Міграції населення

В умовах глобального зниження інтенсивності природного руху населення все більший вплив на розміщення людства надають міграції-транскордонні переміщення населення, пов’язані з довготривалою або остаточної зміною місця проживання. Мотиви міграцій дуже різноманітні, але головні з них носять соціально-економічний характер і тісно пов’язані з поліпшенням умов життя людей, пошуком роботи, отриманням освіти, за сімейними обставинами тощо Чималу роль грають також політичні, національні, релігійні, військові, екологічні й інші причини.

За способом реалізації міграції населення поділяються на організовані, здійснювані за участю держави, і неорганізовані, які реалізуються силами і засобами самих переселенців. Залежно від того, здійснюються переміщення людей за власним бажанням або всупереч такому, міграції класифікуються на добровільну і примусову. Переміщення, пов’язані з постійним або тимчасовим зміною місця проживання людей з незалежних від них причин (стихійні лиха, екологічні катастрофи, військові конфлікти, порушення прав і свобод громадян) і всупереч їх бажанню, називаються вимушеною міграцією. Її учасники, які є об’єктом спеціалізованої міжнародної захисту і допомоги, отримують статус біженця, а люди без такої підтримки іменуються переміщеними особами.

Міграції населення
Міграції населення

Особливий вплив на розвиток суспільства надає міграція людей у працездатному віці, яка називається трудовою міграцією. Виїзд висококваліфікованих фахівців на постійне проживання в іншу країну позначається спеціальним терміном»витік умів». Головний напрям цього процесу-із в розвинені країни.

Залежно від характеру пересікаються рубежів виділяють внутрішню міграцію (в межах однієї держави) і зовнішню (між країнами). В’їзд в країну на постійне або тимчасове проживання громадян інших держав іменується імміграцією, а виїзд-еміграцією. Міжнародні міграції часто поділяють на міжконтинентальні і всередині-континентальні.

В індустріальному суспільстві особливо широкі розміри прийняло рух населення з сіл у міста, з аграрних районів-в промислові.

На сьогоднішній день виділяються кілька головних напрямків міжнародної міграції населення. У рамках міжконтинентального обміну людськими ресурсами найбільш вражають наступні стійкі потоки:

з Латинської Америки в США, в яких трудиться понад 5 млн вихідців з Мексики та інших країн Центральної Америки;
з афро-азіатських країн до Західної Європи. Добре відомі традиційні зв’язки Франції з державами Північної та Західної Африки. У Німеччині нині проживає 7,3 млн іноземців, у тому числі 2,8 MJJH громадян Туреччини;
з Північної та Східної Африки в держави Перської затоки, які тільки з Єгипту взяли понад 2,9 млн переселенців.
Серед найбільш масштабних внутрішньо-континентальних міграцій необхідно відзначити наступні:

з Південної (Італія, Іспанія, Португалія) і Східної Європи (колишніх Югославії та СРСР) у країни Зап. і Півн. Європи (насамперед у Німеччину і Францію).
з Південно-Центральної Азії в нафтовидобувні країни Західної Азії, в яких нині трудиться величезна кількість емігрантів з Індії, Пакистану (по 1 млн человк), Шрі-Ланки, Бангладеш (по 300 тис.), а також з Філіппін (близько 800 тис.);
в Латинській Америці ще в. 60-і роки став формуватися міжнародний центр тяжіння робочої сили в складі Бразилії, Мексики, Аргентини та Венесуели, що залучають значні кон-тінгенти мігрантів з економічно найменш розвинених країн континенту. Так, тільки з Колумбії до Венесуели переїхало більше 800 тис. жителів;
в Африці, починаючи з 70-х років, в результаті інтенсивної інвестиційної діяльності ТНК зберігається стійкий приплив робочої сили практично з усього континенту в ПАР і Намібії;
ще один порівняно новий важливий епіцентр міжнародної трудової міграції утворився в Південно-Східній Азії. Головними приймаючими сторонами тут виступають Японія і країни НІС, а відправляючими-багатолюдні держави їх найближчого оточення. Понад 1 млн іноземних робітників налічується в Малайзії (близько 500 тис. з Індонезії, 100 тис.-з Філіппін і т.д.);
наймолодший за часом виникнення вогнище євроазіатської рухливості населення утворюють країни»посткомуністичного блоку». З кінця 80-х років міграційний оборот тільки між Росією та колишніми республіками СРСР стійко коливається в межах 1.2-1,5 млн осіб.

Посилання на основну публікацію