Мінеральні ресурси Світового океану

Світовий океан, що займає близько 71% поверхні нашої планети, також являє собою величезну комору мінеральних багатств. Корисні копалини в його межах укладені в двох різних середовищах:

  • в океанічній водній масі, як основній частини гідросфери;
  • в підстильної її земній корі, як частині літосфери.

За агрегатним станом умов експлуатації їх поділяють на:

  • рідкі, газоподібні і розчинені, розвідка і видобуток яких можливі за допомогою бурових свердловин (нафта, природний газ, сіль, сірка тощо);
  • тверді поверхневі, експлуатація яких можлива за допомогою драг, гідравлічних та інших подібних способів (металоносні розсипи і мули, конкреції та ін);
  • тверді поховані, експлуатація яких можлива за допомогою шахтно-рудничних методів (вугілля, залізна і деякі інші руди).

Широко застосовується також розподіл мінеральних ресурсів Світового океану на два великі класи:

  • гідрохімічні ресурси;
  • геологічні ресурси.

До гідрохімічних ресурсів відносять власне морську воду, яку можна розглядати і як розчин, що містить безліч хімічних сполук і як мікроелементів. До геологічнх відносять ті мінеральні ресурси, які знаходяться в поверхневому шарі і надрах земної кори.

Гідрохімічні ресурси Світового океану – це елементи сольового складу океанських і морських вод, які можна використовувати для господарських потреб. За сучасними оцінками, такі води містять близько 80 хімічних елементів. У найбільшій кількості океаносфера містить сполуки:

  • хлору;
  • натрію;
  • магнію;
  • сірки;
  • кальцію.

Концентрація цих речовин (в мг/л) досить висока; в цю ж групу входять водень і кисень.

Концентрація більшості інших хімічних елементів значно менша, а іноді мізерна, наприклад, вміст:

  • срібла складає 0,0003 мг/л.;
  • олова – 0,0008;
  • золота – 0,00001;
  • свинцю – 0,00003;
  • танталу – 0,000003 мг/л), тому морську воду і називають «худоб рудою».

Однак при загальному величезному її обсязі сумарна кількість деяких гідрохімічних ресурсів може виявитися досить значною.

За наявними оцінками, 1 км3 морської води містить 35-37 млн т. розчинених речовин. У тому числі близько:

  • 20 млн. т .сполук хлору;
  • 9,5 млн т магнію;
  • 6,2 млн т сірки;
  • 30 тис. т брому;
  • 4 тис. т алюмінію;
  • 3 тис. т .міді;
  • ще 80 т. припадає на марганець;
  • 0,3 т. – на срібло;
  • 0,04 т. – на золото.

Крім того, в 1 км3 морської води міститься багато кисню і водню, є ще вуглець і азот.

Все це створює базу для розвитку «морськоъ» хімічної промисловості.

Геологічні ресурси Світового океану – це ресурси мінеральної сировини і палива, що містяться вже не в гідросфері, а в літосфері, тобто пов’язані з океанічним дном. Їх можна поділити на:

  • ресурси шельфу;
  • ресурси материкового схилу;
  • ресурси глибоководного ложа океану.

Головну роль серед них відіграють ресурси континентального шельфу, які займають площу 31200000 км2, або 8,6% загальної площі океану.

Найбільш відомий і цінний мінеральний ресурс Світового океану – вуглеводні: нафта і природний газ.

Ще за даними на кінець 80-х рр.. 20-го  століття у Світовому океані було розвідано 330 осадових басейнів, перспективних на нафту і газ. Приблизно в 100 з них було відкрито близько 2000 родовищ. Більшість цих басейнів є продовженням басейнів суші і являють собою складчасті геосинклінальні структури, але зустрічаються і чисто морські осадові нафтогазоносні басейни, що не виходять за межі своїх акваторій. За деякими оцінками, загальна площа таких басейнів в межах Світового океану досягає 60-80 млн км2. Що ж до їх запасів, то в різних джерелах вони оцінюються по-різному:

  • нафти – від 80 млрд. до 120-150 млрд. т.;
  • газу – від 40-50 трлн. м3 до 150 трлн. м3.

Приблизно 2/3 цих запасів належить до акваторії Атлантичного океану.

При характеристиці нафтових і газових ресурсів Світового океану зазвичай перш за все мають на увазі найбільш доступні ресурси його шельфу. Найбільші нафтогазоносні басейни на шельфі Атлантичного океану розвідані біля берегів:

  • Європи (Північноєвропейський басейн);
  • Африки (Гвінейський);
  • Центральної Америки;
  • (Карибський),;
  • біля берегів Канади і США, Бразилії, в Середземному і деяких інших морях.

У Тихому океані такі басейни відомі біля берегів:

  • Азії;
  • Північної та Південної Америки;
  • Австралії.

В Індійському океані провідне місце за запасами займає Перська затока, але нафта і газ виявлені також на шельфі Індії, Індонезії, Австралії, а в Північному Льодовитому океані – у берегів Аляски і Канади (море Бофорта) і біля берегів Росії (Баренцове і Карське моря). До цього переліку слід додати і Каспійське море.

Однак на континентальний шельф доводиться тільки приблизно 1/3 прогнозних ресурсів нафти і газу в Світовому океані. Решта їх частина відноситься до осадових товщ материкового схилу і глибоководних улоговин, розташованих на відстані багатьох сотень і навіть тисяч кілометрів від побережжя. Глибина залягання нафтогазоносних пластів тут значно більше. Вона досягає 500-1000 метрів і більше. Вчені встановили, що найбільші перспективи на нафту і газ мають глибоководні улоговини, розташовані:

  • в Атлантичному океані – у Карибському морі і біля берегів Аргентини;
  • в Тихому океані – в Беринговому морі;
  • в Індійському океані – у берегів Східної Африки і в Бенгальській затоці;
  • в Північному Льодовитому океані – у берегів Аляски і Канади, а також біля берегів Антарктиди.

Крім нафти і природного газу, з шельфом Світового океану пов’язані ресурси твердих корисних копалин. За характером залягання вони поділяються на:

  • корінні;
  • розсипні.

Корінні поклади вугілля, залізних, мідно-нікелевих руд, олова, ртуті, кухонної і калійної солей, сірки і деяких інших корисних копалин похованого типу пов’язані з родовищами і басейнами прилеглих частин суші. Вони відомі в багатьох прибережних районах Світового океану. В окремих місцях їх розробляють за допомогою шахт і штолень. Прибережно-морські розсипи важких металів і мінералів слід шукати в прикордонній зоні суші і моря – на пляжах і в лагунах, а іноді і в смузі затоплених океаном стародавніх пляжів.

В подібних розсипах руд металів найбільше значення має олов’яна руда – касситерит, що залягає в прибережно-морських розсипах Малайзії, Індонезії і Таїланду. Навколо «олов’яних островів» цього району вони простежуються на відстані 10-15 км. від берега і до глибини 35 м. У берегів Японії, Канади, Нової Зеландії та деяких інших країн розвідані запаси залізистих (титаномагнетитових і монацитових) пісків, біля берегів США та Канади – золотоносних пісків, біля берегів Австралії – бокситів. Ще більш поширені прибережно-морські розсипи важких мінералів. Перш за все це відноситься до узбережжя:

  • Австралії (ільменіт, циркон, рутил, монацит);
  • Індії і Шрі-Ланки (ільменіт, монацит, циркон);
  • США (ільменіт, монацит);
  • Бразилії (монацит).

Біля берегів Намібії та Анголи відомі розсипні родовища алмазів.

Особливе становище в цьому переліку займають фосфорити. Великі поклади їх виявлені:

  • на шельфі західного і східного узбереж США;
  • в смузі атлантичного узбережжя Африки;
  • уздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки.

Однак ще радянськими океанологічних експедиціями в 60-70-х рр.. 20-го століття фосфорити були розвідані не тільки на шельфі, а й у межах материкового схилу і вулканічних підняттів в центральних частинах океанів.

З інших твердих мінеральних ресурсів найбільший інтерес представляють залізомарганцевіконкреції, які вперше виявлені більше ста років тому англійським експедиційним судном «Челленджер». З тих пір їх досліджували океанографічні експедиції багатьох країн, в тому числі і радянські – на судах:

  • «Витязь»;
  • «Академік Курчатов»;
  • «Дмитро Менделєєв» та ін.

Було встановлено, що такі конкреції зустрічаються на глибинах від 100 до 7000 м., тобто і в шельфових морях, наприклад, Карському, Баренцовому, і в межах глибоководного ложа океану і його западин. На великих глибинах покладів конкрецій набагато більше, так що ці своєрідні бурі «картоплини» величиною від 2-5 до 10 см. утворюють майже суцільну «бруківку». Хоча конкреції називають залізо-марганцевими, оскільки вони містять 20% марганцю і 15% заліза, у них в менших кількостях є також:

  • нікель;
  • кобальт;
  • мідь;
  • титан;
  • молібден;
  • рідкоземельні та інші цінні елементи – всього більше 30.

Отже, фактично вони є поліметалічними рудами.

Посилання на основну публікацію