Світовий океан, що займає близько 71% поверхні нашої планети, також являє собою величезну комору мінеральних багатств. Корисні копалини в його межах укладені в двох різних середовищах:
- в океанічній водній масі, як основній частини гідросфери;
- в підстильної її земній корі, як частині літосфери.
За агрегатним станом умов експлуатації їх поділяють на:
- рідкі, газоподібні і розчинені, розвідка і видобуток яких можливі за допомогою бурових свердловин (нафта, природний газ, сіль, сірка тощо);
- тверді поверхневі, експлуатація яких можлива за допомогою драг, гідравлічних та інших подібних способів (металоносні розсипи і мули, конкреції та ін);
- тверді поховані, експлуатація яких можлива за допомогою шахтно-рудничних методів (вугілля, залізна і деякі інші руди).
Широко застосовується також розподіл мінеральних ресурсів Світового океану на два великі класи:
- гідрохімічні ресурси;
- геологічні ресурси.
До гідрохімічних ресурсів відносять власне морську воду, яку можна розглядати і як розчин, що містить безліч хімічних сполук і як мікроелементів. До геологічнх відносять ті мінеральні ресурси, які знаходяться в поверхневому шарі і надрах земної кори.
Гідрохімічні ресурси Світового океану – це елементи сольового складу океанських і морських вод, які можна використовувати для господарських потреб. За сучасними оцінками, такі води містять близько 80 хімічних елементів. У найбільшій кількості океаносфера містить сполуки:
- хлору;
- натрію;
- магнію;
- сірки;
- кальцію.
Концентрація цих речовин (в мг/л) досить висока; в цю ж групу входять водень і кисень.
Концентрація більшості інших хімічних елементів значно менша, а іноді мізерна, наприклад, вміст:
- срібла складає 0,0003 мг/л.;
- олова – 0,0008;
- золота – 0,00001;
- свинцю – 0,00003;
- танталу – 0,000003 мг/л), тому морську воду і називають «худоб рудою».
Однак при загальному величезному її обсязі сумарна кількість деяких гідрохімічних ресурсів може виявитися досить значною.
За наявними оцінками, 1 км3 морської води містить 35-37 млн т. розчинених речовин. У тому числі близько:
- 20 млн. т .сполук хлору;
- 9,5 млн т магнію;
- 6,2 млн т сірки;
- 30 тис. т брому;
- 4 тис. т алюмінію;
- 3 тис. т .міді;
- ще 80 т. припадає на марганець;
- 0,3 т. – на срібло;
- 0,04 т. – на золото.
Крім того, в 1 км3 морської води міститься багато кисню і водню, є ще вуглець і азот.
Все це створює базу для розвитку «морськоъ» хімічної промисловості.
Геологічні ресурси Світового океану – це ресурси мінеральної сировини і палива, що містяться вже не в гідросфері, а в літосфері, тобто пов’язані з океанічним дном. Їх можна поділити на:
- ресурси шельфу;
- ресурси материкового схилу;
- ресурси глибоководного ложа океану.
Головну роль серед них відіграють ресурси континентального шельфу, які займають площу 31200000 км2, або 8,6% загальної площі океану.
Найбільш відомий і цінний мінеральний ресурс Світового океану – вуглеводні: нафта і природний газ.
Ще за даними на кінець 80-х рр.. 20-го століття у Світовому океані було розвідано 330 осадових басейнів, перспективних на нафту і газ. Приблизно в 100 з них було відкрито близько 2000 родовищ. Більшість цих басейнів є продовженням басейнів суші і являють собою складчасті геосинклінальні структури, але зустрічаються і чисто морські осадові нафтогазоносні басейни, що не виходять за межі своїх акваторій. За деякими оцінками, загальна площа таких басейнів в межах Світового океану досягає 60-80 млн км2. Що ж до їх запасів, то в різних джерелах вони оцінюються по-різному:
- нафти – від 80 млрд. до 120-150 млрд. т.;
- газу – від 40-50 трлн. м3 до 150 трлн. м3.
Приблизно 2/3 цих запасів належить до акваторії Атлантичного океану.
При характеристиці нафтових і газових ресурсів Світового океану зазвичай перш за все мають на увазі найбільш доступні ресурси його шельфу. Найбільші нафтогазоносні басейни на шельфі Атлантичного океану розвідані біля берегів:
- Європи (Північноєвропейський басейн);
- Африки (Гвінейський);
- Центральної Америки;
- (Карибський),;
- біля берегів Канади і США, Бразилії, в Середземному і деяких інших морях.
У Тихому океані такі басейни відомі біля берегів:
- Азії;
- Північної та Південної Америки;
- Австралії.
В Індійському океані провідне місце за запасами займає Перська затока, але нафта і газ виявлені також на шельфі Індії, Індонезії, Австралії, а в Північному Льодовитому океані – у берегів Аляски і Канади (море Бофорта) і біля берегів Росії (Баренцове і Карське моря). До цього переліку слід додати і Каспійське море.
Однак на континентальний шельф доводиться тільки приблизно 1/3 прогнозних ресурсів нафти і газу в Світовому океані. Решта їх частина відноситься до осадових товщ материкового схилу і глибоководних улоговин, розташованих на відстані багатьох сотень і навіть тисяч кілометрів від побережжя. Глибина залягання нафтогазоносних пластів тут значно більше. Вона досягає 500-1000 метрів і більше. Вчені встановили, що найбільші перспективи на нафту і газ мають глибоководні улоговини, розташовані:
- в Атлантичному океані – у Карибському морі і біля берегів Аргентини;
- в Тихому океані – в Беринговому морі;
- в Індійському океані – у берегів Східної Африки і в Бенгальській затоці;
- в Північному Льодовитому океані – у берегів Аляски і Канади, а також біля берегів Антарктиди.
Крім нафти і природного газу, з шельфом Світового океану пов’язані ресурси твердих корисних копалин. За характером залягання вони поділяються на:
- корінні;
- розсипні.
Корінні поклади вугілля, залізних, мідно-нікелевих руд, олова, ртуті, кухонної і калійної солей, сірки і деяких інших корисних копалин похованого типу пов’язані з родовищами і басейнами прилеглих частин суші. Вони відомі в багатьох прибережних районах Світового океану. В окремих місцях їх розробляють за допомогою шахт і штолень. Прибережно-морські розсипи важких металів і мінералів слід шукати в прикордонній зоні суші і моря – на пляжах і в лагунах, а іноді і в смузі затоплених океаном стародавніх пляжів.
В подібних розсипах руд металів найбільше значення має олов’яна руда – касситерит, що залягає в прибережно-морських розсипах Малайзії, Індонезії і Таїланду. Навколо «олов’яних островів» цього району вони простежуються на відстані 10-15 км. від берега і до глибини 35 м. У берегів Японії, Канади, Нової Зеландії та деяких інших країн розвідані запаси залізистих (титаномагнетитових і монацитових) пісків, біля берегів США та Канади – золотоносних пісків, біля берегів Австралії – бокситів. Ще більш поширені прибережно-морські розсипи важких мінералів. Перш за все це відноситься до узбережжя:
- Австралії (ільменіт, циркон, рутил, монацит);
- Індії і Шрі-Ланки (ільменіт, монацит, циркон);
- США (ільменіт, монацит);
- Бразилії (монацит).
Біля берегів Намібії та Анголи відомі розсипні родовища алмазів.
Особливе становище в цьому переліку займають фосфорити. Великі поклади їх виявлені:
- на шельфі західного і східного узбереж США;
- в смузі атлантичного узбережжя Африки;
- уздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки.
Однак ще радянськими океанологічних експедиціями в 60-70-х рр.. 20-го століття фосфорити були розвідані не тільки на шельфі, а й у межах материкового схилу і вулканічних підняттів в центральних частинах океанів.
З інших твердих мінеральних ресурсів найбільший інтерес представляють залізомарганцевіконкреції, які вперше виявлені більше ста років тому англійським експедиційним судном «Челленджер». З тих пір їх досліджували океанографічні експедиції багатьох країн, в тому числі і радянські – на судах:
- «Витязь»;
- «Академік Курчатов»;
- «Дмитро Менделєєв» та ін.
Було встановлено, що такі конкреції зустрічаються на глибинах від 100 до 7000 м., тобто і в шельфових морях, наприклад, Карському, Баренцовому, і в межах глибоководного ложа океану і його западин. На великих глибинах покладів конкрецій набагато більше, так що ці своєрідні бурі «картоплини» величиною від 2-5 до 10 см. утворюють майже суцільну «бруківку». Хоча конкреції називають залізо-марганцевими, оскільки вони містять 20% марганцю і 15% заліза, у них в менших кількостях є також:
- нікель;
- кобальт;
- мідь;
- титан;
- молібден;
- рідкоземельні та інші цінні елементи – всього більше 30.
Отже, фактично вони є поліметалічними рудами.