюватися, але її рівень досяг вже таких показників, які цілком дозволяють віднести Японію до високоурбанізовані країнам світу. У 1980 р. міське населення країни склало 89 млн чоловік, або 76% від загального, а в 2000 р. – 100 млн осіб, або 79%. В цілому цей показник стоїть в одному ряду з аналогічними показниками країн «великої сімки» країн Заходу. [64]
Всього в Японії налічується приблизно 650 міст. З них міст з населенням понад 100 тис. мешканців – понад 200, з населенням понад 250 тис. жителів – близько 70, а міст-мільйонерів в 2005 р. було 12. До найбільших з них ставилися Токіо (8,5 млн чоловік), Йокогама (3,6 млн), Осака (2,6 млн), Нагоя (2,2 млн чоловік). Населення від 1 млн до 2 млн мали Саппоро, Кобе, Кіото, Фукуока, Кавасакі, Сайтама, Хіросіма і Сендай.

Однак великі японські міста нині вже настільки обросли передмістями і супутниками і фактично злилися з іншими містами, що про них рідко судять за чисельністю жителів в офіційних кордонах. Набагато частіше вони розглядаються в межах міських агломерацій. Провідну роль серед них відіграє так звана велика трійка агломерацій.

По-перше, це столична агломерація Кейхин, що включає в себе Токіо, Йокогами, Кавасакі, Тібу і десятки інших населених пунктів. Вона займає 7 тис. км2, а населення її становить, за різними джерелами, від 30 млн до 35 млн осіб. По-друге, це агломерація Хансин, що склалася навколо Осаки і охоплює також Кобе, Кіото і ще близько 100 міст і селищ. Вона займає 4,5 тис. км2 з населенням, яке, за різними даними, становить від 12 млн до 17 млн осіб. Третя агломерація – Тюку – охоплює місто Нагоя з його супутниками. Вона займає територію 3,2 тис. км2 з населенням від 5 млн до 8 млн жителів. Крім того, не настільки великі агломерації сформувалися на півночі о. Кюсю (Кітакюсю – Фукуока з населенням 3 млн чоловік) і на о. Хоккайдо (Саппоро, більше 2 млн осіб).

Як і в деяких інших високоурбанізірованних країнах світу, в Японії можна спостерігати і ще більш високу форму розвитку урбанізованої території – мегалополіс. Японський мегалополіс Токайдо (в перекладі слово Токайдо означає «дорога східного узбережжя») називається так по імені головної дороги, яка в середні віки пов’язувала між собою резиденцію імператора – Кіото і резиденцію фактично правив країною сьогуна – Едо (Токіо).

У географічній літературі-як японської, так і західної та вітчизняної – мегалополіс Токайдо розглядається в різних межах. У більш вузької трактуванні в нього зазвичай включають згадані агломерації «великої трійки» з населенням (по максимуму) 60 млн осіб. У більш широкому трактуванні до цього історичного ядра мегалополіса додають ще агломерації та міста, що розташовуються уздовж північного узбережжя Внутрішнього Японського моря. У цих межах мегалополіс Токайдо простягається майже на 700 км при площі 70 тис. км2 і має 75 млн жителів.

За своїм плануванням японські міста розрізняються досить сильно – залежно від їх «замкового», «храмового», торгового чи іншого походження.
Найбільш яскравим прикладом міста з чіткою прямокутної плануванням (запозиченої у міст Китаю) може служити Кіото, який протягом більш ніж тисячі років був столицею Японії, а нині, разом з прилеглою до нього Нарою, являє собою головний в країні місто-музей з 2000 храмів і палаців. Багато міст відрізняються досить хаотичною забудовою і відсутністю єдиного центру, причому в першу чергу це відноситься до Токіо. Зазвичай жителі міст живуть дуже скупчено, в невеликих будинках, побудованих (через небезпеку землетрусів) з легких матеріалів. Але останнім часом в Токіо і інших великих містах розгорнулося будівництво не тільки багатоповерхових будинків, але і хмарочосів на антисейсмічних фундаментах. [65] Під час катастрофічного землетрусу в Кобе в січні 1995 р. такі висотні будівлі вціліли. Дуже характерний також відхід багатьох міст «під землю».

Для сільського розселення в Японії типові й групова, і розсіяна форми. На прибережних низовинах, в районі давнього поливного рисосіяння переважають села прямокутного планування, в гористих районах – лінійні поселення вздовж річок. На Хонсю і Хоккайдо зустрічаються і окремо стоять ферми, хутори. Однак, як зазначав ще В. В. Покшишевський, хутора, або поодинокі садиби, зазвичай стоять так близько один до одного, що справляють враження просто «розставлених» дворів одного села (рис. 111).

Посилання на основну публікацію