Мінеральні ресурси материків

Якщо за точку відліку взяти 1974 рік, то, за даними Гірничого бюро США, до 2012 року світ споживе 2/5 запасів залізних руд, половину запасів нікелю і кобальту, до 9/10 свинцю, цинку і вольфраму і т.д. З 1901 по 1970 роки зарубіжні країни витягли з надр 123 мільярди тонн вугілля, нафти і газу; 13,6 мільярда тонн руд заліза, марганцю, хрому, нікелю, кобальту, молібдену, вольфраму, ванадію; 2,3 мільярда тонн неметалічних корисних копалин; 541000000 тонн бокситів; 352 мільйони тонн міді, свинцю, цинку, олова, сурми, ртуті; 503000 тонн золота, срібла і платиноїдів. Таким чином, видобуто близько 141, а до кінця століття планують видобути ще близько 189 млрд тонн руди.

За даними IX Світового гірничого конгресу, що відбувся в 1976 році в місті Дюссельдорфі, приріст гірської продукції в 1974 році досяг (у відсотках): з енергетичного сировині 5,1, по металевому 4,1 і по неметалевих 6,3. З 1950 по 1973 рік середньорічне приріст видобутку корисних копалин по країнах становив (у відсотках): розвиненим 3, що розвиваються 7,8, відсталим 8,6. Якщо судити за вартістю, то в 1974 році на першому місці було енергетична сировина (нафта, газ, вугілля, уран) – 84,9 відсотка. На металеві руди припадало 11,95 відсотка, на неметалеві 3,15 відсотка. Загальна вартість мінеральної сировини перевищила 320 000 000 000 доларів (без країн СНД). Коливання цін на мінеральну сировину не залежать від того, рідкісне цю сировину чи ні. Якщо прийняти ціни 1950 за 100, то вся продукція 1974 мала індекс 214, з нафти 226, кам’яному вугіллю 148, газу 270, міді 242, фосфатам 225, металевим рудам 157.

Для активної видобутку сировини необхідно забезпечити гірську промисловість запасами корисних копалин на строк від 45 років і більше. Прогнози для країн, що розвиваються оптимістичні. На XXI століття Західна Європа забезпечена запасами сировини на 24 відсотки, а Японія на 6 відсотків. Решта припадає ввозити. США не забезпечені внутрішніми ресурсами по 41 виду сировини. У 1975 році імпортовано (у відсотках): ніобію, слюди та стронцію 100, танталу, кобальту і марганцю 95, хрому 90, алюмінію і азбесту 85, флюориту 82, вісмуту і платини 80, нікелю, ртуті та олова 70, цинку 64, нафти і газового конденсату 35. Німеччина в 1974 році імпортувала (у відсотках): нікелю 100, алюмінію 81, заліза, олова, цинку, міді 65-69, свинцю 53; сировина надходило з 25 країн світу. Канада, найбільш забезпечена мінеральними ресурсами, не може обійтися без ввезення бокситів, фосфатів, хромітів, марганцю, ванадію, флюориту, олова, сурми, алмазів, вермикуліту. За прогнозом ООН на 2020, середньорічний приріст виробництва металевого мінеральної сировини складе (у відсотках) для країн: розвинених 3,6, що розвиваються 7,2.

П’ять країн (Росія, США, Канада, ПАР, Австралія), загальна територія яких 37 відсотків від світової, виробляють 58 відсотків всіх непаливних корисних копалин. А 25 країн, у тому числі 15 розвиваються, забезпечують видобуток непаливної сировини на 80 відсотків. Іншим країнам уготована доля імпортерів мінеральної сировини, що поки що залишається відносно дешевим. У літературі наполегливо звертається увага на співвідношення вартості сировини і кінцевого продукту. Наприклад, мідний дріт і кабель стоять в 7-9 разів дорожче мідної руди (на одиницю використаного металу), чавун втричі дорожче залізної руди, сталеві труби дорожче руди в 18 разів, а сталевий дріт в 30 разів. Важливо, що один робочий гірничого виробництва забезпечує роботою 15-20 осіб в інших областях промисловості. Для країн, що розвиваються, експортують мідь, залізну руду, олово, боксити, частка гірничого виробництва у валовому національному продукті досягає 20 відсотків. Вона була б ще більше, якби на місці здійснювався певний переділ сировини.

Країни, що розвиваються постачають на світовий ринок (у відсотках): міді, залізної та марганцевої руди 40-50, фосфатів 65, бокситів 75-80, олова 90, свинцю і цинку понад 20. На мідь в 1972-1976 роках припадало до 40 відсотків вартості всіх видів непаливної сировини.

Змінилося і ставлення до корисних копалин: геологи пропонують гірникам родовища з усе більш бідними рудами. Так, середній вміст (у відсотках) міді в руді на початку XIX століття становило 10, в 1881-1890 роках до 5, в 1891-1900 роках до 3,8, в 1901-1910 роках до 2, в 1911-1920 роках до 1,6, в 1921-1930 роках до 1,5, на початку XXI століття нижче 1. Промисловість орієнтується не тільки на родовища-гіганти. В даний час для відпрацювання рентабельні наступні родовища: для заліза, марганцю і хрому – запаси 100 тисяч тонн руди, вміст металу 20-25 відсотків; для кольорових металів – запаси 100-10 тисяч тонн, вміст металу 0,5 відсотка; для ртуті, вісмуту, молібдену – запаси 10-100 тонн, вміст металу 0,1-0,2 відсотка; для платини і золота – запаси 0,01-0,1 тонни, вміст металу в руді 0,0005 відсотка.

У наші дні відкритим способом видобувають до 70 відсотків всього мінеральної сировини, в США 86 відсотків руд. Найбільший з компактних кар’єрів Бінгем Каньйон (штат Юта) видав 4 мільярди тонн гірничої маси. У добу тут переміщається майже 500 тисяч тонн гірничої маси, витягується до 97 тисяч тонн руди.
Відомі всьому світу гігантські кар’єри Чукікамата (мідь), Кайзер-Стіл, Коршуновський, Качканарский, Михайлівський (залізо), Алмаликський (мідь), Расвумчоррский (апатит) та інші. Якщо підрахувати все: вартість відчужених, нерідко дуже родючих угідь; витрати на рекультивацію; збитки від зниження рівня підземних вод; суспільні витрати на транспорт, утримання відвального і шламового господарства, то уявлення про дешевизну кар’єрів зміниться. На Землі вже не рідкість рукотворні «місячні пейзажі». Так, в окрузі Белмонт (США), площа якого 137 тисяч гектарів, 80 тисяч гектарів зайнято кар’єрами і відвалами. Це теж накладні витрати гірничого виробництва.

Гірники все активніше переходять на конвеєрний і трубопровідний транспорт. У 1977 році бразильська компанія «Самарка» ввела трубопровід для пульпи залізної руди довжиною 400 кілометрів. Для переміщення 10 мільйонів тонн фосфатной руди на рік споруджений стокілометровий конвеєр в Західній Сахарі. При відпрацюванні родовища Мак-Артур-Рівер в Австралії планується створення трубопроводів до 150 кілометрів для роздільної транспортування свинцевого і цинкового концентратів.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Зона змішаних лісів